Марті - Дволикий 3, Марті

СЦЕНА 9: «СТАРІ СТРІЛИ» 

Ранок. Стар-Сіті. Пряма трансляція. Біля мерії – камери, журналісти, мер Олівер Куїн у темному костюмі, сивина на скронях, серйозний вираз обличчя. 

Олівер (до преси):
— Ми працюємо в тісному контакті з поліцією. Всі служби мобілізовано. Цей... маніяк, ким би він не був, буде зупинений. Стар-Сіті не здається. 

Журналісти кричать запитання, Олівер злегка киває, розвертається й іде всередину. 

Ніч. Лофт. Приватний кабінет Олівера. Погаслене світло. Він наливає собі віскі, вмикає записи зі слідства: фото жертв, нарізки камер спостереження, аудіо-аналіз. Все виглядає як сцени з фільму жахів. Час зупиняється. 

*Олівер мовчки дивиться на екран. Камера повільно обертається, показуючи похмуре обличчя, де читається: "я це вже бачив... і я знаю, чим це може закінчитися." 

Він встає. Йде до шафи. Відкриває. Усередині – пилом вкритий костюм Зеленої Стріли. Маска. Рукавички. Колчан зі стрілами. Стара слава. 

Пальці Олівера ковзають по шкірі костюма, зупиняються на емблемі. 

Олівер (тихо, самому собі):
— Вони ще не знають, з ким мають справу… 

Темний перехід. Силует Стріли у дзеркалі. 

СЦЕНА 10: «ТІНІ ТА МОНОТА» 

Темна ніч. Вуличка Стар-Сіті. Туман і світло вуличних ліхтарів. Дволикий стоїть перед побитим бандитом, який злякано тримається за живіт. Гарві Дент, у темному плащі, дивиться на нього. Його обличчя розділене: одна половина – звичний серйозний Гарві, інша – холодний, безжальний Дволикий. 

Бандит тримається за рану, гарячково намагається говорити, дихаючи важко. 

Дволикий:
— Де він?
(знову кидає монету, погляд не змінюється, той самий холодний вираз на обличчі)
— Де він? 

Бандит не відповідає, нервово дивиться в бік, намагається втекти, але слабкість не дає йому можливості. 

Дволикий (тихо):
— Не шукай. Я питав. Тепер ти знаєш, чого я хочу. 

Пауза. Бандит благає про пощаду, але його слова заглушає звук монети, що обертається в повітрі, кроки Дволикого. Він йде повільно, не дивлячись на бандита. 

Камера слідкує за ним, і за спиною чітко видно, як Гарві розуміє, що його пошуки не мають сенсу. Він не знає, хто саме вбивця, але чує, що він знаходиться десь поруч. 

Гарві підкидає монету, що обертається в повітрі, і її дзвін розриває тишу міста. 

Дволикий (мимохідь):
— І я не дізнаюся. 

Монета падає. Залишаючи останній ехо в тумані. 

СЦЕНА 11: «СТРІЛА У ТІНІ» 

Стар-Сіті. Ніч. Вулиці порожні, тільки ліхтарі освітлюють затуманену дорогу. Мотоцикл Стріли реве на всю потужність, різко звертаючи на вузьку вуличку, де двоє бандитів на авто намагаються втекти. 

Погоня. Камера змінює ракурс — мотоцикл швидко наближається, виблискуючи під світлом ліхтарів. Стріла не дає їм шансів. Круті повороти, дим з-під коліс. Мотоцикліст невблаганний. 

Нарешті, після кількох різких маневрів, мотоцикл перекриває їм шлях. Машина зупиняється з гальмуванням. Два бандити нервово озираються, почуваючись у пастці. Стріла, спокійно стоячи на мотоциклі, знімає маску, і його очі наповнені рішучістю. 

Стріла (з низьким, глухим голосом):
— Хто він?
(намагається пробити туман, прагнучи дізнатися про нового серійного вбивцю) 

Бандити хихикають, один із них викидає руку, і вони починають сміятися. 

Бандит 1 (з ухмылкою):
— Ти що, бовдур? Що за питання, а? Мы такими справами не займаємося! 

Бандит 2 (злякано):
— Ми тільки грабуємо, чого ти хочеш? Що за маячня?! 

