Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Після того, як ми залишили притулок, ліс зустрів нас своїм вологим і прохолодним повітрям. Сонце повільно підіймалося над горизонтом, розсіюючи ранковий туман, і я відчула, як мої ноги провалюються в м'який мох під ногами. Каре вів нас вперед, його кроки були впевненими і швидкими. Намід ішов поруч зі мною, його обличчя було серйозним і рішучим. Я відчувала, що кожен з нас зібрався з думками, готуючись до того, що на нас чекає.

Після кількох годин ходьби ми нарешті дісталися до великої галявини, оточеної високими деревами. Сонячне світло заливало це місце, роблячи його майже казковим. Каре зупинився посеред галявини і обернувся до нас.

— Тут ми почнемо наше тренування, — сказав він, поглядаючи на мене і Наміда. — Це місце далеко від сторонніх очей, і тут ви зможете сконцентруватися на своїх силах.

Ми з Намідом переглянулися, і я побачила в його очах легкий відблиск хвилювання, змішаного з тривогою. Моя голова ще була заповнена переживаннями від минулої ночі, але я знала, що ми маємо зосередитися на тренуванні.

— Для початку, — почав Каре, — вам потрібно навчитися контролювати свої емоції, оскільки саме вони є ключем до вашої сили. Кожна ваша дія, кожен рух, кожне слово має бути усвідомленим і контрольованим.

Він зробив крок до мене і попросив мене закрити очі.

— Макі, ти почнеш перша. Заплющ очі і зосередься на своєму диханні. Відчуй, як повітря заповнює твої легені і як воно повільно виходить. Це твій центр, твій спокій.

Я зробила, як він сказав, і спробувала зануритися у себе, слухаючи лише своє дихання. Але спогади про нічний кошмар все ще залишалися в моїй свідомості, нагадуючи про небезпеку, яка на нас чекає. Відчула, як моє серце знову почало прискорюватися.

— Макі, не дозволяй страху контролювати тебе, — тихо промовив Каре, наче читав мої думки. — Ти сильніша, ніж він. Ти — господиня своїх емоцій.

Я спробувала заглибитися ще глибше, відсікаючи всі думки. Моє дихання стало рівнішим, і я відчула, як тривога почала відступати. Але раптом перед моїм внутрішнім зором знову з’явився образ жінки зі сну. Її очі, холодні і пронизливі, дивилися прямо на мене, і я знову відчула, як мене охоплює страх.

— Ти мусиш протистояти їй, — промовив Каре, і я відчула, як його рука торкнулася моєї. Це допомогло, на мить я відчула спокій. — Дозволь цьому страху піти, не тримай його в собі.

Я зосередилася на тому, щоб відпустити цей страх. Це було складно, наче я намагалася випустити з рук щось, що глибоко вкоренилося в мені. Але поступово я відчула, як страх почав танути, залишаючи за собою порожнечу.

Каре відступив, і я відкрила очі. Його погляд був спокійним, але я відчула в ньому щось більше – щось тепле і близьке.

— Тепер ти, Намід, — сказав він, звертаючись до мого брата.

Намід зробив крок вперед, і я побачила, як він закрив очі, намагаючись повторити те, що зробила я. Але вже за мить його тіло напружилося, і я зрозуміла, що він бореться зі своїми емоціями. Його руки стиснулися в кулаки, і на обличчі з'явився вираз боротьби.

— Намід, дозволь своїм емоціям вийти на поверхню, — сказав Каре, підходячи до нього ближче. — Не тримай їх у собі, але й не дозволяй їм керувати тобою. Вони – це лише частина тебе, а не ти сам.

Намід на мить завагався, але потім я побачила, як його обличчя змінилося. Він зробив глибокий вдих, і його тіло розслабилося. Мій брат повільно відкрив очі, і в них я побачила рішучість і спокій.

— Добре, — промовив Каре, схвально киваючи. — Це тільки початок, але ви вже на правильному шляху. Тепер вам потрібно навчитися використовувати ці емоції, не дозволяючи їм заволодіти вами.

Ми продовжували тренуватися протягом кількох годин. Каре вчив нас, як контролювати свої емоції, як дозволяти їм виходити, але не дозволяти їм брати верх. Це було важко і вимагало від нас великої концентрації та сили волі. Але з кожним новим підходом я відчувала, як стаю сильнішою, як починаю розуміти свою силу і те, як нею керувати.

Під кінець дня, виснажені, але задоволені, ми сиділи на краю галявини, дивлячись, як сонце починає ховатися за горизонтом. Мої думки плуталися, але в них з'явилася нова надія. Надія на те, що ми зможемо впоратися з тією темрявою, яка на нас чекає.

Каре сидів поруч, і я відчула, як його рука м'яко торкнулася моєї. Його дотик був теплим і заспокійливим, і я відчула, як моє серце почало битися швидше.

— Ти справилася сьогодні чудово, Макі, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі.

Я тихо кивнула, і на моєму обличчі з'явилася слабка усмішка. В його очах я побачила щось, що дало мені сили продовжувати. Щось більше, ніж просто підтримка, щось глибше. І я зрозуміла, що цей зв'язок між нами стає все міцнішим.

— І що тепер? — запитала я, не відводячи погляду від його очей.

— Тепер ми будемо рухатися далі, — відповів Каре. — Але на сьогодні ви заслужили відпочинок.

-Каре, а хто це прийшов тоді?...До хижини.-питаю збентежено.

-Люди які хотіли забрати те, що їм не належить- викарбовує

-Чому ти постійно говориш загадками?!

-Прийде час і ви з Намідом все дізнаєтеся.-говорить з легкою усмішкою.

Каре підкликав Наміда.

-Ви хочете знати більше про кривдницю?Я вам можу розповісти про Ліору багато чого!