Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Коли ти встигла купити подарунки Каміллі?

   — Я купила їх заздалегідь та залишила в автомобілі на стоянці. Я припускала, що в мене потім може не бути такої можливості. Містом я пересувалася велосипедом, який кинула на березі озера.

   З ванної кімнати Леа вирушила прямо в кімнату Камілли, а Ноа разом з нею.

   — Що ми будемо робити далі? — спитав він дорогою.

   — Над цим треба буде ще подумати. Алекс щоразу виявляється на крок попереду.

   — Вони нас тут не знайдуть?

   — Ймовірність невелика.

   — А якщо це все-таки станеться?

   — У підвалі маю гарний бойовий арсенал, а в гаражі дуже швидкий та потужний автомобіль.

   Леа увійшла до Камілли в кімнату, а Ноа залишився стояти біля входу. Камілла вже розклала навколо себе на підлозі вміст коробок, а сама, лежачи на животі, гортала якусь мальовничу книгу. Леа присіла прямо на підлогу поряд з нею:

   — Це особлива книга, — сказала вона. — Вона може допомогти таким дівчаткам, як ти, навчитися самостійно читати будь-які книги.

   — Я хочу навчитися читати, — зраділа Камілла.

   — Я тобі допоможу в цьому, — Леа лягла на живіт поруч із Каміллою, щоб було зручно разом переглядати вміст книги. — Ось дивись, ця літера називається "А"...

   Ноа тихенько причинив двері, щоб не заважати їм. Але, перш ніж піти, він ще деякий час навіщось дивився на зачинені двері, через які час від часу до нього долинав дитячий сміх. Нарешті, з дещо розсіяним виглядом він почухав потилицю та подався до їдальні, згадуючи, що досі ще не обідав.

   У їдальні він розігрів собі свої улюблені сирні бутерброди та вмостився за столом, запиваючи їх апельсиновим соком. Щойно він дозволив собі розслабитися, як відразу відчув, що сьогоднішній день виснажив його ніяк не менше, ніж попередні. Дивно, але сьогодні йому не доводилося бігати холодними Альпійськими лісами, уникати переслідувань, брати участь у перестрілках та рятувати на своїх руках Леа. Проте незважаючи на те, що цілий день він фактично ледарював, він все одно відчував себе так, ніби все це сталося з ним саме сьогодні.

   Незабаром у їдальні з'явився Кузя:

   — Ти вже не такий похмурий після того, як повернулася твоя подружка?

   — Вже не такий, — погодився Ноа.

   — Як її успіхи?

   — Поки ніяк. De la Paix – пастка, — Ноа уважно подивився на Кузю. — А в Le bouclier усі у відпустці.

   Інформацію про пастку він сприйняв із цілковитою байдужістю:

   — Що ви збираєтесь робити далі?

   — Ми поки що не вирішили.

   — Бігати від Олексія – неприваблива перспектива, — задумливо промовив Кузя.

   — Починаєш шкодувати, що зв'язався з нами?

   — Поки що – ні.

   — Якщо нас усіх впіймають, то тобі точно не позаздриш. Що у вас там належить за зраду?

   — Я скажу, що ти мене насильно викрав, погрожуючи зброєю, — не замислюючись, відповів Кузя. — Не думаю, що проблем у мене побільшає, ніж було до цього. А так ще є шанс.

   Ноа кинув на нього косий погляд:

   — А що ти плануєш робити, якщо все обійдеться?

   — До Росії я не повернуся. У мене є затишне місце на планеті. Не в Європі, на іншому материку.

   — Хочеш якнайшвидше позбутися нас?

   — Поки що – ні. З вами тут цілком зручно та комфортно, — Кузя взяв із тарілки бутерброд і одразу відкусив від нього половину. — Твоя подружка організувала все тут цілком пристойно, — сказав він з набитим ротом, водночас пережовуючи його. — Кращих умов для тимчасового переховування гріх вимагати від долі.

   Пережувавши та проковтнувши залишки бутерброду, Кузя спитав:

   — До речі, де вона?

   — Із Каміллою спілкується.

   — Так довго? Їй більше нема чим зайнятися?

   — Ну, якщо так подумати, то Каміллі зараз дійсно потрібна увага, — Ноа спробував дати пояснення її тривалій відсутності.

   Кузя демонстративно закотив угору очі та промовчав, його інтерес тепер повністю зосередився на процесі поглинання бутербродів. Не маючи жодного бажання споглядати черговий напад його ненажерливості, Ноа вважав за краще повернутися до себе в кімнату, залишивши Кузю наодинці в їдальні. Там він увімкнув телевізор та ліг на ліжко. Йому дуже кортіло поговорити з Леа, але він не хотів через це заважати їй спілкуватися з Каміллою. Звільниться, прийде до нього сама.

   Він не помітив, як задрімав та проспав аж до початку одинадцятої. Прокинувшись, насамперед вирішив вирушити на пошуки Леа. Проте, щойно він підвівся з ліжка, вона сама зазирнула до його кімнати. Побачивши, що він вже прокинувся, вона увійшла всередину та сіла поряд:

   — Я розмовляла з Каміллою, і вона впізнала цю людину.

   Леа дала йому до рук планшет. На екрані була фотографія якогось невідомого чоловіка: