Марті - Дволикий 3, Марті
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
СЦЕНА 1: «ПРИРОДНА ЛЮБОВ»
Яскраве сонце. Хвилі б’ються об берег. Камера пролітає над розкішною еко-віллою серед джунглів. Лунає весела ретро-мелодія — щось із відтінком 60-х. На екрані з’являється напис: “Минуло два роки після подій ДВОЛИКИЙ 2”.
У басейні, оточеному тропічними рослинами, ніжиться Памела Айзлі — Отруйний Плющ. Вона сміється, бризкає воду. Гарві сидить у шезлонгу, в капелюсі, п’є коктейль із трубочки у формі виноградної лози.
Памела (грається з водою):
— Ну скажи чесно… хіба не краще це життя, ніж твої суди й закони?
Гарві (з посмішкою, обгорілий бік прикритий квітчастою сорочкою):
— Тут усе простіше. Винні — ті, хто шкодить природі. А вирок — швидкий.
Вона підпливає до нього й цілує. Камера від’їжджає — на задньому плані видно кілька тіл у костюмах, що висять серед дерев, обвиті ліанами. Одного з них обіймає велика м’ясоїдна квітка.
Гарві кидає монету вгору. Вона блимає на сонці, падає в його долоню.
Гарві:
— Орел. У них був шанс. Але хто ж відмовить такій жінці?
Памела (усміхаючись, піднімається з води, вода стікає з неї як блискітки):
— А ти все ще кидаєш свою монету. Романтик.
Вони йдуть разом до будинку, тримаючись за руки, наче туристи після дайвінгу, сміючись. Камера зупиняється на газетній вирізці, прибитій до дерева: “Група бізнесменів зникла під час візиту до Південної Америки. Уряд вважає це нещасним випадком”
Зміна сцени: ввечері — барбекю на даху вілли, світяться гірлянди. Гарві та Памела танцюють серед квітів і свічок. Їхній медовий місяць у самому розпалі.
СЦЕНА 2: «НАСТУПНА ЗУПИНКА — НІЖНІ ВБИВСТВА»
Яскравий ранок. Сніданок на балконі вілли. Гарві в шовковому халаті готує каву, Памела розляглась на лежаку, читає туристичний гід. Пташки співають. Фрукти, квіти — естетика глянцевого журналу.
Памела:
— Метрополіс?
Гарві:
— Занадто багато камер. І Супермену не сподобається наш стиль побачень.
Памела (з посмішкою):
— Тоді… Нью-Йорк?
Гарві:
— Кам’яні джунглі. Хаос. Смог. Корпорації. Забруднені ріки.
Обидва одночасно:
— Ідеально.
Швидкий монтаж: вони пакують речі — все в зелених і фіолетових тонах. Кидають пляшку з вином у валізу, дбайливо загортають монету Гарві в оксамитову серветку. Памела плете квітковий вінок, Гарві — набиває револьвер.
Музика грає — щось із наївним поп-настроєм, як з реклами 80-х. Напис на екрані: “Нью-Йорк. Тиждень по тому”.
Ніч. Яскраві вогні міста. Гарві й Памела в шикарних костюмах спускаються сходами з даху. Камера ковзає за ними крізь натовп — вони п’ють коктейлі, сміються, танцюють. І... вбивають.
На фоні — чоловік, що ламає гілки дерева на вулиці. Через мить — ліани його тягнуть у темряву.
У кафе — бізнесмен з цинічною промовою про вирубку лісу. Памела торкається його руки — він в'яне прямо в кадрі. Гарві підморгує офіціантці:
Гарві:
— Вона дуже переконлива, правда?
Пізніше — дах хмарочоса. Гарві дивиться на нічне місто, грається монетою. Памела обіймає його зі спини.
Памела:
— Ми — як два вогники серед цього кам’яного лісу.
Гарві:
— Тільки наш вогонь трохи... смертоносніший.
Вони цілуються на фоні міських вогнів. Камера повільно від’їжджає. Під ними, на вулиці, паніка — поліція, “загадкові екологічні смерті”, новини на білборді.
СЦЕНА 3: «НЕ ПОВЕРТАЙСЯ ДО НОЧІ»
Інтер’єр готелю в стилі ар-деко. Вікна з видом на Таймс-Сквер. На столі — винні келихи, пелюстки троянд, між ними — карта світу. Гарві в костюмі з підтяжками, Памела — в зеленому халаті з живих листків.
Гарві проводить пальцем по карті — його рука зупиняється на Готемі.
