Марті - Дволикий 3, Марті

Сцена 20: ЗАБРОШЕНА ЛІКАРНЯ. НІЧ. 

Тиша прорізується звуками крапель води, які стікають зі зруйнованої стелі. Камера ковзає по напівтемних стінах, вкритих пліснявою та графіті. Старі медичні столи, іржаві інструменти та запах вогкості. На одному зі столів — хлопець років 20, прив’язаний мотузками. Обличчя з поодинокими слідами крові та подряпин. Він борсається, плюється, кричить: 

ХЛОПЕЦЬ:
Ти хворий ублюдок! Відпусти мене! Ти думаєш, що Бог, чи що?! 

Кроки. Повільні, важкі. З темряви виринає постать ХАША. Крупний план: його обличчя — частково в масці, шрами, спокійний вираз. Камера затримується на його очах — в них холод і відстороненість. 

ХАШ (спокійно, майже ніжно):
Ти помиляєшся. Я не Бог. Я... хірург і художник. І твоя душа потребує... корекції. 

Хлопець починає кричати голосніше, сіпатися. Хаш нахиляється до нього ближче. 

ХАШ (шепоче):
Скоро ти станеш бездоганним. Але... на жаль...
(пауза, дивиться в очі)
...не всі залишаються в живих.
(ледь помітна посмішка)
А точніше — ще ніхто. 

Він бере до рук хірургічний ніж, камера зосереджується на його руці, як вона повільно опускається. Екран темніє перед першим дотиком. 

[ЗВУК МЕТАЛУ ТА КРИК, що зливається з тишею.] 

Сцена 21: НІЧ. КІМНАТА НА ДАХУ ХМАРОЧОСА. ДЕТСТРОУК НА САМОТІ. 

Панорама нічного Стар-Сіті. Камера повільно наближається до постаті, що стоїть біля вікна — Детстроук. Без шолома, зосереджений. На столі перед ним — мапа міста, вкрита червоними відмітками, схемами, фото жертв. 

Детстроук перегортає знімки. На деяких — зони, які вже перевіряли поліція, на інших — не відмічені ділянки. 

Він повільно бере маркер і ставить Х на трьох місцях: 

Старий продуктовий склад на околиці. 

Заброшена державна лікарня. 

Лікувальний центр Сент-Мері, давно закинутий.


Його очі затримуються на останній точці. 

ДЕТСТРОУК (вголос сам до себе):
Лікувальний центр. Всі обходили його стороною…
(пауза)
Я закінчу це. Сам. Як і тоді, багато років тому… 

Він вдягає рукавиці, хапає шолом і готується до виходу. 

ДЕТСТРОУК (холодно, але з іронією):
Олівер дізнається, коли буде пізно.
(він бере меч)
Я повертаю борг. По-своєму. 

Світло у кімнаті гасне. Камера лишається на мапі, де кружечком обведено “Сент-Мері”. 

[Музика загострюється.] 

Сцена 22: ТРИ ЛІНІЇ. НІЧ. ТРИ МІСЦЯ. ТРИ СИЛИ. 

1. ЛІНІЯ — ЗАБРОШЕНА ЛІКУВАЛЬНА УСТАНОВА. СТРІЛА. 

Олівер в повному спорядженні. Йде повільно, прислухається. Кожен крок віддається луною в порожнечі старого приміщення. Стіни потріскані, лампи блимкають, хтось колись тікав — це видно по зламаних ліжках, обірваних ланцюгах. 

Він зупиняється, дістає комунікатор. 

СТРІЛА (шепоче):
Детстроук, де ти? Я знайшов одну з точок — Сент-Мері. Ти поруч? 

Жодної відповіді. Напруження. Він ховає пристрій і продовжує рух. 

--- 

2. ЛІНІЯ — ЗАБРОШЕНА БОЛЬНИЦЯ. ДЕТСТРОУК. 

Детстроук вже всередині. Перевіряє кімнату за кімнатою. Його рухи точні, мов у хижака. Він натрапляє на старий візок, заплямований кров’ю — свіжа. Зупиняється. Слухає. 

Тихий шурхіт у повітроводі. Він піднімає меч. Раптово — чорна тінь промайнула за дверима. 

ДЕТСТРОУК (шепоче):
Тут був. Або ще є... 

Його рука вже тягнеться до рації, коли... 

--- 

3. ЛІНІЯ — КАФЕ. ДВОЛИКИЙ. 

Тихе, майже затишне нічне кафе на околиці міста. Дволикий входить. Під пальтом — зброя, обличчя половинчасте, як завжди. Всі замовкають. Один чоловік за баром починає труситись. 

БАРИСТА (пошепки):
Він… Він повернувся… 

Дволикий іде повільно до барної стійки. Сідає. 

ДВОЛИКИЙ:
Я питав колись, де він. Ви мовчали. А тепер мовчіть вічно. 

Він кидає монету в повітря. Чекає. Монета падає. Камера піднімається над кафе, залишаючи лише звук — 

ВОГНЕННИЙ ВИБУХ. 

--- 

4. ПОВЕРНЕННЯ. РЕАКЦІЯ. СТРІЛА І ДЕТСТРОУК. 