Стріла, не витрачаючи часу, підходить до машини і різко пристьобує їх до капоту. Бандити кричать від болю, а Стріла – мовчки, не даючи їм шансів. Звук наближаючоїся поліції перериває тишу. 

Стріла кидає на них погляд, який не можна назвати співчутливим, більше як "не твоя справа". Він відштовхує їх, не дивлячись на переляк у їхніх очах. 

Стріла (холодно):
— Якщо знову зустріну вас на шляху до цієї тварини, не буде вже пощади. 

Поліція наближається. Стріла дає останній погляд, пірнає в тіні й зникає так швидко, як і з'явився. 

СЦЕНА 12: «ТІНІ ВИБОРІВ» 

Ніч. Старий, занедбаний завод на околицях Стар-Сіті. Іржаві металеві конструкції, покинуті машини, туман і холодна тиша. Лише відлуння кроків Дволикого, який бродить серед заводських уламків. Він виглядає зосередженим, немов полює. Місячне світло пробивається крізь великі розбиті вікна. 

Тиша розривається, коли з тіней виходить Стріла. Його фігура чітко вирізняється на фоні темряви, він не спішить, але його присутність відчувається. Дволикий зупиняється, повертаючи голову до нового незнайомця. 

Стріла (холодно, голосом, що звучить як виклик):
— Ти не його. Але я знаю, що ти його шукаєш. 

Дволикий злегка сміється, в його погляді відчувається іронія. 

Дволикий (з ухмилкою):
— Я не він, я теж його шукаю.
(кидає монету в повітря, його обличчя розділене на дві половини) 

Стріла не вірить йому, крокує вперед, погляд суворий. 

Стріла:
— Брехня. 

Швидким рухом він випускає стрілу, яка потрапляє прямо в плече Дволикого. Той нахиляється, спробувавши ухилитися, але не встигає. Він падає на коліна, вигукуючи болісний крик. На секунду здається, що все закінчено. 

Дволикий (піднімаючи голову, посміхається):
— Олівер...
(сміється, і його сміх стає голоснішим, занадто задоволеним)
— Я знаю, хто ти, Олівер. 

Стріла зупиняється, його очі на мить розширюються від здивування. Він робить крок назад, знизуючи лук, його увага повністю прикута до Дволикого. 

Стріла (знаходить слова тільки після паузи):
— Як ти знаєш? Я не показував... як ти знаєш? 

Дволикий сміється ще голосніше, тепер його обличчя виглядає не просто роздвоєним, а й ледь стримуваним від захоплення. 

Дволикий (підводиться, не звертаючи увагу на біль):
— Я бачив твої сліди, Олівер. Ти більше, ніж просто Стріла. Я бачу в тебе людину, яка хоче більше. Ти й сам не знаєш, що з тобою відбувається, але я знаю. Ми потрібні одне одному. Я не злодій.
(між сміхом його погляд стає серйозним, і він підходить ближче до Стріли)
— Будемо напарниками? 

Стріла, не вірячи власним вухам, уважно дивиться на Дволикого. Його стріла застрягла в його плечі, але той навіть не реагує на біль. Всі його рухи впевнені, а сміх — майже маніакальний. 

Несподівано вибух розриває тишу. Дволикий і Стріла разом повертаються в бік звуку, їх погляди з'єднуються на кілька секунд, і в їхніх очах відображається лише здогадка про те, що відбувається. 

Вибух кидає обох назад, але вони залишаються стояти, готові до дії. Небо над заводом палає вогнями від вибуху. 

СЦЕНА 13: «ТІНІ ВИБОРІВ» 

Ніч. Старе, занедбане передмістя. Погода знову холодна, темна, з натяками на дощ. Вулиці пусті, не видно живої душі. Лише миготливі ліхтарі та звуки ночі. Але в тіні з'являється незвичний силует — серійний вбивця. Його кроки тихі, майже невловимі, як тінь, що переслідує свою жертву. 

Він рухається по тій самій вулиці, де тільки що була чергова жертва, але тепер його погляд зупиняється на дівчинці. Вона стоїть в темряві, її обличчя невиразне, з невеликою сумною усмішкою, яку важко зрозуміти. Вона виглядає неприродно спокійною для дитини, яка опинилася в такій ситуації. Її очі темні, мов бездонні ями. 

