Сінторас Ватерлей - Сміливість писаки, Сінторас Ватерлей

— Ласкаво просимо до Гринальського королівства, — сказав один з працівників газети, — Мені розказували про ваші уміння та знання нашої мови. Чому б тоді відразу не розповісти про ваші обов’язки? Ви будете одним з редакторів газети.

 Видавнича діяльність Республіки була найкращою у світі. Що все одно не спинило власників видавництва в якому працював Анатолій від зниження його зарплати.

— Чули, до речі, новину, що королева хоче ввести загальне виборче право, королева звісно хороша, проте дворяни, що оточують її явно подуріли з такими законами.

— Це все, що ви хотіли мені показати? — поцікавився Анатолій.

— Так, звісно, до речі, мене просили вас повідомити, що один зі знайомих сказав, що має вільну квартиру недалеко звідси та він радо прийме інтелігента як ви.

На вулицях Анатолій насолоджувався: брущаткою, будівлі зі скляними вікнами, фасади зроблені зі сталі та каменю та металеві вказівники разом з сучасною каналізацією — це лише хотіли зробити в його країні.

Анатолій зранку до вечора працював у вузькому особистому кабінеті, іноді спілкуючись лише раз на день, та повертатися до настільки ж вузької квартири. Смуток від переїзду не проходив, наскільки сильно Анатолій не намагався адаптуватися. Він відвідував місцевий клуб любителів літератури, проте багато книжок, які там обговорювали, були популярні лише в Гринальскому королівстві та не відрізнялися якістю написання, а зауваження, що створення літературного смаку дозволяє літературі розвиватися, бо люди починають читати та купувати кращі книги, були проігноровані, бо панувало правило, що кожен повинен читати, що хоче, хоча усі читали те, що хотів лідер клубу.

— Тут наче немає нікого спільного зі мною, — сказав Анатолій, сидячи на зустрічі клубу.

— Вітаю, ви теж переїхали сюди з Республіки? — звернувся до нього пекар, що сидів по сусідству.

— Ні, я був вимушений.

— У вашому районі стався потоп?

— Ні, мені запропонували кращу роботу, а на старій зменшили зарплату.

— А, то ви такий самий, як і я.

— Сильно сумніваюся, я почесний редактор, а не пекар.

— Так, тільки пекар тепер почесний громадянин королівства, а не якийсь зарозумілий мігрант.

— Я не зарозумілий, пробачте, у мене поганий настрій, через переїзд, наче вся моя праця перестала мати значення.

— Так почніть жити у своє задоволення, тут набагато менше проблем, чим у нашій країні.

— Ви праві, проте все-таки своя країна дорожча.

— Для мене щодня їсти дорожче.

— Звісно. Як ви призвичаїлися до життя тут?

— Просто живіть та розвивайтеся, як робили завжди, шукайте друзів, обживайте житло та потроху вам стане легше.

— Гаразд, проте коли пройде це почуття?

— Десь через рік, може два.

— Зараза.

Хотілося просто все кинути, побігти, зламати усі перешкоди та почати жити щасливо.

— Я простий редактор, я так не вмію. Хоча, якщо я зароблю грошей тут, я зумію почати заробляти достатньо у своїй країні відкривши свою справу, гаразд, тоді цим я і займуся, піду запишу скільки мені потрібно.

У Ейстельській монархії.

Попутник Анатолія дістався місця призначення та відкрив свою справу. Працівники були найняті, вони погодилися на дванадцятигодинний робочий графік, що вкрай допомогло б виробництву. Григорій викупив збиткову рибальську компанію разом з її кораблями та перемістив їх у більш прибуткову провінцію та дуже швидко домовився з місцевими крамницями про збут риби. Мисливці на китів запропонували орендувати його кораблі, проте Григорій відмовився, знаючи якими були їх шанси повернутися цілими.

— Хах, якось дуже швидко ці працівники позвикали до подібної роботи у смердючій майстерні, ці профспілки явно діставали б мене у Республіці через такі умови праці, — бубонів під ніс Григорій.

Працівники добиралися як хотіли, вони не мали спецодягу та чверть працівників були дітьми. Перший місяць праці ще не завершися, проте все виглядало так, наче прибуток не буде спинятися найближчим часом.

У Республіці. Чоловік з яким Анатолій відвідував шинок.

Попри встановлення Республіки голосувати лише могли люди з освітою, якої в Йосипа не було, а дізнавшись про ціну на неї, він швидко полишив думки про її отримання. Цивільної спеціалізації він не мав, а останній побратим поїхав у іншу країну. Вулиці були спокійними після закінчення конфлікту, а попри те, що він сказав Анатолію, Йосип не хотів записуватися у регулярну армію, не спробувавши пожити цивільним життям.

Анатолій у Гринальському королівстві.

«Я хочу щось змінити, я цього ранку виплюнув каву, бо мені захотілося». Діставшись до роботи Анатолій зайшов до кабінету директора.

— Я маю ідею про написання статті, що прославить республіканське видавництво, ми зможемо заохотити місцеві видавництва переймати їх досвід. — сказав Анатолій редактору.

— Чим це буде цікаве читачам? — спитав директор.

— Ну, покращення праці видавництв буде вигідне читачам.

— Я розумію, що ти хочеш прославити свою країну. Напиши статтю, якщо це зробить тебе щасливим. І у тебе є ідеї для покращення видавництва? Я буду радий їх почитати, якщо ти їх запишеш.

«Я так завжди міг? Серйозно?» — подумав Анатолій.

Після робочого дня Анатолій прийшов до клубу читачів, він радо почав розказувати цю новину, перед тим як почалося обговорення нової книги.

— Так мені дозволили написати статтю, що прославлятиме Республіку, тому купіть завтрашні газети, — радо сказав Анатолій.

— О, якщо так продовжите, то ми справді сформую місцеву громаду, ми будемо почуватися як вдома, — сказав один з лідерів клубу.

— Створити місцеву громаду? Я думав, що ви тут лише тимчасово, щоб заробити грошей та повернутися до Республіки.

— Спочатку все так і було, проте звідси немає сенсу з’їжджати. Умови праці однаково паскудні.

— Проте…

— Не починай тут свої тиради, кілька членів вже просили тебе вигнати через них. Ти теж сюди приїхав заради кращого життя, перестань вимахувати, наче ти інакший.