Нонна Задніпряна - Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна

Розділ п'ятнадцятий

Ростислав обрав для весільної церемонії великий п’ятизірковий ресторанно-готельний комплекс “Королівська перлина”, який знаходився неподалік від Києва. Готель було повністю заброньовано для гостей, які мали прибути з не тільки з інших міст України, а й з-за кордону. На великій галявині перед рестораном було споруджено вишукану романтичну альтанку для молодят, в якій вони мали у присутності запрошеного реєстратора офіційно взяти шлюб.

Єва нахилилася до Міли і виглянула з нею у вікно, через яке було видно галявину із альтанкою. Метушня останніх хвилин приготування до церемонії досягла свого апогею..

– Що ти там виглядаєш?

Міла відвернулася.

– Те, чого не буде.

Вона розгладила біле плаття, збиваючи спідниці, щоб зайняти чимось руки. В усмішці, що з'явилася на її обличчі, не було щирості. Її погляд весь час був прикутий до дверей, і вона нічого не могла з собою вдіяти. Якась потаємна частина її душі благала Бога. Про що?

Не про те, щоб лицар у сяючих обладунках увірвався в двері і помчав її геть. Її лицар виявився нікчемністю. Надутим, тупим пристосуванцем, що завдав біль її душі та тілу.

Міла постаралася розібратися в тому, що сталося. В останні два дні вона мала багато часу, щоб подумати про Андрія.

У неї до болю пересохло у горлі. Потрібно взяти себе до рук. Вона виходить заміж. Через годину вона буде пані Колнишевською.

Холодна долоня Єви лягла на її руку.

– Я тут, якщо тобі хочеться поговорити про щось. – Вона подарувала Мілі фальшиву посмішку.

– Дякую Єва. – Міла трохи відступила від неї. – Ні. Говорити нема про що. – Принаймні з тобою, додала вона про себе. Де її друзі? Їй потрібен хтось, щоб знову поплакатися в жилетку... – Де Дарина?

– Дарина? – Єва примружила очі. – Я попросила її зайнятися шаферами.

– Де Христина? – Та б зрозуміла її, адже вона розповіла Христині все. Вислухавши Мілу, вона обійняла її.

Христина порадила відкласти весілля до того часу, коли Міла все не обдумає. Але що тут думати? Факти є факти. Андрій Коган – брехливий пристосуванець, а вона виходить заміж за чудового, процвітаючого чоловіка, який ідеально підходить їй.

Яке, до біса, має значення, що Андрій зводить її з розуму? Чи те, що в нього сильні й ніжні руки і вона прагне, щоб тепло їх завжди зігрівало її?

– Христина відповідає за дівчаток із квітами. Вона розподіляє квіти та розпоряджається, в якому порядку їх розкидати.

– Ти все взяла в свої руки, – зітхнула Міла.

Єва розгладила вуаль Міли і, прикріпивши її до волосся, запитала:

– Щось сталося на кораблі, про що тобі хотілося б поговорити?

Питання вразило Мілу в саме серце. Невже так помітно? Настрій у неї зіпсувався ще більше. Вона з усіх сил намагалася поводитися нормально, дотримуватися всіх заведених порядків, але пережите давалося взнаки. Вона не змогла змусити себе зустрітися з Ростиславом перед весіллям... Але, мабуть, під час телефонних розмов Ростислав почув щось незвичне в її голосі, бо безперестанку ставив найдивніші питання про її несподівану відпустку.

Міла нікого не повідомила про те, що сталося, крім Христини. І якби не почуття спустошеності, вона могла б повірити, що останніх днів не було зовсім і нічого не сталося.

Вона мало не засміялася, намагаючись відновити в пам'яті ніч, якої не було! Як же ж безглуздо, вона виглядала! Андрію, мабуть, було дуже смішно, коли вона хотіла згадати ніч кохання, якої насправді не було... Вона стиснула пальці так, що нігті вп'ялися в долоні.

Єва відступила на крок і заглянула в обличчя Мілі.

– Ти щаслива?

– Дуже, – збрехала Міла.

І вона впевнена, що згодом справді так і буде. Як тільки образ Андрія зітреться з її пам'яті, вони з Ростиславом будуть щасливі.

Тремтячими руками Міла міцно стиснула букет і знову повернулася до вікна. Немає сенсу псувати весільну урочистість. Вона має рацію. Шлюб має бути тільки за велінням розуму. Відповідний чоловік, у якого хороша робота, правильна сім'я та певні інтереси – і з нею все буде гаразд.

Зі свого спостережного пункту вона бачила, як з'їжджаються запрошені. Звичайно ж, її батьки приїхали порізно. Вони мало не зіткнулися один з одним, виходячи з таксі. Міла помітила натягнутий вираз на їхніх обличчях, коли їм довелося заговорити один з одним. Як у боксерів, що виходять на ринг. Як вони можуть чинити так, якщо колись, давним-давно, кохали одне одного?

Двері відчинилися.

Міла обернулася. Увійшла мати. Темно-синій костюм був їй дуже до лиця. Міла зітхнула.

– Мамо...

– Ти собі не уявляєш! Цей переліт... – поскаржилася мати. – Я зовсім змучена. А скільки пробок, поки я дісталася сюди... – Мати почала поправляти Мілі волосся. – Подумати тільки! Моє дівчисько вже виросло і виходить заміж.

– Я залишу вас, щоб ви могли спокійно поговорити, — сказала Єва. – Подивлюся, чи дівчата готові.

– Мамо, – прошепотіла Міла раптом охриплим голосом. Минуло кілька місяців, як Міла востаннє бачила матір. Мама повинна знати, що робити, вона зрозуміє та допоможе їй. Сльози палили Мілі очі. Їй треба розповісти матері, пояснити... але вона не втрималася й заплакала.

– Чому ти плачеш, люба? В чому річ?

Міла похитала головою. Хіба можна розповісти мамі про те, що сталося? Що вона подумає про неї? Вона зробила дурість, за яку не може бути пробачення…

– Це через весілля, люба? Нервуєшся? – Запитала мати.

Річ не лише в нервах. Мілі необхідно було, щоб хтось сказав їй, чи має вона рацію, виходячи заміж за Ростислава тільки тому, що він «відповідний» чоловік. Їй хотілося, щоб її переконали, що її шлюб буде вдалим.

Вона не хотіла прожити життя на самоті, чекаючи на чоловіка, якого полюбила всім серцем і який зміг завдати їй нестерпного болю.

Міла зібралася сповідатися матері.

Двері знову відчинилися, і Міла різко повернулася.

– Час іти! – сказала Єва.

Від болісного томлення у Міли паморочилося в голові. Вона обернулася до матері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