Сніжний Василіск - Я виткав тебе з власного безсоння, Сніжний Василіск

- Але я й справді зрозумів би.

- Тоді маєш розуміти, що для мене жодні шрами нічого не міняють. - Притискається чолом до мого, ніжно опускає руки мені на стегна з боків. - Цей шрам я теж любитиму. І завжди пам’ятатиму, за що він тобі дістався.

- Тільки не кори себе, ти не винен, що тебе прокляли. Я, взагалі, мав померти, за планом цієї дурепи. Тож, вважай, легко відбувся. 

- Я зробив би для тебе те саме. - Шепоче, протираючись об мою щоку кінчиком носа. 

- Я знаю. - Дотягуюсь поцілувати його м’яко. 

- Ти весь тремтиш. Знобить?

- Трохи.

- Зараз знайду Ібупрофен. Треба цілюще зілля приготувати. Я збігаю до лабораторії.

- Вона вночі зачинена.

- То зламаю замок. - Видавлює пігулку мені на долоню, йде до кімнати й повертається зі стаканом води. 

- До ранку потерпить. Я тонким шаром криги покрию ввесь опік, буде легше. Та й десь тут була загоююча мазь. 

- Краще, щоб і ззовні, і зсередини одночасно лікувало. - Дістає напіввикористаний тюбик і акуратно намазує на пекучі опіки холодну мазь. - Не боляче, коли торкаюся?

- Нормально. Я більш-менш охолодив ці ділянки шкіри, вже не так пече.

- Почекай мене тут, я скоро повернуся.

Сперечатись із ним марно, тому всідаюся на ліжку чекати на свого рятівника. Що за місяць такий? Прокляття на проклятті, там кров’ю пиши, тут кров’ю малюй. Мені і без того є, куди подіти свою кров. Цікаво, що буде далі. Мене випруть з академії вже вранці, чи спочатку знайдуть заміну? Якщо нікому не розповідати про цей ритуал, дізнаються? Авжеж, дізнаються. Помітять, що Сіріус більше не вмирає на очах. Та й мала дурепа мала вже піти із зізнанням до директора. Якщо не пішла, я знайду її і притягну силою. Такі небезпечні ігри не мають лишатися безкарними. У 16 років ти вже достатньо усвідомлений, щоб розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Пощастило, що вдалось її знайти. Я вже думав завтра реально ходити по усім аудиторіям і всіх підряд допитувати, погрожуючи, що якщо самі не зізнаються, по всій академії розпилять зілля правди і змусять себе видати, а покарання буде ще жорстокішим, аніж після чистосердечного зізнання. Добре, що не доведеться, бо рано чи пізно довелось би сратися з викладачами, хтось би визнав мій самовільний допит і погрози неприйнятними і довелося б встрявати з ними в бійку, і по всій академії виріс би сад крижаних фігур. А якщо б за день не знайшов винуватця… Тоді б довелося і справді заморозити всю академію, розморожувати по одному, допитувати і заморожувати назад, поки не відібрав би підозрілих, на кому б використав заборонене зілля заради зізнання. Я б зробив усе, що можна і не можна, аби врятувати найдорожче. Поза законом, поза мораллю. Сіріус — моє найдорожче. Моя винагорода, моє покарання, моя загибель і спасіння, моя одержимість, моє тихе божевілля. Мій найглибший шрам, який я плекатиму з любов’ю. 

Кінець