Павло Дерев'янко - Тенета війни, Павло Дерев'янко

прийме мудрість слова Божого, і славетний воїн прийме мудрість разом із нею, бо, як чулося мені, від великого кохання Борислав іде за словом цієї панянки, наче за власним.

Старигань не розгубив останньої клепки, вдоволено констатував Юхим. Він почав було картатися, що дарма долучив попа до змови, але той таки стане у нагоді.

— Чутки про те, що Нічога тримається за спідницю, мають підґрунтя, — підтвердив Кривденко. — Другий фаворит — від Правобережжя, відомий шляхтич Яків Яровий. Вам це прізвище щось каже, пане Рахмане?

— Онук Миколи Ярового, одного з Ради Сімох осавул.

— Його брат також ходить із трьома клямрами, — Юхим похитав головою. — Це глухий кут. Яків ніколи не стане проти Ордену.

— Дарма ви так гадаєте, пане Кривденку. Навпаки, цю партію можна цікаво розіграти. Й успішно навернути щирого католика проти прислужників пекла...

— Навіть проти власного брата? — перепитав Симеон із сумнівом.

— Кому, як не вам, отче, знати, на що здатні браття?

Кілька секунд Патріарх перетравлював алюзію на Святе письмо, відтак уперше за вечір усміхнувся.

— Теперішній гетьман із лівого берега, — зауважив він. — Тому за традицією перевагу матиме кандидат Правобережжя.

— Я все одно вважаю, що треба сприяти перемозі Нічоги, — сказав Юхим. — 3 його кандидатурою задум імовірніше вдасться.

Рахман кілька секунд мовчав. За всю розмову він жодного разу не змінив позу, навіть ногами не поворухнув. Лише стукав пальцем по келиху та крутив каптуром.

— Згода, — постановив Рахман. — Пане Кривденку, наскільки широкі ваші неформальні зв'язки?

— Про які саме зв'язки йдеться?

— Ідеться про контроль над організаціями поза законом. Може знадобитися їхня допомога, — Рахман знову дав щиглика своєму келиху. — Мені думається, що люди такого штибу вміють тримати язик за зубами краще за будь-яких інших виконавців.

— Під контролем Таємної Варти перебувають усі найбільші злочинні групи й клани на теренах гетьманату, — відповів не без гордощів Юхим. Він особисто приклав чимало зусиль до цього. — Вони співпрацюватимуть.

— Добра новина, — каптур повернувся до Симеона.

— Якщо, авжеж, Вашу Святість не засмучує необхідність удаватися до співпраці з лиходіями...

— Ісуса розіп'яли поряд зі злочинцями, — відповів Патріарх. — Крім того, Господь Бог, наш Всеотець милосердний, простить найстрашніші гріхи кожному, хто щиро покається.

— Вони неодмінно покаються, — пообіцяв Юхим.

Симеон відзначив майбутнє каяття щедрим ковтком вина.

— Таким, у загальних рисах, є мій план, панове, — підсумував Рахман. — Деталі почну продумувати тільки після вашої згоди. Що скажете? Сумніваєтеся? Занадто ризиковано? Я спокійно прийму будь-яку критику.

На хвилину запала тиша. Навіть глобус завмер, ніби очікуючи на ухвалу.

— Якщо ви проти... Я просто зникну і ми забудемо про цю розмову.

— Спробувати можна, — мовив Патріарх.

— Скажу відверто, очікував іншого... Кращого, надійнішого плану. Я ніколи не розпочинав операцій з таким непевним шансом на перемогу. Багато невідомих змінних, — Юхим покусав нижню губу та продовжив, звертаючись до книжкових шаф: — Але Орден мені давно як кістка у горлянці. Зважаючи на мету, ризики прийнятні.

— Чудово! — Рахман уперше за вечір підвищив голос, і в ньому лунав тріумф. — Ви мудро вчинили, що не дали непевності та переляку відвернути вас од праведної справи. Орден — лише грізний Колос на глиняних ногах. Він упаде від єдиного вмілого поштовху та розіб'ється назавжди!

Рахман стиснув келиха так міцно, що той із болісним дзенькотом луснув і розсипався кришталевими друзками. Симеон зойкнув, а Рахман глянув на порізану долоню невидимим з-під запинала поглядом.

— Я принесу бинти, — сказав якомога невимушеніше Юхим.

Вино на підлозі змішувалося з краплинами крові.

— Не варто, — відмовився гість. — Краще принесіть нового келиха.

Запахло розпеченим залізом.

На очах у здивованих чоловіків кров перестала сочитися; страхітливі порізи затремтіли, смикнулися, зімкнулися рваними краями та загоїлися. Рахман дістав велику чорну хустку, ретельно витер руку та підлогу. Бліда долоня не мала жодного шраму.

З тієї дрібки відомостей, що їх пощастило відкопати його найкращим людям, Кривденко знав напевне єдину річ: Рахман не був агентом Орди чи іншої держави — він узагалі ні на кого не працював. Як сталася подібна дивовижа і звідкіля випірнув такий гравець, Юхим пояснити не міг, лише мав здогадки... Але тепер отримав відповідь.

— Трапилося диво Господнє, — пояснив Рахман.

Патріарх тричі перехрестився.

— Ви маєте стосунок до Ковену? — спитав Юхим.

— Ані з відьмами, ані з мольфарами я давно не знаюся. Можете мене допитати, пане Кривденку, якщо після всіх наших зустрічей досі сумніваєтеся у моїй щирості. Охоче відповім на кожне запитання.

Голова Варти вирішив, що догана охоронцям скасовується, наповнив новий келих і якомога обережніше, аби не торкнутися блідої руки, передав гостю. Той подякував та підняв трунок високо, наче скинув над головою булаву:

— Панове! Ми разом здолаємо характерників й опісля ніколи не побачимося знову.

Симеон та Юхим обмінялися промовистими поглядами і також підняли келихи.

— Будьмо, — сказав голова Таємної Варти.

— За знищення Сірого Ордену, — повторив Рахман.

— Амінь, — додав Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України.

Келихи дзвінко цокнули.

Розділ перший

Життя у нічному лісі шаруділо, ухкало, кумкало, скреготіло, рохкало, сичало, жебоніло та белькотіло. Туге суголосся пульсувало венами чорнотропів, котилося луною галявинами, виповнюло найпотаємніші нори й закамарки — жодна сила не спроможна стишити цієї пісні.

Під звуки невщухного концерту хащею сунули троє.

Першим крокував міцний невисокий чоловік. Він мав примітну косу попелястого волосся, що сягала йому за поперек; вбрання на поясі перехоплене чорним чересом, паски тримали клямри — нижня виблискувала золотим бандуристом, середня мала срібного вовка, горішню прикрашав бронзовий тризуб. Чоловік крокував легко та нечутно, у його наплічнику щось тихо булькало.

Супутники довгокосого скидалися на банківських клерків, яких висмикнули та перенесли до лісу просто з конторських стільців. У високих капелюхах, недоречних костюмах та лискучих черевиках, комірці сорочок туго накрохмалені — важко уявити щось більш зайве серед дикої природи. Дещицю карикатурності обом додавали їхні постави: перший був високим та блідим, другий — рум'яним пузанем у круглих окулярах. Пан Довготелесий увесь час озирався, а пан Пузань тримав напоготові нотатника й олівця, що їх уже двічі мало не загубив.

Гучні кроки, тріщання сухого гілля та зрідка промовлені слова додавали какофонії лісового концерту недоречних людських ноток.

— Ви йтимете дорогою болю та крові. Чи