Він (підходить ближче, його голос ледве чутний, але жорстокий):
— Ти знаєш, що ти не на своєму місці, маленька. Ти повинна бути іншою. 

Дівчинка не відповідає, її погляд не відривається від нього. Вона здається звичайною, але в її очах є щось незвичайне, майже ворожне. Він наближається до неї, відчуваючи себе впевнено. Він здатен побачити в людях те, що не видно звичайним очам. І він вже вирішив, що її треба «виправити». 

Тим часом, як Він вже підходить до неї, раптово в небі розривається вибух. Сильний звук розриває нічну тишу, світло від вибуху освітлює все навколо. Він різко обертається на шум і мить сумніву пронизує його обличчя. Він бачить, як міська пожежа охоплює вогнем частину старих будівель. 

Він (з певною стриманістю, голос відбиває відлуння вибуху):
— Це не зараз… Я повернуся.
(він відступає в тінь, його фігура знову стає невидимою) 

Дівчинка стоїть на місці, не реагуючи на вибух або відступ невідомої людини. Вона знову дивиться у темряву, і її погляд залишається невідомим, як і її мета. 

Він зникає в ночі, але його очі залишаються з нею, обіцяючи повернутися, щоб завершити справу. 

СЦЕНА 14: «ТІНІ ІНТРИГИ» 

Вибух відлунює в кожній крихті повітря, завод розсипається на уламки, а темрява поглинає все навколо. Стрілу оглушило вибухом, він відчуває, як його тіло тоне в безсвідомості, а згодом повільно приходить до тями. Слабкий світло від ліхтаря пробивається через тріщини у стінах, розсипаючи свої промені по забутому приміщенню. Дволикий, стійкий і спокійний, знаходиться поруч, йому не завдано шкоди. 

Він швидко оцінює ситуацію, підходить до Стріли, бере його, допомагаючи підвестися. Виглядає, наче він завжди був готовий до подібних ситуацій, холоднокровний і впевнений у своїх діях. Викидає старі уламки та обережно витягує Олівера з уламків заводу до безпечного місця. 

Стріла намагається оговтатися, погляд його ще сповнений дезорієнтації. Тільки-но він приходить до тями, як одразу ставить питання. 

Стріла (шепоче, його голос тяжко проривається через біль):
— Що це було? Хто нас майже не вбив? 

Дволикий, ніби нічого не сталося, спокійно дивиться на нього. Його обличчя розтягнуте в хитрій посмішці, хоча глибина його погляду залишає безліч запитань. 

Дволикий (спокійно, але з відтінком інтриги в голосі):
— Я не знаю, Олівер… але ми це вияснимо. Правда ж, так? 

Стріла дивиться на нього з певним недовірою, намагаючись оцінити ситуацію. Його серце б’ється швидше, він не може дозволити собі програти. Але в його погляді є сумніви, він розуміє, що вже не має вибору. 

Стріла (відповідає з примиренням, але з тінню вагань):
— Ти правий… Ми повинні працювати разом. Але після, ти опинюся у в’язниці Стар-сіті! 

Дволикий кидає погляд, який важко трактувати, і навіть сміється, його монета дзвінко падає на землю і котиться у тінь. Він іде до виходу, не звертаючи уваги на запитання. 

Дволикий (підходить до дверей, оглядаючи Стрілу з виразом обличчя, який важко зрозуміти):
— Це так. Але не варто думати, що це твоя остання проблема, Олівер. Ці проблеми можуть бути лише початком чогось великого. 

Камера фокусується на Стрілі, який стоїть, спостерігаючи за відходом Дволикого. Сумніви і розчарування відображаються в його очах. Він розуміє, що за цими словами може ховатися не тільки шанс, а й небезпека, яку він ще не здатен передбачити. Вибір зроблено, і це було не просте рішення. 

СЦЕНА 15: «ТЕМНА ПІСНЯ ВІДПРАВЛЕННЯ» 

Темна ніч обгортає Стар-Сіті, і навіть зорі сховані за важкими хмарами. Він, з його характерною невизначеною постаттю, безшумно рухається крізь затінені вулички. Його обличчя приховане, тільки бліде світло місяця відбивається від його маски. Він наближається до маленької, понівеченої ляльки, яку ніхто не здогадався б знайти на цьому темному околиці. Він бачить її. Його рухи холодні, швидкі, і, здавалося б, безжальні, коли він готується завершити те, що він почав. 

