Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

- Аби це на оцінки не впливало. 

- Не впливає, торік всі мій екзамен здали добре. Хоча я за них хвилювався більше, ніж самі студенти.

- Он, як. - Він усміхається якось навіть по-доброму. 

- У тебе зараз вікно?

- Ні, я суто за підручником зайшов.

- Яка аудиторія?

- 316, здається.

- Ще не був там?

- Ні, піду зараз шукати.

- Я тебе проведу. Все одно робити нічого.

- За послуги гіда окремий рахунок виставиш? - Підводиться і задвигає стілець, тримаючи підручник із блокнотом в одній руці. Куточки губ ледве припідняті. Я усміхаюсь у відповідь і йду до дверей. 

- Перший тиждень безкоштовно.

Напрошуюсь посидіти на задньому ряду на його лекції. Називає мене ледарем, але не виганяє, і я, задоволений такою можливістю, займаю місце під стіною якраз під звуки дзвінку на урок. Відкидаюся на спинку сидіння, дістаю телефон. Сіріус вітається з учнями, знайомиться. Він вміє робити добрий вираз обличчя? Оце так дива. Боже, як це чарівливо виглядає. Треба зробити пару фото, все одно ніхто не помітить. Починає лекцію, пише тему на дошці. Оце так булочки. Так і стій. Сподіваюсь, тема лекції достатньо довга, щоб я встиг зробити пару чітких знімків. Аби тільки слиною на парту не накапати. Які сідниці, які стегна… Сядь мені на обличчя. Може, в мене шия хрусне, та я все одно не шкодуватиму. Навіщо вдягати такі обтягуючі брюки на роботу, де на тебе дивляться з усіх боків? Голодними очима. Я впевнений, що я тут не один такий. Б’юся об заклад, хоча б 5 дівчат з цієї аудиторії розділяють мою думку, хоча може й не в такій жорсткій конфігурації. Він би себе тільки бачив. Хоча, може, на ньому так усі штани сидять. Сідає на край столу, засучує рукави розстібнутої вільного крою сорочки, накинутої поверх обтягуючої футболки. Спекотно стало? Не знаю, як йому, а мені — дуже. Гомзаюся на стулі, кусаючи губи. Опустив підборіддя на пальці, в іншій руці телефон. Так, я збираюся записати уривок його лекції. Зараз це мене аж ніяк не заспокоїть, але потім стане у нагоді. Ввечері. Наодинці з собою. Він так спокійно і впевнено розповідає матеріал, таким оксамитовим голосом, що я шкодую, що вже не студент. Я б не пропускав ні одного його заняття. Брав би всі додаткові, що міг. Навмисне завалював би контрольні, щоб прийти і переписати роботу наодинці з ним. Я був би жахливим студентом, його особистим прокляттям. Але, якщо так подумати, будучи колегами, у мене ще більше можливостей — завжди можна затриматись в учительсткій, або стати його рятівником, якщо він загубить потрібну аудиторію, або допомогти заповнити тижневий чи квартальний звіт, допомогти перевірити контрольні, принести каву, коли він сидітиме до ночі над стосом тестів та домашніх робіт. Може, навіть розім’яв би йому плечі. Прибираю телефон і просто спостерігаю за ним, вихоплюючи кожне слово, кожен мінімальний рух його тіла. Поправляє волосся, зачісуючи його пальцями назад. На вигляд м’яке і неслухняне. Хочу заритися в нього носом і загубитися у цих чорних хвилях. Час від часу ловлю його погляд на собі — заважаю, може? Та навряд чи. Сиджу собі тихесенько. Хіба що відчуває моє прискорене серцебиття та нерівне дихання. Все-ж таки його відчуття сильно гостріші, ніж у людей чи у мене. Перед вампіром дуже легко спалитися. 

Зачаровано спостерігаю за ним до кінця лекції, вона пролітає так швидко, що аж шкода. Встаю з-за парти і потягуюсь, хрускаючи пальцями над головою. Поки студенти збирають речі й покидають класну кімнату, Сіріус витирає з дошки. Зблизька його сідниці ще пружніші. Щипати, шльопати, кусати, впиватися губами, щоб не залишилося вільного від засосів сантиметра шкіри. В горлі пересохло.

- Гарна лекція була. Наче не перший рік вже викладаєш. Дуже впевнено. - Підпираю стегном його стіл збоку. 

- Я просто не нервую, бо знаю свій матеріал.

- Я б таким професором захоплювався, будучи студентом. 

- Тому ти такий збуджений? - Всміхається, витираючи руки від крейди вологою серветкою. Все ж від нього нічого не сховаєш. 

- Спекотно у аудиторії, тому і запихався. - Знизаю плечима максимально невинно. 

- Ну-ну. - Згрібає речі зі столу і йде до виходу, я слідую за ним до учительської. - Що ж, тепер моя черга. - Дивиться на мене краєм ока.

- Для чого?

- Гостювати на твоїй лекції. В мене зараз вікно, а от в тебе заняття.

- Ого. Тобі справді цікаво?

- Цікаво подивитися, як зараз викладають найнудніший предмет програми.

- Сам ти найнудніший. - Штовхаю його ліктем, він посміхається краєчками губ. 

- То зміни мою думку.

- Ласкаво прошу на заняття, якщо так. Дати листочок з олівцем для нотаток?

- А що, в кінці заняття буде тест? 

- Спеціально для тебе накидаю кілька питань.

- Думаю, я впораюсь по пам’яті. 

Починаю заняття зі знайомства, роздаю учням роздруковані таблиці, питаю, як пройшло їх літо, розповідаю, що ми будемо вивчати на предметі історії знаків та символів і чому це не так нудно, як звучить. Сіріус сидить на задньому ряду, схрестивши руки на грудях і закинувши ноги на парту. Виглядає радше як інспектор, аніж гість. Але мене це не лякає. Коли мені кортить поділитися знаннями із учнями, ніхто й ніщо мене не відволіче. Час від часу я навіть забуваю, що він за мною спостерігає. Розповідаючи про символи з першого параграфу, додаю цікаві факти з їх історії виникнення та застосування, про які не йдеться у підручнику. Під кінець заняття вся дошка заповнена моїми записами, і ми разом з учнями пробуємо разом розшифрувати текст в кінці параграфу, використовуючи те, що вивчили протягом уроку. Деяким, бачу, цікаво. Це гріє серце. Задаю їм нескладну домашку за пару хвилин до дзвоника і під його звуки відпускаю всіх із класу. Витираю дошку, крейда припорошує кеди. Треба буде почистити їх вдома. Щось дуже розійшовся сьогодні з писаниною.