Rada Lia - Це сталося в Парижі, Rada Lia

Розділ 2

— Молодець, що їдеш, — підбадьорливо промовила Лада в аеропорту, тягнучи до гейту свою валізу. — Ти не пожалкуєш. Париж він і в Африці Париж.

— Ага, — подала голос Соля, похнюпившись. 

В її голові неслася купа тривожних думок. “А якщо він мене кине, бо я не послухалася і поїхала. Я назавжди залишуся старою дівою. Мені вже 28 років. Та і як я житиму без Тіми. Я ж непристосована до життя невдаха. А він серйозний, розумний, розважливий. Навіщо я їду? Треба негайно здати білет і повернутися додому”.

— Агов, подруго, — промовила Лада, ніби прочитавши думки подруги. — Негайно припини. Одну твою поїздку він вже якось переживе, якщо справді любить. 

— Теж вірно, — зітхнула Соля. 

Вони мовчки зайшли до літака й зайняли свої місця. 

— Я тобі поступаюся своїм місцем біля вікна, — весело промовила Лада. — Ти в нас незайманка в плані польотів. Тож умощуйся зручніше і насолоджуйся.

І поки Соломія сиділа, вчепившись в ручки крісла, з острахом дивилася на хмари в ілюмінаторі та молилася, щоб літак не впав, Лада розгорнула товсту теку й стала розглядати ескізи весільних суконь, букетів і списки гостей.

 

Як тільки літак прибув до аеропорту Шарль де Голль, пасажири вмить розбіглися, наче й не було. Літак приземлився о пів на першу ночі, тож люди побігли на місцеву електричку, чи як вона правильно зветься РЕР. На відміну від інших, Соля і Лада не поспішали, бо їх мали зустріти. Вони стояли самі посеред переходу й намагалися розібрати по вивісках, куди їм потрібно йти.

— Нас має зустріти Даня, брат нареченої, — задумливо промовила Лада. — От тільки я не пам’ятаю, біля якого виходу… — вона озирнулася, проте навколо не було ні душі. — Здається, він сказав спуститися ескалатором і чекати внизу.

— Я сказав “Не спускатися ескалатором” і “Не їхати вниз, а чекати на мене тут”, — глузливо пролунало у Солі над вухом. — Я вже боюся, як ти все організуєш з такою пам'яттю.

Лада вдавано надула губи від образи. Однак наступної миті вже міцно обіймала чоловіка, сміючись і штовхаючи його в плече.

— Данило, — нарешті вирвавшись з обіймів Лади, промовив чоловік і простягнув Солі руку. — Весільний фотограф і за сумісництвом брат нареченої.

— Соля, — дівчина несміливо потиснула простягнуту руку. 

Перед нею стояв високий, вищий на добру голову від неї, блакитноокий чоловік з волоссям кольору пшениці, в джинсах і шкіряній куртці, яка облягала широкі плечі. Вона мимоволі задивилася на його міцну статуру, та помітивши зацікавлений і насмішкуватий погляд Данила, почервоніла й відвернулася.

— Ну що, дівчата, прошу за мною, — чоловік взяв їхні валізи й попрямував у протилежному напрямку від того, куди думали йти подруги.

— Він українець, як і його сестра Марія, — прошепотіла Лада на вухо Солі, коли він відійшов на достатню відстань. — Працює фотографом. Досить відомий у вузьких колах. Кілька разів навіть виставлявся в галереях. Подорожує Європою останні три роки. Є свій власний маєток в Сен-Тропе. Не одружений.

На останньому слові вона підморгнула подрузі, на що та лиш пирхнула.

 

На дворі було досить прохолодно. Як буває, коли рання весна й повітря ще не таке тепле, як влітку й не таке холодне, як узимку. Біля входу на них чекало чорне спортивне авто Данила. Після того, як чоловік поклав валізи у багажник, а дівчата вмостилися на заднє сидіння, вони поїхали. Соля зацікавлено розглядала у вікно дорогу й дерева, що до неї прилягали. Багато роздивитися не вдалося, бо ж навколо було темно. Ліхтарі лиш де-не-де освітлювали дорогу.

— А ви також організовуєте весілля? — запитав Данило дивлячись на Соломію у дзеркало заднього виду.

— Я? — знітилася дівчина. — Ні, я просто… — вона хотіла сказати, що вона ілюстраторка, як згадала, що віднедавна має іншу роботу.

— Вона ілюстраторка, — впевнено сказала за неї Лада. — І дуже талановита. Якби ти тільки бачив її малюнки! Вони вражають.

— Ладо, перестань, — спробувала зупинити подругу Соля. Її щоки стали червоними наче томати. Їй стало ніяково, що подруга збрехала. Коли вона підняла очі, то побачила уважний погляд чоловіка, який невідривно дивився на неї через дзеркало заднього виду.

 

Через сорок хвилин вони під'їхали до маєтку. Двоповерховий цегляний будинок з червоним дахом зустрів їх темними вікнами та тишею. 

— Всі сплять, — навіщось пояснив Данило.

Невеличка алейка збоку для прогулянок, поки ще голі дуби з маленькими бруньками. Галявина з зеленою травичкою.

— Там за будинком поле, — показав рукою Данило. — Сестра думає, що там посадити. Вже замучила Жана питаннями, чого це стільки території не залучено й не приносить прибуток. 

Лада розсміялася:

— А що, Марія у нас справжня українка. Хоч би кріпчик з петрушечкою посадили. Огірочки, помідорчики. А то все байдики б'ють.

— Не байдики, а насолоджуються життям, — зауважив Данило. — Менталітет у французів інший. Я коли в Україні жив — весь час кудись біг, поспішав. Люди навколо також у поспіху. Мають по кілька робіт та городів. Постійно роблять ремонт — щось покращують. А тут так не заведено. Навіть якщо живуть в старій обідраній квартирці й вся сім'я тісниться в одній кімнатці, ніхто цим не заморочується. Вдень виходять читати в парку. Можна зустріти двох подруг, що зручно вмостилися на травичці з пляшкою вина. А після роботи, рівно о шостій тридцять, берега Сени обліплені людьми, наче мурахами.  

“Сказав би ти це Тімі, — подумала Соломія. — Він би тобі швидко пояснив, що в житті треба працювати. А друга робота — то підстрахування на випадок звільнення і додатковий дохід”.

—  Марію з Жаном вже вранці побачите, — тим часом продовжив Данило, запрошуючи гостей до будинку. — Сестра у мене рання пташка. Рано встає і рано лягає. Не змогла дочекатися. 

Вони пройшли повз вітальню і хоча йшли швидко, Соломія встигла роздивитися камін, довгий обідній стіл мінімум на десятьох гостей, вазу з квітами. Старовинна тумбочка на закручених, пофарбованих та полакованих ніжках стояла біля вікна, невеличкий диван розміщувався у кутку кімнати так само на дерев'яних ніжках. Велична скляна люстра в кілька ярусів займала половину стелі вітальні на першому поверсі. “Тепер буду постійно думати, щоб вона не впала мені на голову”, — промайнуло в голові у дівчини.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