Він зупиняється, проте, не рухаючися далі. Він, наче зупинений якимось внутрішнім імпульсом, чує у своєму нутрі щось, що змушує його відступити. Він дивиться на дитину в уявному лінійному часі, і відчуває ніби знову, але вже інший, внутрішній імпульс втекти від цього місця. Ще раз озирається, і за хвилину зникає в нічній тіні.


--- 

Тим часом на даху однієї з будівель міста, Стріла стоїть і спостерігає за нічним горизонтом. Його погляд спрямований на захід, в який він звик дивитися під час самотніх нічних роздумів. Він не здогадується, що саме в цю мить його партнер, Дволикий, знаходиться на іншому кінці міста. Він має свої цілі і свої мрії, але все змінюється, коли Стріла починає відчувати, що відбувається щось значно гірше. 

--- 

Ранок приносить холодний вітер, що налітає на місто. Вулиці ще порожні, але вже наповнені затишною тишею. Однак ранок приніс жахливу новину — в одному з районів було знайдено тіло дівчинки. Вона була знову вбита. 

Стріла відразу ж розуміє, що вибух, який вони чули, був важливою підказкою. Він розчарований, гнівно згадуючи своє рішення перевірити не ту частину міста. Він запитує себе, чому не шукав вибух, чому не довірився своїм відчуттям. Погляд його важкий, і в його очах відбивається каяття. 

Стріла (шепоче самому собі):
— Я мав бути там. Це моя помилка. Я не міг допустити цього… Можливо, ми могли щось змінити… 

Він знизує плечима, намагаючись зібратися, але біль від того, що сталося, просто не дає йому спокою. 

Але все стає ще гірше: Дволикий, його партнер по розслідуванню, зникає. Ніби просто розтанув у повітрі. Стріла оглядається, намагаючись побачити хоч якісь сліди, але все навколо затихло. Дволикий, як не був, так і немає. 

Стріла відчуває, як внутрішня напруга досягає свого піку. Він не розуміє, що відбувається, і чому його партнер так раптово зник. Чи знову це було частиною його плану? 

--- 

Стріла (роздумуючи):
— Куди ти пішов, Дволикий? Що ти замислив?.. 

Він залишає на даху кілька порожніх стріл, дивлячись на місце, де його напарник ще вчора був. Місто затихає, і його гнів переплітається з розчаруванням, коли він нарешті розуміє — ситуація стає все більш заплутаною. 

Чи насправді він знає цього чоловіка, або Дволикий вже йде своєю власною дорогою, яку Стріла не може навіть уявити? 

СЦЕНА 16: «СПОГАДИ ОЛІВЕРА» 

Ніч, Стріла сидить у своєму кабінеті, один. За вікном — лише місячне світло, що проникає через темну фіранку. Місто спить, але Олівер у своїх думках. Його погляд відсутній, ніби заглиблений у тіні спогадів, які він намагається впорядкувати. Його розум переносяться на кілька років назад, до моментів, які він намагається забути, але вони нікуди не йдуть. 

--- 

Спогади починаються, і на передньому плані з’являється вигляд острова, холодний, немилосердний, де він і Детстроук багато разів зустрічались. Острів став місцем випробувань для Олівера, і в цих спогадах все виглядає інакше — не як ті миті боротьби з ворогами, а як частина великої гри, де правила змінюються, коли йдеться про життя та смерть. 

Детстроук, одягнений у свій характерний костюм, стоїть поруч. Олівер дивиться на нього з недовірою, але також і з певною повагою. Вони розуміють один одного, хоча й не завжди діють однаково. 

Олівер (в пам'яті):
— Він завжди був таким... не дотримувався моральних норм. Він завжди йшов за своєю ідеєю справедливості, навіть якщо це призводило до смертей. Я не міг дозволити йому залишити все, але й не зміг його зупинити. Я не був готовий до цього... але тоді ми якось знаходили спільну мову. Щось в ньому було правильне, навіть якщо це було не завжди етично. 

