Владислав Дніпровський - Воля героя, Владислав Дніпровський

Я стояв на кам'яному колі, вкритому невідомими символами, діаметром близько півтора метра. Просторий зал, стіни якого були викладені грубими білими блоками, схожими на мармур, прикрашали численні червоні прапори з вишитим золотим кулаком. Під високою стелею висіла величезна бронзова люстра з десятками свічок. Високі вузькі вікна були засклені різнокольоровими вітражами. Під ногами – паркет з червоного дерева, що приємно холодив босі ступні.
Навпроти мене стояла миловидна блондинка в чорному брючному костюмі та білій блузці. Її зачіска, акуратно зібрана на потилиці, та окуляри в золотій оправі надавали їй серйозності та офіційності.
Дивно, я гадав, що після смерті всі хвороби зникають. З цікавістю поглянув на свою ліву руку, де не вистачало фаланги на мізинці – наслідок дитячої травми, отриманої через необережність під час роботи з верстатом. Проте, очікувано, палець був як новий. Та й від перелому ніг не залишилося й сліду. То що ж у неї з зором, навіщо їй окуляри? Яка маленька брехуха, напевно просто хоче здаватися розумнішою.
Вона невпинно мене розглядала. Збентежений, я хотів було сором’язливо прикрити своє голе тіло, але одразу ж відкинув ці недолугі думки. Я ж чоловік чи як? Що виросло, то виросло. Випрямивши підборіддя, я напружив усі можливі м’язи й прийняв найгордовитішу позу. Ну, принаймні, спробував.
- Ласкаво просимо до Ордену Порядку Людства, Герою, – урочисто проголосила вона і чергово посміхнулася лише губами, як це вміють робити дівчата на рецепції будь-якого офісу. – Мене звуть Аліса, я секретар Верховного Магістра, і моє завдання – зустріч і ознайомлення Героїв з новими реаліями.
Аліса підійшла до полиці, на якій були складені стопки з одягом. Після хвилини роздумів вона вибрала одну з них і передала мені.
- Візьміть, одягніться. Здається, це ваш розмір, – і вперше проявивши справжні емоції, хитро посміхнулася.
Ну ось тепер це точно секретар. Мені на них щастить. Виявляється, вона дивилася на мене не просто так. Я трохи зменшив свій запал і слухняно взяв одяг. Біла лляна сорочка, м’які коричневі замшеві штани, такий же жилет з безліччю кишеньок. Завершували комплект шкіряні чоботи на шнурівці. Придивився до них. Явно ручна робота, причому дуже добротна. Як і одяг. Цікаво, що штани затягувалися шнурком на поясі, а замість блискавки були витончені кістяні ґудзики. Такі ж ґудзики прикрашали й сорочку.
У моїй голові почав складатися рівень технічного розвитку місцевого суспільства. Ну, або подібний хендмейд – це просто унікальна привілея новоприбулих. Ха. Навіть не смішно. Швиденько одягнувши все на себе, я пішов за Алісою, яка жвавою ходою попрямувала до важких двостулкових дверей. Вона справжній професіонал, розмір підібрала вдало - одяг сидів як влитий, ніде не тиснув і не натирав.
За дверима виявився широкий коридор з лицарськими обладунками та важкими канделябрами. Уздовж стін все так само висіли червоні прапори із золотим кулаком. Ми проходили повз проходи з маршами сходів, що вели вгору й вниз. А попереду вже виднілося світло виходу. Гучно цокаючи підборами, дивно, звідки у неї тут така взуття, Аліса на ходу вводила мене в курс справи.
- Якщо ви ще не зрозуміли, то ви померли. Ви вибралися з Колеса Переродження і зараз потрапили в Астрал. Тепер ви знаєте, як уникнути забуття, тому відтепер смерть для вас не є кінцем, поки ви зберігаєте свою особистість цілісною. Ви були призвані, як і інші герої, до Ордена Порядку Людства для захисту людських життів у світах реальності, для захисту порядку, протидії темним силам і Хаосу. І Система вам у цьому допоможе. Тепер ваше тіло й розум більш досконалі, позбавлені багатьох недоліків людського існування. Все заради того, щоб ніщо не заважало вам підтримувати порядок у безлічі світів Всесвіту.
