Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

— Як ти взагалі міг не помітити людину на своєму ліжку? — вона навпаки — загорнулася у ковдру.

— Я був нетверезий, — він схилився над кріслом й почав нишпорити у кишенях штанів.

— Алкоголік, — пробурмотіла під ніс Ярина й примружилась через сліпучі промені, що проникали до кімнати крізь незавішені вікна. — Купи собі фіранки. Сонце ж сліпить.

— Тобі яка різниця? Ти тут більше не ночуватимеш, — Сергій нарешті знайшов пачку цигарок і запальничку.

— Наче тобі приносить задоволення пробудження з першими променями сонця, — вона продовжувала пригнічено висувати нецікаві співрозмовнику припущення. — Можливо, фіранки перешкоджали б потраплянню різних речовин на мій балкон. Я іноді мрію про тихе і спокійне життя, — Ярина тільки зараз звернула увагу на те, що одягнений у саму спідню білизну чоловік не збирався прикриватися одягом. — Не хочеш вдягнутися?

— Ти в моїй кімнаті. Не подобається — не дивись, — Сергій відчинив двері балкона й сперся на поручні. Він дістав цигарку з пачки, прикурив її та ледве не впустив, коли помітив, що замотана у простирадло Ярина пішла за ним на свіже повітря.

— То ти не тільки п’єш, а ще й куриш? — насправді їй було байдуже до чужих згубних звичок. Але саме в цю мить хотілося говорити — неважливо про що і як, аби тільки не занурюватися у ніякову тишу та не лишатися наодинці з думками.

— Теж хочеш? — він вирішив не вихвалятися, що побачені нею способи саморуйнування не єдині з повсякчас використовуваних ним. Сергій, що не сумнівався у боязкій відмові, скосив на Ярину зверхній погляд.

— Я ще намагаюсь берегти своє здоров’я, — її бурмотіння не стало несподіванкою — він чудово знав і бачив особливості людей, залежних від будь-яких речовин. — Хоч іноді, — уточнила Ярина, коли у пам’яті постали безсонні ночі, які важко було назвати вершиною піклування про власний добробут.

— Дивно це чути від людини, яка прокинулась в чужому ліжку із малознайомим чоловіком й тепер стоїть напівгола й боса на балконі.

Пригадуючи його відмову вдягнутися, вона фиркнула:

— Мені здалося, тобі байдуже оголене тіло.

— Якщо хтось не звертає на тебе уваги, не значить, що йому не подобаються дівчата, — Сергій струсив попіл у саморобну із бляшаної банки попільничку, закріплену погнутою кришкою за поручень.

— Ваша сім’я складає екзамен з доведення до самогубства в нашому будинку? — ображено видихнула Ярина й вже хотіла повернутися до кімнати, коли ледве не перечепилась через невеличкий предмет. — Що це? — вона підняла пакунок та оглянула його з усіх сторін.

— Де ти це взяла? — він повільно обернувся й миттєво напружився.

— Тут валялося. Як і більшість речей у твоїй кімнаті — криво й неохайно.

— Твою ж, — Сергій непристойно вилаявся, після чого різко вирвав з її рук пакунок. Він перехилився через поручні балкона й закинув невідомий пакет на балкон поверхом нижче. Сергій загорнув знічену Ярину у раптові обійми, швидко затягнув до квартири та повалив на ліжко. Не встигла вона висловити невдоволення нестримністю чоловіка, як почувся вибух, який струснув навіть ліжко та люстру в кімнаті.