Гарві:
— Якщо ми повернемося… я зможу завершити те, що почав. Вони мають побачити, ким я став. Хто я тепер. Довести…
Памела підходить, притискає його руку до карти, потім — до свого серця.
Памела:
— Ти довів усе мені. У Готемі тебе не чекає нічого, крім болю. І він не вартий жодного шраму на тобі.
Гарві (шепоче):
— Але я — його обличчя…
Памела:
— …А я твоє дзеркало. Подивись, ким ти став зі мною. Ти не мусиш бути привидом минулого. Будь богом нового світу.
Вона бере маркер і обводить коло на карті — глибоко в Амазонії.
Памела:
— Там природа ще не зламана. Там ми потрібні. Не як кати. Як месники.
Гарві кидає монету. Вона зависає в повітрі, встигає поблищати… падає.
Гарві:
— Орел.
Він усміхається — суміш полегшення і фатального задоволення.
Швидкий монтаж: вертоліт пролітає над зеленим океаном джунглів, Гарві й Памела у пілотських окулярах, усміхаються один одному. Знизу — табір золотошукачів. Зникнення цивілізації починається.
СЦЕНА 4: «КОРОЛЬ І КОРОЛЕВА ЗЕЛЕНОГО РАЮ»
Амазонія. Захід сонця. Піщаний пляж уздовж річки. Пальми шумлять, птахи співають, вода спокійна. Гарві лежить у гамаку між деревами, курить сигару. Памела збирає екзотичні фрукти в кошик із ліан.
Памела:
— Тут час не йде, а дихає.
пауза
Ми могли б залишитися тут назавжди…
Гарві (усміхається напівлицем):
— Хіба Дволикий створений для “назавжди”? Я потрібен світові. Там, де зло носить краватку й ховається за законами. Я міг би… повернути собі корону. Влаштувати реванш.
Памела (підходить, годує його фруктом з пальців):
— Король Готема?
Гарві:
— Або принаймні король усіх суперзлодіїв. Хтось має змінити правила гри.
Памела (знизує плечима):
— Я не хочу правил. Я хочу зелені. Природи. Життя без крові, коли воно не потрібне.
Гарві:
— Але коли воно потрібне… ти не проти, правда?
Памела (усмішка хижачки):
— Ніколи. Якщо воно варте рослини.
Вони сміються. Камера обертається навколо них — в центрі дикої гармонії, оточені природою, яка ще не знає, що її нові “боги” вже планують свій наступний крок.
Гарві підкидає монету в небо. Памела ловить її, не дивиться на бік, а просто тримає у кулаці.
Памела:
— Не завжди треба кидати, щоб знати відповідь.
Темніє. З’являється перший грім у небі. Символічно, але романтично.
СЦЕНА 5: «ШЕПІТ ДЖУНГЛІВ»
Амазонія. Глибока ніч. Табір серед джунглів. Вогнище палає, навколо — тіні дерев, чути спів нічних істот. Гарві сидить, вдивляється в полум’я. Памела спить, згорнувшись у кокон із зеленого плетива. Раптом — тріск рації. Тихий, але чіткий.
Голос у рації (шепотом англійською):
— Об'єкт підтверджено. Місце: зона D-14. Чекаємо на сигнал.
Гарві повільно вимикає рацію. Його очі холодні. Монета крутиться в пальцях.
Наступного ранку. Туман. Памела прокидається, потягується. Гарві вже стоїть у черевиках, зібраний, поголений, і тримає компас.
Памела (позіхаючи):
— Що таке, коханий?
Гарві (рівно):
— Нас шукають. Вони ближче, ніж здається. Пора йти.
Памела (нахмурюється):
— Хто? Люди? Ці мисливці?
Гарві:
— Всі. Поліція. Агентства. Старі знайомі. Готем усе ще дихає — і він пахне мною. Я відчуваю це.
Памела (тихо):
— Тоді куди?
Пауза. Гарві дивиться вдалечінь, за туман джунглів.
Гарві (рішуче):
— Додому.
Короткий монтаж: вони спускаються стежкою, залишаючи позаду табір, що палає. Камера віддаляється — ліс закриває їх собою. Хтось спостерігає за ними з дрону, червоне світло мигає.
СЦЕНА 6: «ТИМЧАСОВИЙ РАЙ»
Лос-Анджелес. День. Пекельна спека. Гарві та Памела виходять із застарілого авто на узбіччі. Асфальт димить, повітря тремтить. На горизонті — неонові вивіски, ілюзія блиску. Гарві витирає лоба.