--- 

Олівер згадує момент, коли, як Стріла, він дозволив Детстроуку піти. Це сталося 15 років тому, на самому початку його боротьби з криміналом. Детстроук, втягнутий у вбивства людей, що знущались з дітей, не міг зупинити себе. Олівер стояв поруч і міг би затримати його, але він цього не зробив. Щось всередині підказало йому, що це було правильне рішення — дати Детстроуку можливість вчинити так, як він вважав за потрібне. 

--- 

В одній з таких моментів, на острові, Детстроук відходить від Олівера, залишаючи за собою слід болю. Він не зміг бути тим героєм, якого Олівер хотів бачити, але йому все одно доводилося йти власним шляхом. 

--- 

Олівер (в пам'яті, до себе):
— Я тоді не мав права судити його. Я не можу судити навіть себе за те, що тоді зробив. Я не став ніким іншим, а лише ще одним чоловіком, який робить все, щоб вижити. Він... він був таким, і це було його рішення. Можливо, ми обоє були тоді сліпими до наслідків. 

--- 

Олівер підводиться, повертається до своєї столиці, розглядаючи стоси документів. Потім він вириває зі старого альбому телефонний номер, залишений Детстроуком багато років тому. Це було перше і останнє, що він міг зробити для того, щоб отримати допомогу від колишнього союзника. Тепер він знає, що це його єдиний шанс. 

--- 

Олівер (з відчайдушним поглядом, тихо до себе):
— Тільки він може допомогти. Я вже не маю вибору. 

Він піднімає трубку і набирає номер, але навіть не знає, що знайде за іншою стороною зв'язку. Може, це буде старий друг, а може — ворог, якого він не чекає. 

--- 

Телефон дзвонить... три коротких звуки дзвінка, і потім чуємо характерний голос на іншому кінці лінії. 

Детстроук (сухо):
— Олівер... давно не чув. Ти знову в біді? 

Олівер не відповідає, тільки обмірковує кожне слово. 

Олівер:
— Ти знаєш, я завжди можу на тебе покластися. Мені потрібна твоя допомога. Ти готовий? 

Детстроук сміється тихо, майже зловісно. 

Детстроук:
— Якщо ти знову хочеш підняти старі ігри, Олівер... знай, що я тут. Але чи готовий ти платити ціну? 

--- 

Зв'язок обривається, і Олівер дивиться на свій телефон, відчуваючи, як це питання звучить у його голові: чи готовий він заплатити ціну за допомогу цього небезпечного союзника? 

СЦЕНА 17: «ДЕТСТРОУК І ОЛІВЕР» 

Темний, дощовий ранок. Детстроук, у звичному для нього костюмі, йде по лісистій дорозі, що веде до Стар-сіті. Його кроки тихі, але впевнені. Він нічим не відрізняється від тіні, що розчиняється в сутінках. В його очах — рішучість. Це не просто поїздка. Це місія. В його руках — вибір, який вплине на подальше життя не лише Олівера, але й самого Детстроука. Він добре знає, що між ним і Олівером вже немає простору для ідеалізму — тут вже лише боротьба за виживання. 

--- 

Далеко від цих лісів, у самому центрі Стар-сіті, Олівер Куїн, зараз у ролі мера, стоїть перед камерою, готуючи нову заяву. Його вираз серйозний, погляд непохитний. Він знає, що для його міста настали тяжкі часи. Серійний вбивця, що полює на людей, знову вийшов на свою жертву, і Олівер не може дозволити, щоб це тривало довше. 

Олівер (перед камерами, строго):
— Місто переживає одну з найскладніших фаз у своїй історії. Серійний вбивця, чиї дії не мають пояснення, став на шлях знищення, і ми, як влада, не маємо права бути бездіяльними. Я гарантую, що поліція робить усе можливе для розслідування, але, якщо потрібно, ми будемо звертатися до інших сил, аби захистити наших громадян. Це місто заслужило на спокій, і ми його відновимо, будь-якою ціною. 

Камера пізніше зупиняється, але Олівер, відчуваючи тяжкість слів, глибоко зітхає. Це ще одна маска, яку він носить. Але в нього вже є інші плани. Він чекає на те, що прийде ззовні — і знає, що все, що він робить зараз, є лише частиною більшої гри. 

