Сінторас Ватерлей - Сміливість писаки, Сінторас Ватерлей

— Хах, я зустрічала священника антиклерикала, аристократ, що не підтримує дворян не так вже і дивно.

Знову почалася тиша. Розмова явно не клеїлася, дворяни теж люди та люблять розваги, наприклад попередня королева днями з казино не виходила.

— Ви знаєте, що значить слово лапідарний? — почав говорити Анатолій, проте швидко пожалів про сказане.

— І що ж? 

— Синонім до слова лаконічний, значить дуже стислий.

— О, гаразд я запам’ятаю це.

— До речі, хочете знати сильнішу варіацію, я прошу пробачення?

— Звісно.

— Я переповнений каяття.

— Дуже цікаво, ви промови собі самі пишете?

— Я не говорю промови.

— Дійсно?

— До речі, яким чином вам вдалося підняти рівень життя в країні?

— Давайте не про роботу.

— Гаразд, ви знали про те, що у пустельних народів є дух, що зображений у вигляді згорілої людини.

— Хіба люди горять у пустелі?

— Ні, проте це справді цікаве порівняння, я про те, що може ще уособлювати пустелю чим спалена людина. А ви знали про змію, що має три голови?

— Як вона називається?

— Пробачте, я не пам’ятаю, проте сам символізм мені вкрай запам’ятався.

Поки він говорив, він непомітно для себе ковтнув вина, бо в нього пересохло у роті.

— У далеких народів є традиція вдягати халат та пов’язку, в яку вставляють підпалені свічки, та прибивати ляльок, тому кому бажають помститися.

— Чому вони прибивають ляльок, а не мстяться звичайним чином?

— Можливо через те, що людина яку вони знали кудись зникла, знаєте, як мандрівний солдат, що порозважався з селянкою і пішов далі. Чи якщо вони бояться зробити насильство самі та хочуть, щоб духи розв'язали проблему замість них.

— Ось як вони заспокоюють себе.

— А ви знали, що у степняків заведено містифікувати печінку, а не серце, в їх розумінні серце просто ганяє кров.

— Має сенс, печінка фільтрує токсини та уміє регенерувати, а серце це просто помпа яка ще і зупиняється.

— До речі, ви чули про митців, що захищали соціальну виплату, яка буде виплачуватися усім просто за те, що вони гром... кхм, ваші піддані?

— Митці часто не розуміють, як працює держвава. Про таке добре мріяти, проте у жодної держави немає грошей, щоб платити усім.

— До речі, поправте мене, якщо я помиляюся, проте в Ейстелській монархії податки збирає, той хто заплатив більше на аукціоні?

— Так.

— Проте цю систему придумали ще до нашої ери. Тобто вони користуються системою, що придумали понад дві тисячі років назад?

— Хах, мої радники казали, що їх система застаріла, проте щоб настільки. Схоже, там потрібні зміни, можливо, не завоювання, проте васалізація та просування реформ їм точно допоможе, аристократи повинні триматися разом.

— Звісно, Хай бог береже королеву! — сказав Анатолій, піднявши бокал та випивши вино.

Королева відповіла посмішкою. Потім вона покликала одну зі слуг.

— Принеси вина мені та Вольдемару. Я вас запрошую заночувати тут.

Редактор продовжив говорити з королевою до пізньої ночі, покинувши королівські покої, він пішов до гостьових, його здивувало, що на балу не було жодної куртизанки. Ну звісно це ж бал, а не бенкет. Попросивши слугу принести йому вечерю, Анатолій зайшов до спальні. 

— За цей золотий свічник я явно зможу переїхати, так крадіжка це погано, проте…

Наступного дня Анатолій поцікавився у королеви чи він може забрати золотий свічник, як нагадування про зустріч. 

— Звісно, можете забирати цей свічник, якщо він вам так сподобався, я вам передала адресу, пишіть листи туди, я буду їх радо чекати.

— Дякую, ваша високосте. Я приємно провів час, — чесно відповів Редактор.

Зі свічником під рукою, у його одязі він був схожий на крадія, повернувшись до своєї квартири під ранок Анатолій сів на ліжко. І сидів нерухомо годину.

— Якого біса сталося?