Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Аня сиділа за столом і дивилася на екран ноутбука, де вже з’явилися перші рядки їхнього спільного сценарію. Микита, сидячи навпроти, знову виглядав самовпевненим і настрій був у нього піднесений. Він набрав кілька рядків, задоволено посміхаючись, поки Аня нервово стукала ручкою по столу.

— Це не те, — сказала вона, подивившись на екран. — Ти знову ставиш героя таким, якого я бачила тисячу разів у кожному фільмі. Усі ці штампи. Не цікаво.

— Вибач, я просто подумав, що таким він виглядатиме більш… героїчно, — він знизав плечима, хоч і міг бачити, що її не влаштовує.

Аня глибоко зітхнула і взяла ноутбук до рук. Вона швидко відредагувала кілька речень, додаючи елементи більш людяної, менш ідеалізованої характеристики для головного героя. І хоча її стиль був більш приземлений, в ньому було більше емоцій, ніж у тих персонажах, яких Микита звик створювати.

— Ось так краще. Ти зрозумів? Він не просто герой, він людина. Він може помилятися, має свої слабкості, але все це не заважає йому залишатися сильним.

Микита покрутив головою, а потім посміхнувся.

— Ну, в тебе, звісно, своє бачення. Ти хочеш створити фільм про людину, а не про ідеального героя.

— Саме так, — підтвердила вона. — І якщо хочеш, щоб ця історія стала цікавою, ми повинні зробити героїв живими.

Він замислився і помітив, як серйозно Аня ставиться до своєї роботи. І це йому сподобалося. В нього було чітке розуміння того, як робити яскравих і харизматичних персонажів, але він ніколи не задумувався, наскільки важливо створити їх не лише сильними, але й вразливими. Це додавало їм глибини.

— Може, ти і права, — сказав він, відкидаючи назад свої думки. — Ти знову виглядаєш, ніби знаєш, що робиш.

— Тому і є, — відповіла вона, зібравши свої речі і готова йти. — Ти поки ще вчишся.

Микита засміявся, подивившись на неї. У його очах промайнула іскра цікавості. Він ще не розумів, чи була Аня такою ж впертою, як здавалася, чи просто добре захищала свої переконання, але він був готовий працювати з нею далі, навіть якщо це означало, що доведеться змінити кілька своїх поглядів.

— Тобі можна навчитися багато чого, — додав він, коли Аня встала.

— Ще побачимо, — відказала вона, посміхнувшись. — Ну, давай, не витрачай більше часу на ці кліше. У нас робота.

Микита подивився на неї, відчуваючи, що між ними все більше виникає певна напруга, навіть якщо вони намагалися виглядати такими, що просто працюють разом. Того вечора він зрозумів, що цей проект може бути не тільки професійним випробуванням, але й ще однією можливістю дізнатися більше про цю жінку, яка, здається, могла викликати у нього більше емоцій, ніж він думав.

Здивований, але зацікавлений, він сів знову за ноутбук і почав працювати, залишаючи за спиною всі свої попередні сумніви.

Микита знову зосереджено дивився на екран, вдосконалюючи вже написане. Він не міг не помітити, як все більше і більше його власні ідеї починають ставати частиною цього проекту. Це вже не просто сумісна праця, а справжній процес, в якому він шукав нові можливості для розвитку персонажів. Аня була права — героям необхідна була глибина.

В його голові народжувався новий образ. Він швидко набрав кілька рядків на ноутбуці, додаючи нового персонажа — Лілю. Він зображав її як харизматичну, але водночас складну і суперечливу жінку, з якою не так просто мати справу. Микита вирішив, що Ліля буде одягнена в елегантне чорне плаття до колін, яке підкреслювало її струнку фігуру, з червоними губами, що надавало їй вигляд трохи зухвалий і навіть небезпечний.

— Аня, — Микита звернувся до неї, не відриваючи погляду від екрана, — як тобі цей персонаж? Ліля, розумна і дотепна, може бути й трохи саркастична.

Аня подивилася на екран і відразу зауважила те, що їй подобалося. Ліля виглядала настільки реалістично, що вона відразу зрозуміла, що цей персонаж стане важливим для всієї історії. З нею можна було грати і робити різні повороти.

— Микито, ти таки справжній майстер, — сказала вона, злегка посміхаючись. — Ліля справді цікава. Її ставлення до Ігора буде чудовим контрапунктом для основної драми. Спочатку вона його ненавидить, а потім… ну, ти ж розумієш, що неможливо не закохатися в такого хлопця, навіть якщо хочеш.

Микита підморгнув.

— Так, і вона не тільки через його зовнішність, але й через його впертість та рішучість змінить свою думку. Зрозуміло, спочатку вони будуть боротися, але це ж тільки додає інтриги.

Аня поглянула на екран і відчула, що ідея справді виглядала цікаво. Вона вже бачила, як ці двоє починають взаємодіяти, і як її злість на нього поступово переростає у щось інше. Це була класична історія про два сильних характери, які намагаються взяти одне одного під контроль, але в кінці все змінюється.

— Ну, це вже виглядає непогано. — Аня посміхнулася і додала, — Ти справді зробив її живою.

Микита нахмурився, вдаючи, що серйозно думає.

— Ну, для тебе, мабуть, це ідеально. Може, мені ще трохи комедійного акценту додати? Щоб вона була трохи іронічною та смішною? Я думаю, це дозволить їй виглядати ще більш незабутньою.

— О, це буде ідеально! — Аня підняла брови і кивнула. — І її відносини з Ігорем точно дадуть необхідну динаміку для історії.

Микита закинув руки за голову, задоволений своїм рішенням. Він вже бачив, як все це буде виглядати, як персонажі будуть взаємодіяти, а розвиток подій рухатиметься від ненависті до кохання. Аня була права — це було те, що їм потрібно було для того, щоб сценарій став дійсно живим і запам'ятався.

— Тепер уже немає сумнівів, — сказав він, повертаючись до роботи. — Все буде ідеально, я в цьому впевнений.

Аня сміялася, дивлячись на нього.

— Микито, ну ти самовпевнений. Але можливо, це саме те, що нам потрібно.