Лаванда Різ - Врятуй мене, Лаванда Різ

Глава 18

- Просто офігенно! Спецефекти кіношників відпочивають! Ось тобі світ непізнаного ! - збуджено вигукнув Ештон, тим часом, як Кевін зосереджено вів машину, кидаючи тривожні погляди на застиглу у своїй скорботі Кетлін. - Народ, ми тільки що переступили за межу, це круто! Я не особливо вірив цій Пенні, але тепер, ... тепер моя свідомість в цілковитому шоці навіть після того, що творилося у нас вдома! А може і правда вся ця хрінь існує? Ну, якщо є примари, яких можна викликати на діалог, значить, і вампіри можуть бути, і інші плоди фантастів? Навіть не віриться, що це припинилося!

- Це ... було ... жахливо, - змучено зронила Кетлін. - Ніби ... душу облупили заживо. Якби ... якби ви могли тільки ..., - вона задихнулася від болю, який її раптом скрутив. Не було сил навіть плакати. Щось коїлося з душею.

- Ештоне, зроби ласку, стули писок і перетравлюй мовчки, - кинув Кевін, невдоволено зиркнувши у дзеркало заднього виду і піймавши погляд Еша. - Як ти, Кетлін, хочеш я зупиню?

- Я не знаю, чого я хочу, - ледь чутно прошепотіла вона, відбиваючись від жахливого сум'яття. Її погляд метався, і було таке відчуття, що сама вона ковзає у прірву. Кевін різко пригальмував:

- Еше, сядь за кермо. Їдьте додому, ми прогуляємося. Пішли Кет, тобі це потрібно, це допоможе. Разом. - Він простягнув їй руку, міцно стиснувши її холодні тонкі пальці.

Вони йшли мовчки. Дорогу вибирав Кевін. Через паркову зону, по жвавій вулиці, пробираючись крізь натовп, потім напівпорожніми закутками, потім через китайський квартал. Він був поруч , жодного разу не розтиснувши своєї руки. Він вперто вів її за собою, немов на своїх руках виносячи її з тієї безодні, яка раптом розверзлася в серце бідної дівчини. Вона відчувала тепло його долоні, його впевненість і розуміння в цьому синьому погляді його таких рідних очей. А він навіть не здогадувався, що ні ця прогулянка повертає її до життя, а він сам. Кожною своєю появою в її житті - Кевін дарував їй це  саме  життя, це відчуття і усвідомлення себе самої . І з кожним своїм кроком Кетлін переконувалася лише в одному - що з неймовірним болем переживши втрату Метта, вона не перенесе втрату Кевіна. Кевін був її останньою ниточкою. Якби раптом цього хлопця не стало в її житті - її існування більше б не мало для неї ніякого сенсу. Тепер Кетлін це дуже чітко відчувала і сама жахалася цього. Вона навіть і не підозрювала, що коли-небудь буде потребувати когось настільки сильно, ... її потреба у Кевіна стала перевищувати навіть почуття до Метта. І це турбувало, Кетлін вже починала боятися саму себе.

Коли кроки сповільнилися від втоми, яка узяла гору, Кевін уважно подивився в очі дівчини:

- Додому? Таксі?

Кетлін кивнула, і він зітхнувши, обійняв її.

Але вийшовши з таксі на Мейкер стріт, Кевін не поспішав до будинку:

- Тобі краще? Коли захочеш, поговоримо про це. А зараз тобі потрібно відпочити, довіряю тебе турботі Еша. Мені ... необхідно відлучитися,  залагодити деякі справи. Загалом, хочу дати тобі час , - він обійняв її за плечі і ніжно торкнувся поцілунком її насупленого лоба.

- Ні! Не потрібно мені ніякого часу! Не йди, прошу тебе, не зараз. Ні, взагалі не йди. Кевіне, будь ласка, побудь зі мною. Я не можу ... без тебе, - її руки, як і очі не хотіли відпускати . Вона рішуче обійняла його за шию і стала цілувати, на що Кевін одразу ж відгукнувся, але через деякий час все ж спробував її м'яко відсторонити.

- Послухай, я тебе дуже-дуже кохаю, - виділяючи кожен склад, вимовив він з лагідною усмішкою, гладячи її по волоссю, - Я сам не хочу йти, але це важливо. Повір, я з куди більшою радістю замкнувся б з тобою в будинку Еша, але дванадцять повідомлень від головного містера Галлахена - це вже нонсенс. Я скоро повернуся, а ти чекай. Чекай на мене, Кет. Тим більше що тепер просто так ти від мене не відбудешся. Добре?

Кетлін із завидною впертістю заперечливо похитала головою:

- Ні, те, що ти йдеш , Кевін Росс, це не добре, мені тебе не вистачає від однієї лише думки про це. Я знаю, що розсудливості заради я повинна пересилити свій егоїзм і дати тобі піти, але це так важко, Кевіне. Сьогодні я більше ні з ким прощатися не хочу! Це дивно, але ти -  мої єдині ліки від божевілля, ти мій путівник. Еш і Міранда це звичайно подарунок долі і я буду їм вічно вдячна і зобов'язана, але вони це не ти, Кевіне. І ти знаєш чому. Я не знаю, як тобі ще передати це почуття, - Кетлін у відчаї, розгублено похитала головою, міцно вчепившись в нього.

- Можна висловити і коротше, і всього трьома словами, - він посміхнувся, знову притискаючи до себе тремтячу дівчину. - О, господи, незважаючи на сьогоднішній день, я , здається, все-таки щасливий. Що ми з тобою наробили , бідова моя Кет?! Щоб зрозуміти головне вбили стільки часу! І ще, ... те, що я тебе зустрів і покохав це зовсім не заслуга Метта, - з упертою наполегливістю, виголосив Кевін, - Ти б все одно стала моєю дружиною, навіть якби ніхто і не вмирав. Я б відбив тебе у нього і навіть не думай зараз заперечувати. Просто мовчи.

А їй і не хотілося сперечатися із ним. Зараз вона просто мала потребу в тому, щоб він був поруч. І все. Його присутність різко перетворилася у заставу її існування. А так як Кетлін теж страждала надмірною упертістю в окремих випадках, то вона знову повторила йому своє прохання:

- Не залишай мене сьогодні, Кевіне. Пішли все до чортової бабусі, будь ласка, заради мене!

- Так і бути, - тихо відповів він, поступаючись, полегшено зітхнувши. Було очевидно, що залишати дівчину йому і самому страшенно не хотілося. - Побісимо мого батька ще трохи. Але я пропоную тобі поїхати і подивитися, де жив весь цей час твій бідний чоловік.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