--- 

В той час, як Олівер дає заяву, Детстроук, наближаючись до Стар-сіті, зупиняється, стоячи на маленькому мосту, що проходить через покручені річки, темні від відблисків світла в міських вогнях. Його погляд спрямований на місто — ще один крок, ще один момент, і він буде всередині цього пекла. 

Детстроук знає, що Олівер — не тільки його старий друг, але й його майбутній ворог. Всі ці роки Олівер намагався зробити зі Стар-сіті місце без злочинів, а Детстроук завжди намагався викорінити саме суть проблеми, зробивши місто справжнім полем битви. Для них двох цей шлях неминуче приведе до зіткнення. 

--- 

Детстроук (до себе, глухо):
— Олівер... ти сам знаєш, що не можеш перемогти цю систему. Ти це робиш для народу, але що буде, коли народ стане тими, кого треба очистити? Я готовий, ти... готовий? 

Він знову йде, його постать зливається з тінями, і місто стає ближчим. Це не просто напад. Це стратегія, що починається з лінії фронту, де один герой вже давно забув, чим була його справжня місія. 

--- 

Олівер (віч-на-віч з камерами, тихо до себе):
— Я зроблю це для всіх. Але знаю, що я не зможу зробити це сам. Ти знову з'явишся, і коли це станеться... я буду готовий. 

Олівер повільно відвертається від камер і йде, втрачаючи свої відчуття і знову стаючи лідером. Тільки він розуміє, що темніша сторона вже близько. 

--- 

Детстроук та Олівер — два незворотні шляхи, що зустрінуться в тіні їхніх спільних та відмінних поглядів. Місто, що вмирає під руками своїх мешканців, ще не здогадується про нову загрозу, яка з’явиться з іншого боку. 

СЦЕНА 18: «ПОШУКИ ІНШОГО» 

Туманний вечір. Вулиці Стар-сіті, порожні та мовчазні, немов самі чекають, що ось-ось щось зміниться. Однак не все так спокійно, як здається. Серед темних провулків знову з’являється Дволикий — його фігура висока, загадкова, а обличчя знову розколоте на дві протилежні частини: одна — безжальна, друга — з маніакальним бажанням помсти. 

Дволикий підходить до одного з місцевих бандитів, прищулюючи його до стіни в погано освітленому підворітті. Бандит здається нервовим, його руки сіпаються, а погляд відразу знаходить важкі контури шляху до втечі, але Дволикий його не дозволяє. Він притискає бандита до холодної стіни, його монета в руці починає котитися по пальцях, але не зупиняється, вона вже майже живе своїм власним життям. 

Дволикий (холодно, дивлячись в очі бандиту):
— Ти знаєш, чого я хочу. Скажи, де він? 

Бандит тремтить, очі починають блимати, він намагається триматися, але відчуття безвиході накочує хвилею страху. 

Бандит (заплутано):
— Я не знаю... Я не... не розумію, що ти хочеш! 

Дволикий стискає пальці, і монета, здається, готова вибухнути від напруги. Він притискає ще сильніше, підвищуючи голос. 

Дволикий (хрипко):
— Ти хочеш, щоб я запитував ще раз? Де він?! 

Уся атмосфера наповнена хворобливою напругою. Бандит на мить замовкає, ковтає від страху, а потім з його вуст виривається ім’я. 

Бандит (шепоче):
— він у старому складі на півдні міста... 

Дволикий миттєво реагує, його рука стискається в кулак, а його обличчя спотворюється від жахливої гніву. Він не дає часу на відповіді, тільки наближається до бандита і... в один момент вбиває його. 

Дволикий (тихо, зі сміхом):
— Нарешті... я знайшов тебе, виродок. 

Його слова лунають у повітрі, холодно і зловісно, мов вирок, що підтверджує: наступна жертва не забариться. Дволикий забирає свою монету і знову її підкидає, дивлячись на темну тінь, що поглинає бандита. Він знає, що цей шлях приведе його до того, кого він шукає. І в цей момент він вже не зупиниться. 

Атмосфера залишає відчуття безвиході, як попередження для всіх, хто наважиться перешкодити.