Я вхопився за невідповідність основної мети, про яку вона говорила, і мети, озвученої моїм добрим другом Хуан-Ді. Адже саме життєва мета, як я зрозумів із його слів, є однією з головних гарантій нових втілень. І якщо мета Системи – пошук істини, то ця пані намагається залучити мене до якихось поліцейських функцій підтримки порядку. Дивно все це. Якби не попередній брифінг від самої Системи, я б зараз із відкритим ротом слухав її одкровення, але в моїй ситуації такі невідповідності трохи насторожують. З іншого боку, як шукати цю Істину, поки не зрозуміло. А ось у питанні підтримки порядку, чомусь впевнений, мене зараз ретельно проінструктують і направлять куди треба. Тож будемо вирішувати питання в міру виникнення способів їх вирішення. А поки просто потрібно тримати очі й вуха відкритими та бути обережнішим.
- Що стосується самої Системи, зверніть увагу на свою праву руку, – я вже помітив дивне мерехтливе татуювання на тильній стороні долоні. Схематичне око на фоні піраміди.
Аліса зупинилася і з лекційним тоном продовжила.
- Уважно подивіться на нього та сконцентруйтеся. Перед вами з’явиться книга та невеликий рюкзачок. Це системні артефакти, вони й усе, що знаходиться в них, залишаються з вами навіть після вашої смерті. На останній сторінці книги вказана ваша статистика: ваш рівень, характеристики, вміння та титули. На першій — зареєстровані системою події, які відбулися з вами. У книзі будуть карти навичок. Їх може бути багато, але використовувати одночасно можна лише декілька. У книзі є слоти для активних карт, п’ять для активних навичок, п’ять для пасивних. За допомогою цих карт ви зможете робити те, що раніше ніколи не вміли. Існує градація якості карт: прості, бронзові, срібні, золоті та унікальні. Від якості залежить, наскільки сильною є навичка і, відповідно, його рідкість. Що стосується характеристик, то це і є можливість подолання обмежень людського тіла. Ви можете розвивати потрібні вам характеристики та ставати сильнішими, швидшими чи розумнішими. Вони відкриваються залежно від ваших особистих схильностей та дій. Але зазвичай спочатку у кожного відкриті характеристики Сила, Спритність, Інтелект, Сприйняття та Витривалість. У Героїв дуже часто ще спочатку відкрита Воля. Характеристики відкриваються з уже якимось значенням, притаманним вам особисто. Покращувати їх можна вільними очками, отриманими за рівень. По три очки за кожен. Це можна робити й природним шляхом, виконуючи дії, що відповідають характеристиці. Але цей процес дуже довгий і затратний. Що стосується вмінь, то це здібності, які ви вміли у своєму минулому житті або набуті тут природним шляхом. Їх можна покращувати також природним шляхом та очком умінь, яке отримується за кожен десятий рівень. Ну і, нарешті, титули. Деякі дії виділяють вас в очах системи, за що вона нагороджує вас постійними або тимчасовими особливостями. Що стосується Системи, то начебто все, далі розберетеся самостійно.
Вона видихнула, поправила зачіску і запитально подивилася на мене. Всупереч її розповідям, я не піддався цікавості і так і не відкрив важку стару книгу у шкіряній палітурці, з тим самим мерехтливим малюнком піраміди з оком. Мене більше зацікавив рюкзачок. Він мав вісім слотів у два ряди по чотири. І один із них уже був зайнятий паперовою квіткою. Все це виглядало дивно, але думаю, що панянці про нього знати не варто. Ще один слот був у правому нижньому кутку. У ньому знаходилася срібляста мерехтлива кругла монетка з квадратним отвором посередині та незнайомими символами по колу. Поруч зі слотом була цифра 50000.
