Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Ніч у притулку була тихою, але я не могла знайти спокою. Мої думки плуталися, а серце билося нерівно. Я лежала на твердому дерев'яному ліжку, намагаючись заснути, але спогади про події минулого дня не давали мені відпочинку.

Нарешті, я закрила очі, сподіваючись, що сон прийде і принесе з собою хоч трохи полегшення. Але замість того, щоб провалитися в темряву, я побачила перед собою образи. Спочатку це був батько, його обличчя було блідим і змученим, очі сповнені болю. Навколо нього з'явилися фігури, що складалися з вогню, немов душі, що потрапили у пастку. Я відчула, як моє серце почало прискорюватися, коли ці вогняні істоти наближалися до нього, охоплюючи його тіло. Його очі зустрілися з моїми, і я побачила в них відчай та прохання про допомогу.

Раптом вогонь змінився, перетворившись на жінку з пронизливими очима. Її голос лунав у моїй голові, наче шипіння змії: «Вони заплатять за твоє існування, як і ти сама...». Її руки простягнулися до мене, і я відчула, як земля під ногами почала тріщати, намагаючись поглинути мене.

Я прокинулася, різко вдихнувши повітря. Моє тіло тремтіло від страху, і я не могла збагнути, що це був лише сон. Реальність була настільки гострою, що здавалося, ніби жінка все ще тут, поряд зі мною.

Я намагалася заспокоїтися, але відчуття небезпеки продовжувало переслідувати мене. І саме в цей момент я почула, як Каре тихо підійшов до мого ліжка. Він сів поряд зі мною, і я відчула його теплу присутність, яка одразу ж принесла трохи полегшення.

— Це був лише сон, Макі, — сказав він м'яким, заспокійливим голосом. Його погляд був таким же теплим, як і його дотик. — Я поруч, ти в безпеці.

Сльози почали збиратися на моїх віях, і я не змогла їх стримати. Всі ці переживання, страхи та невпевненість, які накопичувалися протягом останніх днів, тепер вихлюпувалися назовні.

— Я бачила її, Каре, — прошепотіла я, стискаючи його руку, наче це могло захистити мене. — Вона прийде за нами... І я не знаю, чи зможемо ми зупинити її.

Каре обережно обійняв мене, дозволяючи мені сховатися в його обіймах. Його руки були теплими, міцними, і я відчула, що в його присутності мені нічого не загрожує.

— Ти сильніша, ніж думаєш, — шепотів Каре, погладжуючи мене по спині. — І я тут, щоб допомогти тобі. Ми подолаємо це разом, обіцяю.

Я підняла погляд, дивлячись в його очі. В них було щось більше, ніж просто обіцянка допомоги. Щось тепле і ніжне, що змусило моє серце забитися трохи швидше. Я ніколи раніше не відчувала такого, але тепер, коли була поруч з Каре, це відчуття ставало все сильнішим.

Поки Каре заспокоював мене, я помітила, як Намід піднявся зі свого кута. Його обличчя було рішучим, і в його очах палав вогонь, якого я раніше не бачила.

— Ми не можемо дозволити їй залякувати нас навіть у снах! — вигукнув він, його голос звучав з силою і впевненістю. — Ми повинні бути готові боротися, інакше вона виграє.

Я вдячно подивилася на брата. Його рішучість додавала мені сили. Він був правий – ми не могли дозволити страху керувати нами.

— Ти маєш рацію, Намід, — відповіла я, відчуваючи, як в мені піднімається хвиля рішучості. — Ми повинні стати сильнішими. Для цього ми тут, чи не так?

Каре кивнув, і я побачила, як його погляд став серйознішим.

— Так, — сказав він. — І завтра ми почнемо тренування. Нам потрібно навчитися контролювати свої емоції та силу. Це наш єдиний шанс.

Намід схрестив руки на грудях і додав:

— Ми зробимо це, і я впевнений, що зможемо перемогти.

На світанку ми всі прокинулися. Каре вже був на ногах, готуючи нас до нового дня. Він запропонував нам простий сніданок, і поки ми їли, пояснив, що сьогодні нам потрібно переміститися до більш безпечного місця для тренувань.

— Це не буде просто, — попередив він, дивлячись мені прямо в очі. — Але ми мусимо навчитися контролювати свої емоції. Сила, яку ви маєте, небезпечна, якщо вона виходить з-під контролю.

Я ще відчувала залишкову тривогу від нічного кошмару, але вирішила зосередитися на тому, що було важливим. Я знала, що від цього залежить не лише моє життя, але й життя Наміда і Каре.

Ми вирушили в дорогу, перетинаючи густий ліс. Кожен крок здавався важчим, але з кожним кроком я відчувала, як напруга в повітрі посилюється, проте разом з нею зростала і моя рішучість. Ми знали, що попереду на нас чекає складний шлях, але були готові зустріти всі виклики разом