Зоя Лістрова - Пограємо в любов, Зоя Лістрова

Глава 22.

Вечорами вже кілька днів усі збиралися у вітальні. Ймовірно, Павло Олексійович не помічав напруженої обстановки. Всім доводилося терпіти Клима заради нього.

Я спускалася сходами з нашого крила. Клим сидів у кріслі, коли мене побачив, підійшов. Він хотів поцілувати, я відвернула голову.

- Чому б і ні, ми ж одна родина. Я чекав поцілувати в щічку. Це всього лише невинний поцілунок.

- У тебе мама, їй потрібна твоя увага, а ти тут засів і не помічаєш, що, крім Павла Олексійовича, тобі не раді. Прийшов до нього, поговорив, пішов додому.

- Це ти так думаєш. Ти боїшся, у мене закохатися. Я бачу, як ти на мене поглядаєш. І до речі, ми добре спрацювалися, і на роботі немає проблем. І те, що ми постійно поряд... А-а-а, я зрозумів, ти боїшся Германа. Адже так?

- А чого мені боятися його?

- Я ж сказав вже, я тобі подобаюсь, так буває, вийдеш за одного, а тут бац, і сподобався інший.

- Ти самовпевнений тип, - і мабуть у тебе з братом, це єдина риса однакова, подумала я. – Коли я дивлюся на тебе, я думаю, як можна бути таким нахабним. Лізти туди, де тобі не раді. Ти надто почастішав в цьому домі.

- Не хвилюйся, я не заберу в тебе твою роботу. Але ж ти народиш, і тобі буде не до роботи, а я завжди в строю.

- З цім зрозуміло. Продовжуй, який план у тебе, щоб витіснити Германа.

- Я про це не думаю, - проте він захвилювався, очі опустив, губи стиснув, він довго думав, що ще сказати.

- Коли входиш у сім'ю, треба бути вдячним, а не намагатись зруйнувати все навколо себе.

- Не ускладнюй.

- Я сказала лише те, що бачу.

Спустився Герман, Клим кивнувши йому, вийшов з дому.

- Я чув вашу розмову.

- Любий, а підслуховувати, не добре. Хіба ти не знаєш.

- Знаю. Каюсь. Так вийшло, цікавість взяла гору. Мені він також не подобається. Не розумію, як батько не розуміє, що він хоче урвати більшу частину його акцій.

- Може треба дуже обережно поговорити про це з Павлом Олексійовичем. Розумієш Герман, мені здається, що потім Клим просто продасть акції сім'ї. Таким чином він помститься, бо їх покинув батько. Хоча його мати пішла перша. Коротше, забудь, я таке наговорила.

- Чому ж забути, можливо ти маєш рацію. За ним треба краще наглядати.

- Германе, ти помічав, що кожного разу коли твоєму батькові погано, Клим біля нього перший?

- Так, і мене це дратує. Мені здається він йому віддає перевагу. Що робити, я про це не можу сказати татові, я не хочу його нервувати.

- Треба Клима тримати під контролем. Германе, давай я наступного разу затримаю його, коли Павлу Олексійовичу стане погано.

- Як?

- Ну, він же хоче від мене знак уваги.

- Я проти. Я ревную.

- Це ж не по-справжньому.

- Ага, наше таке не справжнє, сама знаєш до чого привело.

- Ти мені не довіряєш?

- Я тебе кохаю та оберігаю. Я бачу, як він дивиться на тебе і облизується.

- Він просто тебе злить, спеціально. А ти легко ведешся.

 

Пройшов тиждень. Клим так і жив у домі. Але сьогодні за сніданком його не було. Павле Олексійовичу, теж не вийшов, йому було не добре.

- Як добре без цього Клима. Він такий нав'язливий. Але Паша хоче його бачити. Каже, хоче надолужити втрачене. Але ж це нісенітниця, надолужити те, що було в дитинстві не можливо. Я не можу побути з Пашею наодинці, адже коли його не стане, я дуже сумуватиму без нього. Мені хочеться бути з ним поруч, а тут як тут з'являється Клим і мені немає місця. А в нього одні розмови про концерн про акції, і я встаю та йду. Паша забуває, що я поряд.

- Танечко, рідна, пробач мені дурня.

- Паша! Чому не покликав? - Герман підійшов до батька, допоміг пройти за стіл. - Та ось вирішив, поки є сили, треба рухатися, не шкодувати себе. І добре зробив, що вийшов. Даремно зі мною не поговорила. Ти маєш рацію, я йому приділяю більше уваги, ніж вам, з ким прожив все життя. Ти дійсно права, дитинство його не повернути, і не моя в тому вина. Я не знав про його існування. Я люблю вас усіх, а з ним просто хотів надолужити втрачений час. А час, це такий безжальний стан. Він біжить, його на жаль, не можна повернути, зупинити. Нічого не можна повернути. Я не шкодую, що так прожив. Я люблю свою сім’ю, але якщо б я знав за нього раніше, я б брав участь в його вихованні. Зрозумійте, він мій син і моя кров як і Герман. Я не відчуваю до нього любові, я відчуваю вину перед ним.

 

Увечері прийшов Клим, його звичайно ніхто не міг вигнати, адже він прийшов до батька. Ми всі сиділи у вітальні, розмовляли. Павло Олексійович, згадував як розпочинав бізнес, і йому як завжди останнім часом стало погано. Герман і Клим біля нього опинилися поряд. Один глянув на іншого. Герман обхопив батька і повів у його кімнату. Лікар, якого викликали, після огляду сказав, що Павло Олексійович хоче поки що бачити дружину.

Минув тиждень, і Павло Олексійович зібрав усіх у кабінеті. Він сидів за столом, і тепер особливо було видно, як він здав. Раніше він сидів прямо, постава говорила про його впевненість, погляд був пронизливий і зосереджений.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