Катя Орлова - Привид, Катя Орлова

Степан перший вийшов із порожньої кімнати, ще раз кинувши погляд на екран замка, де досі світилися суцільні нулі. Дмитро й Остап трохи постояли, востаннє оглядаючи пустоту, і теж вирушили слідом нагору.

За годину троє друзів вже неквапливо сиділи на веранді біля Степанового дому, повільно потягуючи холодне пиво. Степан задумливо крутив у пальцях кришечку від пляшки «Ужгородського», Торн мирно лежав біля його ніг.

— А все ж таки ми молодці, — сказав Дмитро після чергового ковтка.

— Ага, — підхопив Остап. — Ми розкрили таємницю цієї станції. Відкрили двері, побували там, де ще ніхто з простих людей не бував.

— Не такі вже ми й прості, — посміхнувся Дмитро.

Степан мовчки кивнув, дивлячись кудись удалечінь...

***

Старий відлюдник мовчки стояв біля свого будинку, проводжаючи поглядом трьох хлопців, які саме поверталися до села. Він тихо зітхнув, похитавши головою.

— Як же набридли ці шукачі пригод, які тиняються по покинутих місцях у пошуках «таємниць», — буркнув він собі під ніс.

Почекавши ще кілька хвилин, щоб остаточно переконатися, що гості пішли, він рушив у бік станції. Впевнено зайшовши всередину, він швидко й точно попрямував до сходів і почав спускатися вниз. Старий ішов без ліхтаря, прекрасно орієнтуючись у непроглядній темряві коридорів. Коли він досягнув вісімнадцятого рівня, то уважно оглянув відкриті навстіж масивні сталеві двері.

— Ну звичайно, кодова панель знову збилась на нулі, — пробурмотів він із явним невдоволенням.

Відлюдник витяг з кишені невеликий пристрій, схожий на мобільний телефон, і навів його на замок. На дисплеї швидко промайнули якісь цифри, двері тихо загули, поступово зачиняючись. За кілька секунд замок клацнув, знову перейшовши у режим повної герметизації.

Старий задоволено кивнув, сховав пристрій і дістав із внутрішньої кишені мініатюрний передавач.

— Центре, це спостерігач з об'єкта «Привид», — промовив він стримано й чітко. — Чергові сталкери відкрили хибний вхід до комплексу, та, як завжди, нічого не знайшли. Реального ризику для викриття секретного об'єкта немає. Вжито стандартних заходів безпеки. Вхід повторно заблоковано.

За мить пристрій тихо пискнув, і у відповідь пролунав беземоційний голос:

— Повідомлення прийнято. Продовжуйте спостереження.

— Зрозумів, — відповів старий і сховав передавач назад до кишені.

Він знову повільно рушив нагору, а його кроки глухо відбивалися від бетонних стін порожніх коридорів. Піднімаючись сходами, він іще раз тихо прошепотів сам до себе:

— А вони все не заспокояться... Люди завжди шукають те, що їм краще було б ніколи не знаходити.

Вийшовши на поверхню, відлюдник звичним рухом поправив старий одяг і, згорбившись, почвалав додому. Сіра будівля станції мовчки проводжала його порожніми очницями розбитих вікон, і лише чорні ворони продовжували своє безкінечне коло над покинутою спорудою.

Кінець