Сінторас Ватерлей - Сміливість писаки, Сінторас Ватерлей

— Слава богам.

— Якщо хочеш придурюватися вірянином, то ти повинен знати, що Бог один.

— Наш капелан не зміг мені пояснити, чим рай краще за Валгаллу, я не певен, чи ти зможеш.

— Дякую за теплий захід, проте на сьогоднішній зустрічі в клубі, я хочу об’явити, що я повертаюся до Республіки, щоб заснувати там своє видавництво, — гордо промовив Анатолій.

— А звідки ти дістав гроші? — поцікавився один з учасників.

— Мені зробили подарунок, дякую за ваш теплий захід.

Після спальні у палаці кожна кімната ввижалася Редактору огидним звалищем.

Пройшовши через прикордонний пункт, Анатолій йшов ґрунтовою дорогою, проте цього разу він почувався набагато приємніше. Орендувавши будівлю та найнявши необхідний персонал, він випустив газету на дешевому папері, проте її все одно почали купувати. Він почав розказувати про дворян, яких бачив у королівстві та про їх витребеньки. Газета швидко стала популярною через перший випуск.

Через тиждень.

Видавництво палало, в той час, як Анатолій запізнився на роботу, він прибув тоді, як поліція арештовує винуватців.Редактор підійшов та сказав лише одне слово.

— Навіщо?

— Слава королю.

Він прославив Республіку в останніх газетах. Усі його працівники пішли шукати краще місце праці.

— У власній країні… — сказав Анатолій собі під ніс.

Тепер, коли у нього був вільний час, він пішов до свого друга Йосипа лише, щоб знайти квартиру порожньою.

— Пробачте тут жив мій друг, він був революціонером, куди він подівся? — спитав Анатолій одного з жителів.

— А, той пияка? Він сказав, що пішов скидати монархію…

Через годину

— Ми збиралися грати у гольф, як двоє старців разом на пенсії, — сказав Редактор сидячи на кладовищі. Ні його друг не помер, просто він Редактор любив кладовища, — Ці дворяни справді подуріли, друже? — сказав Анатолій, тримаючи порожню пляшку, хоча він повністю тверезим.

«У мене лишилося трохи грошей, проте на відкриття видавництва не вистачить, якби я був цивільним я б переїхав заради кращого життя, проте, я не дам цим гадам чини опір революції. Я напишу художню книгу, можливо казку. Вона буде відбуватися у революційному суспільстві та революція не буде прославлятися, вона просто буде, наче це цілком нормально жити у такій країні».

Він написав книгу і він видав її. Партійна преса звернула на нього увагу, бо він особисто прийшов до них. Драматична історія не переможеного революціонера здалася їм цікавою. Книга гарно продалася. Його успіх зацікавив людей учитися в нього, і він радо розказував свій редакторський досвід. 

Попри низьку ціну, через збільшення попиту на папір місцева фабрика вперше почала отримувати прибуток, пізніше вони найняли повний штат працівників, тому у місті стало більше робіт та десятки крамниць почали отримувати прибуток через збільшення кількості покупців. Разом з допомогою, що отримала Республіка від Гринальського королівства, вулиця редактора ожила та багато хто, отримавши гроші, бажав заробляти ще більше. Крамниці відкривалися, а фабрика, налагодивши експорт паперу, створила ще більше робіт. Місто почало процвітати: вулиці стали чистіше, у вікнах поз’являлося скло, а власники крамниць оплатили ремонт своїх закладів. 

Підприємець утік з Ейстельскої монархії, не бажаючи косплеїти прикрасу для будівлі, бо в країні почалося повстання, а його робітники були ним незадоволені. А друг Анатолія Йосип, прославляючи Революцію, пішов знову воювати за неї в іншу країну. Анатолій знову заснував своє видавництво, проте цього разу він найняв охорону, і все-таки випускав газету, що прославляла Республіку та був готовий прийняти сутичку з тими хто спробує спалити видавництво. Проте ніхто не намагався, бо усі були зайняті роботою на паперовій фабриці або в місцевих крамницях.

Кінець