Андрій Касьянюк - Утопія, Андрій Касьянюк

Кривувато. Втім, навіть така усмішка швидко зійшла з обличчя Тетяни, і вона промовила, дивлячись в екран:
– Значить, в Росії про Україну дозволена тільки та інформація, що затверджена урядом? Ввіз літератури українською та про Україну заборонено, навіть карається ув’язненням, а за зберігання штрафи. У глобалнеті ж вони можуть заходити тільки на ті сайти, на які дозволяють відстежуючи програми, що в них на кожному пристрої. Тоді…
Українка повела поглядом.
–… тоді як ти можеш претендувати на українську гідність, якщо навіть не знаєш нас, нашу історію? Між іншим, обов’язковий предмет у школах та університетах, й іспити з неї складають у доповненій реальності, щоб іспитант міг власною візуалізацією довести, що він знає історію… Та головне – як саме він її знає…
Жінка потерла підборіддя. А потім несподівано примружила очі:
– Нагадай мені, що заборонено робити під час психологічного випробування.
Мініатюрне зображення розумного помічника, що причаїлося в кутку екрана, кивнуло, і вивело перелік пунктів.
Офіцерка продивилася їх, а потім різко встала, та попрямувала на вихід зі свого кабінету.

У домашньому кабінеті міністра економіки було затишно. І початок розмови між двома родичами також був затишним, допоки мова не зайшла про…
– Вступні випробування, – обличчя Володимира спохмурніло. – Всього їх два: фізичне, та психологічне. З фізичним, думаю, ти впораєшся… певно так.
Він оглянув родича, киваючи. А потім зморщився:
– Але стосовно психологічного випробування… Думаю, ти стійкий на психіку… і в тебе наче є попереду декілька днів підготуватися… проте…
Антон підняв брови на пропозицію Тетяни:
– І в чому випробування? Якщо він не зможе розказати у чому звитяга українського народу на Майдані, чи мужність під час Великої війни, то це прикро, але об’єктивно погане знання історії не привид вважати його негідним саме для початку навчання.
–… проте підготуватися неможливо, бо випробування індивідуальне для кожного вступника – інструктор може вигадати все що завгодно, тільки б дізнатися, чи ти…
– Розумію, – кивнула Тетяна, – але чи вважатиме наш народ, що він…
–… гідний.
– Тобто?..
– Ми зробимо прямий етер.

Тиша розплескалася кабінетом міністра. Звичайної людини, у суті своїй.
Парубок зітхнув. Його погляд повільно, на видиху опадаючих грудей, впав на груди родича. Міністра.
Звичайної людини.
– То виходить… що я не зможу підготуватися до цього випробування?
Дідусь пожував губами, видихнув, і кивнув:
– Так.
– Взагалі ніяк? – молода людина повільно підняла обличчя до обличчя старого. – Я що, ніяк не можу повпливати на те, чи зможу залишитися тут, чи мене витурнут назад? Мене ж… мене ж там можуть!..
Він раптово замовк, та опустив погляд.
– Перепрошую.
– Та я, – дідусь скривився, – розумію.
Він відвів погляд. Та через кілька секунд тиші заговорив:
– Насправді, у цій ситуації якраз таки все залежить від тебе, – старий українець повернув погляд до парубка. – Те, яка ти людина… воно і розкриється на психологічному випробуванні.
Міністр економіки кивнув, та встав з диванчика, на якому вони вели розмову. Подивився хвильку на родича, та потім розвернувся спиною, і ступив до свого стола.
І зупинився, помітивши на ньому згорток.
– Я… знаєш, я все хотів спитати, – заговорив Володимир, не обертаючись. – Досить важливе, і досить складне питання… або просте… Скажи, чому ти хочеш бути українцем?
Виходець з Росії стрепенувся. Він подивився у спину українцю, розплющив рота, та… видихнув. А його погляд повільно впав.
Людина не промовила ані слова.
Тож інша обернулася.
– Ти хочеш жити краще? Хочеш видертися з того болота?
Людина глибоко вдихнула.
– Так, я… я хочу жити краще. І я хочу не боятися жити… і водночас… – парубок нарешті подивився прямо, – хочу бути гідною людиною, що не соромиться дивитися у вічі іншим!
Між ними знов запала мовчанка. Але тепер вони дивилися один на одного, прямо у вічі.
Українець кивнув.
– Зрозуміло. В такому випадку, – дідусь взяв згорток, розгорнув його, і передав парубку книгу.
Новеньку. Жовто-блакитну.
І з білими літерами: «Історія України».
– Я не знаю, чи буде в тебе час, і зокрема бажання, але якщо ти насправді хочеш бути українцем… бути гідним – цей подарунок стане тобі в пригоді.