Гарві (скрипить зубами):
— Це місто смердить сонцем.
(пауза)
Я ненавиджу спеку.
Памела (дивиться навкруги з огидаю):
— Ні краплі зелені. Вони б усе замінили бетоном, якби могли.
Вони сідають назад в авто, рушають. Короткий проїзд по місту — графіті, скляні вежі, бездомні, мертві дерева в бетонних вазонах. Нарешті — старий, дешевий мотель десь на околиці. Камера на хвилину затримується на камері відеоспостереження — червоне світло блимає. Хтось слідкує.
Мотель. Стара кімната, рипуче ліжко, телевізор на підвісному кронштейні, слабке освітлення. Памела сидить у кріслі, ноги під себе, дивиться у вікно. Гарві на ліжку, у футболці, монета крутиться в руці.
Памела (тихо, втомлено):
— Скільки це ще триватиме?
Гарві (погляд у стелю):
— Недовго…
(пауза, ледь чутно)
…я надіюся.
Звуки далекої сирени. В коридорі проходить силует у капюшоні. Камера ненадовго ловить його — знайомі очі, шрами, щось на межі між спогадом і загрозою…
Затемнення.
СЦЕНА 7: «ТІНЬ ВАШИНГТОНА»
Ніч. Мотель. Гарві й Памела лежать у ліжку, затишно загорнуті в ковдру, світло лише від старої лампи біля ліжка. Тиша. Чутно, як за вікном проїжджають машини. Пауза. Памела лежить на грудях Гарві. Він гладить її по волоссю. Погляд її — далекий.
Памела (тихо):
— Я не завжди хотіла це… руйнування… смерть.
(пауза)
Була одна ніч. Вашингтон. Я пробралася до маєтку. Вони вирубували старий ліс заради курортів. Хотіла дати їм урок.
Гарві слухає, не перебиває.
Памела (очі зволожені):
— Вогнище… дим… вони кричали… Але я не побачила…
(пауза, глибокий вдих)
Діти. Двоє маленьких. І їхня мати. Вони були вдома.
(плаче)
Це було не для них. Не для них…
Гарві м’яко обіймає її, притискає до себе.
Гарві (шепоче):
— Ти не монстр, Пам.
Ми всі носимо в собі темряву.
(дивиться їй в очі)
Ти — не винна. Ти ж борешся за життя. За майбутнє.
Він цілує її в лоб. Потім — в губи. Памела заривається в його обійми, тремтячи.
Памела (крізь сльози):
— Я просто… я не хочу втратити себе.
Гарві (шепоче):
— Ти не втратиш. Я з тобою.
Камера від’їжджає назад, залишаючи їх удвох у слабкому світлі лампи. Потім — короткий монтаж: на сусідньому даху силует, що спостерігає за вікном з біноклем. Довге пальто, шрам на щоці. Очі — крижано спокійні.
СЦЕНА 8: «ШЕПІТ ІЗ СТАР-СІТІ»
Ранок. Мотель. Гарві сидить на краю ліжка, тримає в руках пульт, клацає канали. Памела ще спить, закутавшись у ковдру. Екран телевізора мерехтить новинами.
Репортер (з екрана, схвильовано):
— …ще одне тіло знайдено в покинутій частині Стар-Сіті. Поліція поки не коментує подробиці, але джерела повідомляють: знову незвичні каліцтва.
Кадри з місця злочину — жовта стрічка, темна вулиця, поліцейські, обличчя в масках. Журналістка стоїть перед камерою.
Репортер:
— Це вже сьома жертва за останній місяць. Жителі міста у паніці, дехто вважає, що це справа рук одного й того ж маніяка. Дехто навіть каже — це не зовсім людина…
Кадри вмикаються один за одним: газетні заголовки, фото з місця злочину, начерки з показів свідків. Силует у довгому пальті, медична маска, шрами, і щось, що нагадує шов або хрест на обличчі…
Гарві примружується, завмирає. Камера повільно наближається до його обличчя. Памела прокидається, позіхає.
Гарві (напівшепотом):
— Це жах…
(пауза)
…може, нам поїхати туди?
Памела повертається до нього, дивиться сонно, з недовірою.
Памела:
— Що?
Гарві не відповідає. Він дивиться на екран, і монета крутиться в його пальцях. Відображення полум’я в очах. Камера повільно затемнюється.
---
КІНЕЦЬ ПЕРШОГО АКТУ.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дволикий 3, Марті», після закриття браузера.