- Отже, в один із цих слотів я можу сховати штани, і коли помру, не доведеться блищати голим задом? Правильно я зрозумів? – осінила мене несподівана ідея.
- Ви маєте рацію. – усміхнулася Аліса. – Але не варто забивати дорогоцінні слоти такою нісенітницею. Штани вам і тут зможуть видати, невелику незручність можна й перетерпіти. А завдяки Сумці Мандрівника, якісь цінні речі можна винести з реальності навіть померши там і перевтілившись тут. Виданий вам одяг — це безкоштовний подарунок нашого ордена новому герою, далі за все потрібно буде платити. І трофеї з реальності дозволять задовольняти свої потреби. У нас є скупники, які дають справедливу ціну за все. Також новому Герою подарунок - невеликий стартовий капітал від нашого ордена.
У її руці з'явилася така ж монета з квадратним отвором. Над нею прямо в повітрі мерехтіла цифра десять.
- Зверніть увагу на нижній слот у сумці. Він порожній, а поруч цифра 0. Це слот для зберігання грошей. В астралі існує чимало способів розрахунку за потрібні товари чи послуги. Але головним із них вважається єма, єдина монета астралу. Вона з'являєтся у таких, як ми, Адептів Системи і нараховується нам за різного роду завдання, знищення більш-менш сильних істот та за інші корисні дії. Але на відміну від тих самих земних кредитних карт, ці монети мають фізичне втілення і можуть існувати поза Адептом, тому вони здобули широке поширення серед інших мешканців Астралу. Вони зручні та їх неможливо підробити, що ще потрібно? Їх приймають скрізь, і як мінімум ви спокійно можете їх обміняти на потрібну вам валюту, якщо у якихось диких куточках Астралу це знадобиться.
І тут, ти люба, пальцем в небо не влучила. Ніякого нуля в мене в гаманці немає. На відміну від реального життя, тут я досить забезпечений, судячи з того, як урочисто вона тримала всього лише якийсь червонець. Ще б дізнатися, звідки таке багатство. Напевно, варто десь засісти на самоті, щоб поганим покерфейсом випадково не видати незнайомим особам мої ще невідомі таємниці. І тільки там уважно почитати книгу. А поки виникло питання.
- А як мені цю монетку розміняти, щоб був, наприклад, номінал одна монета? — питання хоч і здається дурним, просто піди та розміняй свою десятку, але для мене воно насправді дуже важливе, може, підкаже якийсь банк на майбутнє.
- Насправді все просто, — знову усміхнулася дівчина, цього разу навіть із якоюсь зверхністю, ніби це вона особисто все придумала. - Я ж казала про зручність цієї валюти. Берете монету, ніби відщипуєте від неї шматочок, думаєте при цьому, скільки хочете відщипнути, і вуаля.
Повторивши всі дії, у мене в руках опинилися дві монети: на одній сяяла цифра 1, а на іншій — 9. Дійсно зручно. Показово урочисто опустив обидві монети в сумку, де тепер красувалася кривуляста цифра 50010.
Вона знову пішла до виходу, на ходу закінчуючи інструктаж:
- Вам потрібно з’явитися в ратуші о 17:00. Там виділять пайок, кімнату, обмундирування та зброю. Познайомитеся з загоном. А завтра вас уже чекає вилазка. До цього часу можете прогулятися містом, зайти до трактиру, пройтися магазинами. Гроші можете не берегти, поки вони вам все одно особливо не знадобляться. І… Ласкаво просимо до міста Туле, Герой!
Ми підійшли до виходу, і переді мною відкрився вид, від якого захопило подих. Я очікував чого завгодно в цьому астралі. Хто знає, як тут усе повинно виглядати? Кам'яний коридор із обладунками та прапорами, яким я йшов, викликав асоціації з замком чи підземеллям і навіював похмурі думки. Але відкрилася прекрасна картина.
