Нонна Задніпряна - Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна

– Весілля відбудеться завтра. Приїдь і будь на ньому присутній. – Ростислав пожвавішав. – Ти прийдеш, і коли регистратор заведе свою пісеньку встрягнеш перш, ніж наречена скаже “так”. Ти голосно скажеш...

– І що саме я маю сказати? – слова палили Андрію горло, кров кипіла. Він з такою силою стиснув смартфон, що кісточки пальців у нього побіліли.

– Що ти спав із моєю нареченою.

З такою ж легкістю Ростислав міг замовляти обід – йому нічого не варто змусити Мілу страждати. Андрій стиснув зуби, ледь стримавшись, щоб не обрушити тисячу прокльонів на людину, яка здатна так жорстоко поводитися з іншою людиною. Ростислав не уявляє, чого він вимагає від нього!

– Я думаю, це не найкраща ідея…

– А я думаю, що це буде чудово, – розвеселився Ростислав. – Прямо там, перед пресою.

– І її родиною, – огризнувся Андрій. Невже хлопець зовсім не має совісті?

Ростислав, здавалося, не чув.

– Я вже організував тобі переліт. Я розпоряджуся, щоб тебе зустріли в аеропорту та відвезли до ресторанно-готельного комплексу, де відбудуться урочистості. Весілля призначене на першу дня.

– Але ... – Андрій задихався від люті. Та в трубці вже була тиша: Ростислав перервав зв'язок.

Як йому вчинити? Андрій заціпенів. Якщо Міла зненавиділа його до весілля, і вона буде ненавидіти його ще сильніше, коли він вийде з натовпу гостей і в присутності її сім'ї, друзів і преси розчавить її репутацію. Що ж йому робити?

Позаду почулися швидки кроки.

– Я переслала дані по нашому останньому збою в Nippon Electric Corporation і передзвонила в Токіо, щоб вони трохи швидше перевірили їх, – він не впізнав схвильований голос Діни.– вони передзвонили за півгодини й сказали, що на обох судах стався ідентичний збій, і скоріш за все – спричинений однією і тією ж самою причиною…

Андрій обернувся і похолонув побачивши мертвенно-бліде обличчя сестри та її перелякані очі.

– Що ж це за причина? – механічно запитав Андрій.

– Або ми неправильно зкомутували прилади й встановили систему, або…

Андрій зробив крок уперед і обійняв сестру. Вона тремтіла.

– Заспокойся! Нашої провини тут немає. Ми просто не могли нічого зробити неправильно! Схему встановлення обладнання було сто разів перевірено й затверджено в токійському офісі. До того ж система з відкритим кодом – вона відразу показала б, що у нас не так… натомість, ми досі не можемо знайти причину… Тому… А які в них ще варіанти?

– Електромагнітний імпульс. Систему змушує збоїти електромагнітний імпульс. Але вони кажуть, що такий варіант практично неможливий. Прилади екрановані – вони знаходяться у металевих шафах, і для того, щоб вони відчули імпульс, він мав би бути такої сили, що її обов’язково відчула б і решта техніки – ноути, телефони, телевізори – та відповідно зреагувала.

Слідом за Діною підійшли й Карп з Дмитром.

Карп почухав потилицю, й чорно-червона кобра на його руці зловіщо зарухалась.

– У тім-то й річ. Звичайно ж, прилади захищено. Звичайно ж не так, як на військовому кораблі, але захист є. Це – по-перше. А по-друге – просто фізично немає джерела, яке б давало такий імпульс! 

– А якби таке джерело було, ми б його обов’язково побачили! Ми ж у відкритому морі – втрутився в розмову Дмитро.

Настала гнітюча тиша. Кожен розумів складність ситуації, і її наслідки для їхньої команди та компанії взагалі… Діна тремтіла від ридань. Цей рейс і цей контракт міг виявитися для них останнім. Але це не найгірше… Найгірше – місяці судових засідань, штрафи, позбавлення ліцензій і усього того, до чого вони так довго й сумлінно йшли. 

– Ти кажеш, – звернувся Андрій до Діни, – що поведінка приладів на обох суднах була ідентичною?

– Це результат аналізу даних… 

Андрій скуйовдив волосся і нахмурився.

– А хтось крім нас та вахти знав, що сьогодні трапився збій системи?

Карп знизав плечима.
– Хіба що капітан… йому мав доповісти старший по вахті.

– Але ж вони не знали, що ситуація була аварійною?
– Звісно ж ні. Так само, як і екіпаж “Полярісу”. Формально все пройшло “у межах припустимих відхилень”.