Вибух чути обом. Камера різко змінює план: Стріла озирається. Детстроук стискає кулак. 

СТРІЛА (вголос):
Він… 

ДЕТСТРОУК (холодно):
...почав свою гру. 

Вони обидва покидають свої локації, прямуючи до нового епіцентру катастрофи. 

Сцена 23: ПОПІЛ І ПІДОЗРИ 

Ніч. Місце вибуху — те саме кафе, зруйноване до основ. Пожежники гасять залишки вогню. Поліція ще не прибула — ті, хто знають, не сунуться сюди. Камера веде нас крізь дим до фігури в темно-зеленому капюшоні. Це Стріла. Він стоїть, напружено вдивляючись у палаючі уламки. 

І тут — за спиною з’являється він. Безшумно. Холодна присутність. Детстроук. 

СТРІЛА (не обертаючись):
Значить, ти теж почув. 

ДЕТСТРОУК:
Неможливо було не почути. 

Олівер повільно повертається, обидва дивляться одне одному в очі. Кілька секунд — мовчання. 

СТРІЛА:
Що ти думаєш? Це — справа серійного? 

ДЕТСТРОУК (похмуро):
Ні. Це почерк іншого. Він холодний. Методичний. Працює в тиші. А це — показуха. Страх. 

СТРІЛА:
Дволикий? 

ДЕТСТРОУК (киває):
Або хтось гірший. І… Я починаю думати — Він не один. Може він лялька. А нитки в чужих руках. 

Камера фокусується на очах Олівера — тривога, гнів, сумнів. 

СТРІЛА:
А якщо ми помиляємось? Якщо всі ці нитки ведуть в різні сторони? 

ДЕТСТРОУК (різко):
Тоді час перерізати хоч одну. І я знаю, з чого почати. 

СТРІЛА (на пів подиху):
Ти думаєш, він ще там? 

ДЕТСТРОУК (повільно обертаючись до тіней):
Якщо Серійний вбивця досі дихає — він зараз шукає нову жертву. І якщо ми хочемо її врятувати — мусимо повернутися туди, звідки почали. 

СТРІЛА:
Заброшена лечебниця. 

Обоє зникають у нічній темряві, не сказавши більше жодного слова. Тиша тисне, а місто готується до нової хвилі крові. 

Сцена 24: ПАСТКИ І ТІНІ 

Заброшена лечебниця. Вікна заколочені. Все, наче вмерло тут багато років тому. Але Стріла і Детстроук знають — щось тут дихає. І це щось — вбиває. 

Вони рухаються тихо, швидко. Сліди — розтяжки, приховані нитки, спрацьовані пастки, які так і не зачепили своїх цілей. Детстроук зриває одну, хмуриться: 

ДЕТСТРОУК:
Він не грався. Це — поле бою. 

Далі — сліди крові, поодинокі, свіжі. Сходами вниз, у підвальні приміщення. Світло ліхтарика на грудях Олівера вирізає з мороку фігуру — Хаш стоїть над знесиленим тілом хлопця. Хлопець ще живий, але ледве дихає. 

Крик, рух — кілька секунд, і Хаш уже лежить на підлозі, зв’язаний. Детстроук притискає його до стіни: 

ДЕТСТРОУК:
З ким ти працюєш? 

ХАШ (усміхається, криваво):
Він не працює... Він направляє. Він — ідеал. А я — тільки інструмент. 

СТРІЛА (різко):
Ім'я! 

ХАШ (спокійно, тихо):
Він безіменний… Але я йому вірний. Я перероджую цей світ. 

Раптом Детстроук зупиняється. Щось відчув. Повільно піднімає погляд… Крізь зламане вікно сусідньої будівлі — в тіні, майже невидимий, стоїть Дволикий. 

Його фігура нерухома, як марево. Але очі горять. Він бачить. І знає, що його теж побачили. 

СТРІЛА (шепоче):
Він... весь час спостерігав. 

Камера на крупному плані — три фігури в напрузі: Хаш — мов звір, що впав у пастку; Стріла — як охоронець морального кодексу; Детстроук — холодний, мов лезо; і вдалині — Дволикий, як привид, що грає свою власну гру. 

Мовчання. Погляд у темряву. І все зависає в повітрі — перед бурею. 

Сцена 25: "Тріщини і шрами" 

Камера застигла на обличчі Дволикого, який спостерігає з тіні. І ось — ближній план. Його очі тріпочуть, як полум’я на вітрі. Він бачить Детстроука. І все ламається. 

Затемнення. Флешбек. Амазонія. 

Пилюка, джунглі, броньований джип мчить розбитими дорогами. Гарві за кермом, поруч — Памела. Її погляд спокійний, хоч і стомлений. Гарві озирається: 

ГАРВІ:
Майже на місці… ще трохи — і ми будемо в безпеці. 

Вечір. Узбіччя дороги біля старої заправки. Вони зупиняються. Памела виходить, сідає на лавку перед будівлею. Гарві йде за будівлю, відкриває сховок у землі — там конверт із новими документами, грошима, картами. Усміхається. 

Повертається. І завмирає. 