Мене зустріло пронизливо блакитне небо з рідкими барашками хмаринок і яскраве ранкове сонце, яке вже радісно світить, але ще не припікає. По вухах ударив гамір метушливих птахів навкруги. Біля моїх ніг просторі мармурові сходи спускалися до невеличкого, ніби лялькового селища. Дво- та триповерхові кам'яні будиночки, вкриті червоною черепицею, з кумедними флюгерами на гребенях дахів, складали враження якогось старовинного Європейського містечка.
На балконах усюди стояли горщики з квітами. Разом із численними клумбами, розташованими вздовж викладених червоною бруківкою вулиць, і квітучими всюди фруктовими деревами вони створювали неймовірне відчуття буяння фарб. У центрі містечка виднілася площа, куди сходилися всі головні вулиці. Посеред площі знаходився великий фонтан, на бортику якого сиділи різноманітно вдягнені люди та займалися хто чим. Хтось їв пиріжок, хтось читав книгу, якась парочка цілувалася, а один хлопець, здається, бренчав на гітарі. Немало людей метушилося по всьому місту за своїми справами, вздовж невеличких лотків торговців, вітрин симпатичних магазинчиків та літніх майданчиків біля трактирів.
Не так я собі уявляв астрал. Думав, тут суворі місця з постійною боротьбою, а ця пастораль просто помножила на нуль весь мій бойовий настрій, вимила з голови всі параноїдальні думки та розтягнула губи в дурнуватій усмішці.
- Миленько тут у вас, — пробурмотів я, намагаючись взяти себе в руки.
Можливо, варто сходити до фонтану та занурити туди голову, щоб прийти до тями й не наробити дурниць. І теж купити пиріжок. Безумовно, пиріжок мені допоможе.
- А ви чого очікували? — хихикнула Аліса. - Пекельних котлів, вулканів, кладовища до самого горизонту? Ні, звісно, і це все є. Але не у нас.
Її слова мені допомогли. Не дарма, ой не дарма я готувався до найгіршого. Все буде, просто потрібно почекати. Ну слава Богу, я вже було подумав, що потрапив до Раю. І справді, місто оточувала значна стіна з одними воротами на протилежному від мене кінці міста. Оглянувшись, я поглянув на будівлю, з якої вийшов. Величезна похмура споруда з десятком гостроконечних шпилів буквально нависала над містечком. Широкі довгі сходи закінчувалася невеличким сквером, посеред якого стояла височенна статуя піднятого вгору кулака. І вже після скверу починалися будинки.
Але найцікавіше звідси можна було побачити за стіною. За воротами починалася широка дорога, праворуч від якої було зовсім невелике поле, де працювали, мабуть, селяни, а ліворуч — невеликий луг, на якому паслася худоба. І все. На перший погляд, метрів триста дороги, після яких неймовірно густий туман, наче біла клубляста стіна, обривав і поле, і луг, і дорогу. З інших боків міста туман і взагалі підбирався майже до самих стін.
- А це хто, теж усі герої? — я кивнув на перехожих.
- Та ви що? Герої – це досить рідкісне явище, – похитала головою секретарка. - Не тільки Герої можуть вийти з Колеса Переродження. Потрапивши сюди, багато хто отримує від Системи пропозицію стати Адептом. І знову ж таки, не всі приймають її. Але тим не менш, вони отримують тут усе, що забажають, заробляючи чесною працею, забувши про хвороби та постійне очікування старості. Крім того, життя в Астралі має ще переваги. Втіленню не потрібен сон, їжа, воно не потіє, не лисіє і не товстіє."
- Отже, моя розкішна шевелюра і ідеальне тіло тепер назавжди зі мною? – я удавано округлив очі, гордо випнувши груди.
