Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

— Послухай доню, — майже лагідно промовив батько, — Твій Фернандо непоганий хлопець, але він не пара такій дівчинці, як ти. 

— А твій дон Андреаш? Невже я маю виходити за нелюбого?

— Ти нічого не тямиш у людях. Дон Андреаш зможе тебе захистити, і дати тобі гідне життя.

— Але я кохаю Фернандо. Прошу батько, не віддавайте мене  

— Доню, коли-небудь ти ще подякуєш мені за це. І нічого ридати. Кончіта йди сюди.

— Так, пане, — з кухні вийшла літня, огрядна служниця.

—  З молодої господині не зводити очей. Нехай сидить у себе в кімнаті, коли мене немає.

— Доню, ти сама змусила мене піти на такі заходи, - кинув він дівчині. Неохоче вона відправилася в свою кімнату, і сіла на ліжко. Кончіта зазвичай беззаперечно виконувала волю її батька, а отже, навряд чи випустить дівчину. Тим часом на порозі їх будинку з'явився дивний гість. Це був чоловік середніх років, з тонкими вусиками, і бігаючими очима.

 — Що цікавого дізнався для мене, Максиміліан? 

— Дон Густаво, святі угодники бачать, як Максиміліан трудився, ризикував своєю шкірою, дізнавався ...

— Свою монету ти отримаєш, не бійся. Кажи вже!

— Габріела сьогодні знову зустрічалася з тим хлопцем.

— І без тебе знаю. Якщо нічого більше можеш забиратися звідси.

— Ваша Світлість, дайте ж Максиміліану договорити. Він завжди служив вам вірою і правдою.

— Так кажи!

— Через три дні він йде в море.

— Це вже цікаво. Знову торгове судно, як той раз? Він розповідав моїй дівчинці, що зможе непогано заробити.

— Ні, тепер він в команді корсара Едмундо Лопеса. Вони йдуть у Вест-Індію очистити наші узбережжя від мерзенних англійських піратів. Ця подорож може затягнуться на невідомий термін.

— А може англійці зроблять послугу, позбавивши мою дівчинку, від цього пронози.

—  Втім він непогано володіє шпагою. Я бачив як до них підійшли двоє п'яниць. Почали чіплятися до вашої доньки. Я збирався втрутитись, але він  власноруч зумів впоратися з ними.

— Через нього ледь не постраждала Габріела! - лютував батько дівчини, — Чим швидше віддам її за Андреаша, тим краще. Коли ти говориш цей корабель іде?

— Через три дні. До того ж ходять чутки… Максиміліан всього що говорять не слухає. Але це мені сказала перевірена людина. Так от, капітана цього корабля підозрюють у торгівлі з піратами. І якщо це так і він попадеться, то дістанеться і Фернандо. Ще Максиміліан, може домовитися з кимось з цього корабля, вирішити назавжди вашу проблему. Наприклад я знаю декого Хайме. Це найманий вбивця. У Мадриді він позбавив життя багато людей. Одного разу застрелив навіть графа. Та мав рятуватись втечею

—  Гадаю не варто. Через три дні він піде, а я призначу весілля якнайскоріше. Коли він повернеться, якщо повернеться,Габріелла буде вже заміжня. Вони поїдуть з чоловіком до його замку у Франції. Якщо він її і знайде, вона сама вже не забажає мати з ним справ. 

- Що ще бажаєте сеньйор?

- Ви повинні впевнитись, що він сяде  на судно, і, сподіваюсь якнайдовше  забереться звідси. Більше нічого.

- Як накажете, — відповів Максиміліан, і низько вклонився сеньору.

- Ось, візьми за свої послуги, - сказав дон Густаво і простягнув йому монету.

Той жадібно схопив монету, з півхвилини її розглядав, потім сховав і подякував господареві.

- Поганий тип, цей ваш Максиміліан, - сказала йому служниця, - він так дивно на мене витріщався.

- Не твоя справа, - відрубав дон Густаво, - свою роботу він виконав, а що він за людина це вже не нам вирішувати.

Габріела сиділа на ліжку в своїй кімнаті. Вона сподівалася ще раз побачити Фернандо перед його відходом у море. Завтра він повинен буде її чекати на тому ж місці, тільки ось вирватися тепер не вдасться. Їй хотілося знову його побачити, притиснутися до його міцним плеч.

Двері відчинилися, і увійшов  батько. Він постояв мовчки, дивлячись в її заплакані очі. Потім сів поруч.

- Крихітка моя, ця людина не варта  твоїх сліз. 

- Ви не справедливі до нього батько.

- Це ти доню несправедлива до свого батька. Я вже казав, що все це для твого ж блага, і повторювати не маю наміру. Витри вже сльози. Завтра до нас в гості приїде дон Андреаш. Ми обговоримо всі деталі вашого весілля. Гадаю, що відкладати не варто. Сподіваюся через місяць ти вже будеш сеньйорою де Руіш

- Так швидко, - заметушилася дівчина.

- І нічого хвилюватися, доню. А, щоб ти не наробила дурниць, я наказав слугам стежити за тобою. Принаймні ці три дні я велів тебе не випускати.

- Я буду в'язнем в своєму ж будинку, - обурено відповіла Габріела.

- Ще раз повторюю - розмова на цю тему закінчена! - Відрізав батько.

Габріела обхопила голову руками і знову заридала. Батько обняв її і більш лагідно продовжив.

- Бачила б тебе зараз твоя мати. Ти так на неї схожа. Вона була б щаслива, що ти виходиш заміж за таку людину. Мені також буде спокійніше від того, що з моєю донечкою все буде гаразд. Зроби це заради нас з мамою. Я ж не знаю, скільки ще проживу на  цьому світі.

- Не кажіть так батько.

- Я вже не молодий.

- Але й не дуже старий.

Батько нічого не відповів, просто обійняв доньку. Глибоко в душі він розумів її, але тверезий розум не дозволяв йому дати слабину. Він був упевнений, що з бідним моряком дівчину  не чекає нічого  гарного.

А в цей час в іншій стороні міста, у таверні неподалік  від берега  веселощі були в самому розпалі.   Відвідувачі сиділи повеселілі від випитого рому і грогу та горланили пісні. Кілька повій  майже у відкриту пропонували їм свої послуги, демонструючи свої принади. Максиміліан, який отримав плату від дона Густаво, вже перекинув третю стопку і відчував себе цілком привільно. Його увагу привернула молода дівчина, він з хвилину милувався її пишними формами. Тільки-но  він зібрався підійти до неї, як його покликав хлопець, що самотньо сидів за столиком.

Побачивши його обличчя, Максиміліан обімлів, впізнавши в ньому Фернандо, і став шукати шляхи до відступу.