Памела лежить на лавці. Очі заплющені. Гарві наближається, усміхається. 

ГАРВІ (тихо):
Вирішила вздремнути? 

Потім бачить кров. На її руці, на шиї. Вона не рухається. Його дихання сповільнюється. Світ — німа куля. Він торкається її плеча. Мертве тіло похитнулося. 

Його розриває зсередини. Беззвучний крик. Він стоїть над нею, коліна підкошуються. Опускається на землю, руки в крові. Вигляд — дика суміш розпачу і ненависті. 

Через кілька хвилин — він у приміщенні заправки. Пітний продавець озирається. 

ГАРВІ (жорстко):
Камери. Де вони? 

ПРОДАВЕЦЬ:
Н-нема... у нас нема камер... серйозно... просто візьміть гроші, ось, будь ласка... 

Гарві витягує пістолет. Не каже жодного слова. Вистріл. Тиша. Він виходить з будівлі. Сонце сідає. І його обличчя вже не Гарві. 

Це — щось інше. 

Сцена 26: "Борг, кров і вдосконалення" 

"Тиждень потому". 

Ніч. Дощ повільно капає з неонового вивіски над мотелем. Гарві сидить у номері, навпроти трупа — одного з бандитів, що, за його словами, "щось знав". Його обличчя в півтіні. Він дивиться на стару фотографію Памели, потім на закривавлені кулаки. 

ГАРВІ (тихо):
Стар-сіті… чортове місто. 

Він згадує обличчя — людина з минулого, з якою він колись працював у темних справах. Хаш. Той, кого всі уникали навіть у злочинному світі. Його розум — бритва. Його душа — розсічена гниль. 

Через два дні. Яскраве, але брудне казіно. Шум фішок, сигаретний дим, приглушений сміх. Гарві йде впевнено, ніби шукає здобич. Підходить до столу, де Хаш — виснажений, але усміхнений — програє останні фішки. 

ГАРВІ (спокійно):
У тебе борг, Томас. Ти по шию в лайні. 

ХАШ (зітхає):
Ти прийшов нагадати мені про мої помилки? 

ГАРВІ:
Я прийшов їх сплатити. 

Кидає на стіл купу фішок, після чого нахиляється до нього. 

ГАРВІ (тихо):
Але це не подарунок. Мені потрібна твоя допомога. І твої навички. 

Зміна сцени. Пізніше того ж вечора. Маленька кімната в готелі над казіно. Лампа тьмяно світить. Хаш дивиться в дзеркало, а потім починає говорити, ніби сам до себе: 

ХАШ:
Ідеальна людина — це не дар природи. Це — процес. Ти розбираєш її по частинах і будуєш заново. Як машину. Заміна слабких деталей. Але щоб перевірити модель… потрібні піддослідні. 

Гарві сидить у тіні, мовчки слухає. Потім підходить до вікна, дивиться на темне місто. 

ГАРВІ:
У Стар-сіті знайдеш усе, що треба. І людей. І хаос. І ще одну річ — мій борг. 

Повертається до Хаша. 

ГАРВІ (жорстко):
Роби своє діло. Але пам’ятай — ми не друзі. Ти допоможеш мені… а я тобі. 

Гарві йде з кімнати. Камера стежить за ним у темний провулок. Він витягує з кишені фото з камери спостереження — розмите зображення людини в капюшоні біля тієї самої заправки. 

Він шепоче: 

ГАРВІ:
Хто ти, виродок? 

Кулак стискається. Очі палають. 

Сцена 27: "Гра на пониження" 

Теперешний час. 

Ніч. Занедбана індустріальна зона на околиці. Темне небо розсічене червоним спалахом. Камера пливе між руїн, знову ловить фігуру Дволикого на даху. 

Постріл. І ще один. 

СТРІЛА (грубо, в рацію):
Контакт! Вогонь зверху! 

Детстроук миттєво відкриває вогонь у відповідь, його автомат цокає сухо й точно. Стріла пірнає за бетонну колонну, витягає стрілу з електричним зарядом і вистрілює в дах. 

Спалах. Гримить тріщина бетону — але Дволикий вже в іншому місці. 

ДЕТСТРОУК (втиснувшись у стіну):
Він не хоче нас вбити. Це… це гра. 

СТРІЛА (дихає важко):
Але він не проти поранити. Хаша мало не зачепило. 

Паралельний кадр — Хаш ховається за металевим ящиком, кутаючись у тінь. Його плечі тремтять — чи то від страху, чи від нетерпіння. Він бачить, як Дволикий кидає щось схоже на димову шашку і зникає крізь дах. Він не чекає. Тікає в протилежному напрямку. 

Знову тиша. Лише сирена вдалині. 

СТРІЛА (стоїть, дивиться на нічне небо):
Він грає нами, Детстроук. Не просто тікає. Він зводить фігури на дошці. 

ДЕТСТРОУК:
І наче знає всі наші ходи наперед. 

Коротка пауза. Камера повільно кружляє навколо них. 

СТРІЛА:
Залишилося тільки вияснити... чому саме ми? 

Світло знову згасає в темряву. Звучить тривожний музичний мотив.