- Так і є, – кокетливо усміхнулася Аліса, поправивши ідеальну зачіску. - Але ваше втілення тепер не головне в житті. Головне – це ваша душа і Система. Без їжі та сну ви починаєте назавжди втрачати характеристики. Повільно, і ви помітите цей процес заздалегідь, так що сильно не турбуйтеся про це. Поруч із цифрами характеристик у Книзі ви побачите шкалу прогресу росту характеристики природним шляхом. Саме прогрес цієї шкали починає падати, і коли досягне нуля, ви втратите одне вкладене очко. Потім шкала продовжить падати, і ви ризикуєте знову пережити цю неприємність, і так раз за разом можна перетворитися на немічну руїну. Але до цього ви, скоріш за все, не доживете, тому що без звичних задоволень душа значно раніше почне втрачати зв'язок із особистістю, і вам буде пряма дорога до Колеса Перероджень. Наші дослідники з'ясували, що чотири години сну та один прийом їжі на день дозволять комфортно і з запасом закривати цю потребу. Все, що більше, – це вже для задоволення.
Позаду хтось чемно кашлянув. Швидко озирнувшись, я побачив закутого в залізо чоловіка з чорним волоссям, густими вусами і нудним поглядом. Його шолом і броня нагадували зразки з картинок про конкістадорів. Було щось спільне. Тільки метал мерехтів блакитним кольором і був покритий незнайомими візерунками. На поясі висіла шабля, а за спиною красувалася футуристична рушниця з невідомих сплавів з безліччю різних датчиків.
- Щось ти довго з ним возишся. Розбереться, він же не маленький. У наш час ніхто нічого не пояснював. Самі до всього доходили. А зараз дитячий садок якийсь влаштували. Нехай радіє, що зміг втілитися тут, а не закінчив своє існування в шлунку Пожирача, – він уважно подивився на мене, очікуючи моєї відповіді.
- Це Маркус, начальник охорони, – представила його мені Аліса. - У нього за посадою прописано бути мудаком.
- А ця рушниця... як вона тут опинилася? Це ж якийсь лазер, судячи з вигляду, або щось подібне, – я заворожено дивився на плавні вигини рушниці, повністю проігнорувавши її власника.
- Не забувай, що хоча все це виглядає як Середньовіччя, це далеко не воно, – дівчина обвела рукою навколо себе. - У всесвіті безліч різних світів, і серед них є дуже розвинені, в тому числі в технічному плані. В подібних світах таких, як ми, зазвичай не люблять, а захищати себе вони здатні дуже ефективно. Тому здобути таку зброю – досить складне завдання. Але можливе. Інша справа, що іноді така зброя може не функціонувати в астралі та навіть в інших світах. Ну і питання боєприпасів до неї чи не найскладніше. Само собою, ніхто нам їх не продасть, а те, що добудеш, закінчиться, не встигнеш і озирнутися. Ось і виходить, що дозволити собі володіти такою зброєю може не кожен. А добре зачарований клинок іноді навіть ефективніший за цю цяцьку.
- А твоя рушниця працює? – усміхнувся я, кивнувши розгнівано засопівшому Маркусу.
- Хочеш перевірити? – загрозливо гаркнув він, потягнувшись за спину і дістаючи рушницю.
- Якось іншим разом, – натягнуто усміхнувся я.
Хто їх знає, які тут порядки, може, дасть стрельнути по якомусь голубу, а може, і знесе мені нахабну голову, радіючи вдалому жарту.
Повернувшись до Аліси, подарував їй свою наймилішу усмішку. Знаю з досвіду на Землі, з секретарями різних начальників треба дружити. Іноді з них можна отримати навіть більше користі, ніж від самого керівника. Та й мила вона, хоч і намагається виглядати серйозно. Я помахав їй рукою на прощання.
- Щиро дякую за інформацію та одяг. Спілкуватися з вами можна вічність, але, як ви сказали, у мене не так багато часу. А я ще хочу встигнути спробувати місцеві пиріжки з капустою.