Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

3

- Кеті, люба! Чому ти не сказала нам раніше? - просяяла мама.

Мені здається, ще трохи, і вона заплескає в долоні від радості.

- Я думав, ти надто захоплена своїми гербаріями, щоб думати про залицяння, - батько, навпаки, насуплює брови й тихо бурмоче: - якогось там...

Я ж попросту закашлялася. До речі, дуже зручний спосіб потягнути час.

- З тобою все гаразд? - турботливо поплескує по спині батько.

- Ну, я... - я знову кашляю.

Вийти за нього заміж? Коли я на це погодилася? Ах, так, я ж не погоджувалася. Краєм ока я дивлюся на Марка. Він сяє, немов свіжоначищений мідний мисок.

Я не можу ні за кого вийти заміж. Я так йому і сказала півроку тому. Я всім так говорила, особливо - подругам моєї матері, які постійно пхали носа в мої справи.

У мене є справи важливіші... наприклад, збереження життя людей.

А що? Куди мені поспішати? Мені всього дев'ятнадцять, попереду в мене довге життя, попереду - складні часи. Ну, хіба що станеться диво, і в якій-небудь нещасній дівчині визнають Королеву Ельфів.

Я хапаю сумку, сую її в руки Марку, сама ж хапаю... ні, вчіпляюся мертвою хваткою в його лікоть і посміхаюся батькам:

- Мамо, тату, будь ласка, вибачте нас. Мені потрібно встигнути зробити обхід своїх клієнтів до початку зборів біля ратуші. Та й Марку час повернутися до його обов'язків Хранителя. А ще... мені потрібно сходити до лісу, поповнити свої запаси трав.

Я буквально тягну Марка, який упирається, до дверей. Але він ніби не розуміє моїх натяків, а вивернувшись, кричить моєму батькові:

- Пане Габріель, тату! Ви ж оформите наш шлюб негайно? Хотілося б залагодити це питання до ...

Я штовхнула його ліктем по ребрах, і все-таки виштовхала за поріг.

Мені потрібно втекти до того, як батьки прийдуть до тями. І потрібно поговорити з «нареченим» і розібратися з цим шлюбом. Я практично тягну Марка, який не чинить опору, вулицею, радіючи в душі, що ще надто рано, і у цієї сцени немає цікавих глядачів.

- Що це було? - я накидаюся на нього, коли ми виходимо на вулицю. - Шлюб? Хіба ти робив мені пропозицію? І коли це я погоджувалася?

- Ти сказала, що кохаєш мене.

- Тобі що, ніхто не казав, що «я кохаю тебе» - це не те саме, що «я одружуся з тобою»?

Він нахиляє голову з ніжною посмішкою і кладе руки мені на плечі.

- Катаріно, я кохаю тебе. Хіба це не те, чого ти завжди хотіла?

- Чого саме?

- Ти і я, разом по життю. Ми кохаємо одне одного, Катаріно, кохаємо вже багато років. Для тебе немає нікого більш ідеального, ніж я. Або... ти вважаєш мене невдалою партією?

- Річ не в цьому, - бурмочу я. - Я не збиралася заміж так рано. Та й...

Він вивільняє лікоть із моїх побілілих від напруги пальців, бере мене за руку і веде повз акуратні будиночки просто до лісу.

- Чому ж - «рано»? Тобі вже дев'ятнадцять. Якби ти була Королевою Ельфів, то вже цілий рік була б заміжня.

- Але я не Королева Ельфів, - вигукнула, сама дивуючись тому, як завзято відстоюю свою свободу.

Хоча будь-яка дівчина не тільки на острові, а й за його межами скаже, що Марк - це ідеальний кандидат на роль чоловіка. Тим паче, що він кохає мене, а я - його. Йой, відчуваю, надихалася я якоїсь травички, що перетворила мої мізки на щось нелогічно-колюче.

- Хіба я не роблю тебе щасливою? - поблажливо посміхнувся Марк і поплескав мене по долоньці.

- Так, але...

Містечко залишилося позаду, ми ступаємо під завісу лісу. Марк зупиняється, кидає свою важку сумку і бере моє обличчя в долоні. Цілує кінчик мого носа, змушуючи мене замовкнути.

- Тоді я - все, що тобі потрібно. Та й батьки твої будуть щасливі, знаючи, що навіть якщо Договір з ельфами буде розірвано і їм доведеться піти у світ мертвих, ти будеш у надійних руках. Твій батько оформить наш шлюб, щойно ми повернемося, а весілля зіграємо після того, як підуть ельфи.

Мабуть, він має рацію, і мої батьки якщо й не будуть щасливі, то вже точно будуть спокійні за мене. Але ж цього недостатньо для того, щоб так стрімко вийти заміж! Я й сама не можу зрозуміти, чому так вперто опираюся цій ідеї.

Марк говорить про шовкове вбрання, квіти і весільні тости всю прогулянку лісом, піднімається вузькими сходами, вирубаними серед товстого коріння дерев, що ведуть до кам'яної доріжки, яка ліниво блукає вершинами скель з видом на океан. Вдалині протікає річка Вільє, падаючи водоспадом прямо в морську піну. Її приголомшливі блакитні води перебувають під захистом Хранителів, як і ліс, до якого ми прямуємо.

Наш острів невеликий, розташований недалеко від узбережжя материка і навпроти великого міста Холліна. У єдиній затишній бухті острова розташувалося самотнє містечко Фалькор. Я виросла на цій вузькій смужці між горами і морем. Від підніжжя величезної гори, що нависає над нами, до міста спускається густий і колючий ліс із синіми кронами. Своєрідним мостом між чарівним і звичайним лісом служить Храм.

Історики Фалькора кажуть, що Храм побудували ельфи дуже давно, ще до великої війни, яка й призвела до укладення договору між нашими світами. Але мені важко уявити, що щось настільки давнє досі перебуває в такому ідеальному стані. Я вважаю, що історики прикрашають дійсність, і, найімовірніше, хтось із перших Хранителів побудував його для свого ордену.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