Тіна Волф - У всьому винне Різдво, Тіна Волф

Розділ 3

О восьмій, як і домовлялись Ігор привіз Єву до офісу. Віталій Всеволодович вже був там. Сьогодні на ньому не було кумедного светра з оленем, а темно-сірий костюм, такого ж кольору краватка і біла сорочка. Бос від Єви був старше на двадцять років, нещодавно відзначив сорок п’ять. Чоловік мав досить приємну зовнішність, на голові густу копну темного волосся, карі очі схожі на дві вуглинки, прямий акуратний ніс, в міру пухкі губи. Він приязно зустрів Єву, допоміг їй з верхнім одягом і всадив у своє зручне крісло, лише б Єва по швидше все перевірила і винесла вердикт.

Єві така увага до себе здалася якоюсь, аж занадто дивною для боса. Взагалі-то директор був доброю людиною, а що стосувалося справи, то ладен піти на все, лише б її вирішити, як найшвидше. Так і зараз намагався створити найкомфортніші умови для Єви, навіть пожертвував своє робоче місце для того, щоб зручно було його співробітниці.

Єва одразу взялася до справи, а начальник їй не заважав, сидів тихенько недалеко за столом і щось своє писав і рахував. А потім зовсім вийшов із кабінету, наказавши секретарці, щоб вона нікого не пускала до Єви, і сама теж не заважала.

Значну частину розрахунків Єві вдалося підготувати вже до обіду. Потім вона вирішила зробити перерву, сповістивши про це босу. Віталій Всеволодович спочатку був трохи незадоволений, але коли дізнався, що Єва досить великий обсяг документів передивилась і перерахувала та все звірила, то змилувався.

-  Добре, Єво! Трохи відпочинь. Тут поряд з офісом є чудове кафе, в якому можна смачно перекусити, а ще недалеко від нього різдвяний ярмарок відкрився. Знаю ти любиш різні новорічні штучки, сходи подивись, думаю, тобі буде цікаво.

-  Добре, дякую! – і винирнула з кабінету.

Вийшла на вулицю, одразу вдихнула свіжого повітря. До верху застебнула свою теплу куртку з капюшоном та натягла на вуха шапку з бубоном, із-під якої виглядало довге світло-русе, трохи скуйовджене від вітру волосся Єви.

Тепер при денному світлі дівчина могла розгледіти нарешті саме місто. Вздовж вулички, на якій знаходився офіс, тяглася череда двох та трьохповерхових будиночків. Кожен будиночок вирізнявся один від одного. На вхідних дверях невеличких магазинчиків висіли не схожі між собою різдвяні віночки, а вітрини були прикрашені штучними гілочками ялинки та сосни, різними ліхтариками та іграшками. На деяких вітринах цілі казкові сюжети розігрувались. Єва майже біля кожного магазинчика зупинялась, уважно роздивлялась, посміхалась і помітила, що навіть не згадувала про Назара.

Нарешті дісталася до різдвяного ярмарку. Тут у неї ледь не закрутилася голова! Вона не знала в яку сторону їй іти, на що перше дивитись. Хотілося щось купити! Хоча б невеличку прикрасу чи іграшку! Так багато було спокус! Єва підійшла до одного кіоску, в якому продавались різдвяні гномики та ельфи. Вона зупинилась біля них і стала роздивлятись. Потім взяла одного гнома, який здавався їй дуже симпатичним: він був у червоному ковпаку та шубці, з білою пухнастою бородою, великим рожевим носом, довгими ногами взутими у червоні чобітки, а ще в руках тримав червоне серце, яке тулив до своєї білосніжної борідки. Дивився гном на Єву величезними добрими очима і посміхався. «Який же красень!» - подумала, і як завжди в голос. Почула за спиною чоловічий голос.

-  Подобається? – запитав незнайомець.

-  Так, - просто відповіла,  не замислюючись над тим, кому це сказала.

Потім повернулась, врешті решт, і подивилась на незнайомця. Що далі відбулося, Єва не могла усвідомити. Єдине, що чітко зрозуміла, це те, що вона закохалась! Ось так, одразу! А він, цей незнайомець, стояв дивився на неї і не міг відвести погляду. Її очі! Вони палали неначе зіроньки, до самого серця торкнулися, зачарували. Хлопець опинився в полоні тих прекрасних очей. Їх погляди зустрілись і декілька здавалося хвилин, вони стояли неначе зачаровані, неначе стріли самого Амура наскрізь пронизали їхні серця. Що це? Магія? Чудо? Чи справді кохання? Єва розгубилася, перша відірвала погляд від незнайомця і швидко загубилася у натовпі.

«Господи, що це зі мною? І навіщо я втекла? І чого я злякалася? Який він гарний!» - думала, все далі і далі віддаляючись від галасливої людської юрби.   

Єва забігла до офісу, вся якась захекана, схвильована, чим налякала Віталія Всеволодовича.

-  Єво, щось сталося? – схвильовано запитав.

-  Нічого, все нормально. Просто поспішала, вже і так затрималась. – одразу знайшла, що відповісти Єва.

Дівчина знову прийнялась за папери, але раз за разом перед очима з’являлась постать незнайомця, якого вона побачила на ярмарку.  «Що це зі мною?» – думки про нього не залишали її. Єва раптом зрозуміла, що рахує щось не те і не туди. «Чорт забирай! – лаялась на себе, - Треба хоча б кави випити, щоб голову хоча б трохи прояснити!» Підвелась із-за столу, Віталій Всеволодович одразу до неї:

-  Що? Єво!

-  Мені б кави випити? – спитала.

-  Зараз, я все організую. – покликав секретарку і наказав принести для Єви та для нього кави, а потім звернувся до Єви знову, - Ти бутерброди будеш?

-  Так, - одразу відповіла, бо згадала, що нічого не їла з самого ранку.

Знову закопалася в папери шефа, добре, що принесли кави, випила, пару разів вкусила бутерброд, чогось він їй не ліз.

Єва почала хвилюватись і лаяти себе за те, що втекла від того красеня. «Де я тепер його знайду?» - хвилювалась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