Олена Арматіна - Договір, або приборкання Темного ельфа , Олена Арматіна

Марк бере мене за руки. Його великі пальці проводять по моїх кісточках.

- Але...- я не встигаю закінчити.

Лише один крок, і його рука обвиває мою талію. Інша торкається моєї щоки, плутається у волоссі, закидає мою голову назад. Я не пручаюся. Та й не хочу. Заплющую очі й одразу відчуваю його губи на своїх.

Щетина, що вкриває його щоки і підборіддя, навіть не коле, а лоскоче мої губи. Язик... Три крапельки м'ятної настоянки, дві - блакитної шавлії, і вийде прекрасний еліксир для рота... Тьху ти! Про що я думаю?! Кожен має  право на свої  маленькі недоліки. Уся моя увага зосереджена на його поцілунку. Несподівано я відчайдушно пошкодувала, що не поступилася сусідським хлопчакам і не дозволила їм «навчити мене цілуватися», коли вони дізналися, що мене ніколи раніше не цілували. Я чекала цього моменту. Я чекала саме цих губ.

І все ж... коли він відсторонюється, я залишаюся розгубленою і незадоволеною. Усе це не так, як я собі уявляла. Я не ширяла від задоволення. Моє серце не тремтить. Щось глибоко в мені ... сумує.

Я не розумію. Невже так і має бути? Мені зізналися в коханні. Мене ощасливили довгоочікуваним поцілунком.

А я з величезним полегшенням обертаюся на тихе «кхм», що долинуло з дверного отвору позаду Марка! Він теж поспішно обертається на звук. Мені ж стає спекотно, коли я зустрічаюся поглядом з усміхненими очима матері - того ж відтінку весняного лісу, що й мої. І немов цього замало, мій чайник закипає, починає шипіти, свистіти і плюватися парою на всі боки.

- Йой! - я кидаюся вперед і хапаю банку з п'явками, що збилися до купи - завжди підозрювала, що вони розумні істоти, і передчувають небезпеку.

Марк відсахується і налітає на тата, що нагодився, мама ж зі сміхом знімає чайник із вогню.

- А що тут відбувається? - допомагаючи Марку зайняти більш стійке положення, запитує тато.

- Ой, - змахує рукою мама, і щось збирається йому розповісти.

- Ми з Катаріною хочемо Вам дещо сказати, - здуваючи з ока неіснуюче пасмо, урочисто, але з легкою задишкою, вимовляє Марк.

Мої батьки переводять на мене свої погляди. Я нервово поглядаю то на них, то на Марка. Я поняття не маю, про що він говорить.

- Що саме? - запитує батько.

- Катаріна погодилася вийти за мене заміж.