Ірина Скрипник - Той, хто малює мангу , Ірина Скрипник

Проте я все ще не знала, що сказати. Слова застигли в горлі. Серце билося все сильніше. Думки путались. Я завжди мріяла стати професійним художником, і ця робота була моїм шансом проявити себе. Але чи вартувало це таких жертв? Чи могла я прийняти його умови? Якими будуть наші стосунки, якщо я погоджусь?

Страх і сумніви боролись всередині мене. Я хотіла кричати, але не могла знайти слів. Рішення, яке я повинна була прийняти, було важким і болісним. Я згадувала всі свої зусилля, всі ті безсонні ночі, коли я тренувалась робити ту бісову штриховку... Чи могла я відмовитись від усього цього? Я навіть не могла дивитись йому в очі. Тільки не зараз…

Найден спокійно підійшов до дверей і, кинувши погляд через плече, сказав:

——— Якщо вирішиш залишитись, приходь в мою кімнату через півгодини. Рівно стільки часу я даю тобі, щоб ти обрала свій шлях. І пам’ятай: неправильних варіантів тут не існує.

Його слова були, наче остаточний вирок. Я залишилась одна на кухні, відчуваючи, як невизначеність тиснула на мене. Час йшов, і кожна хвилина здавалася вічністю. Я боролася зі своїми почуттями, намагаючись знайти відповідь. Мої мрії і амбіції зіштовхнулися з болючою реальністю. Я повинна була вирішити, чи готова я піти на цей крок заради своєї мрії. Чи готова забути про власну гордість? 

Кінець