Уляся Смольська - Назавжди, Уляся Смольська

          Неохоче покинула машину, і попрямувала до виходу слідом за Леоном.

         – Хотіла б керувати тим «Жуком»? – він подивився на мене. – Відчути міць його двигуна?

          Я ствердно захитала головою.

          – Мені дуже сподобався той кросовер, – із захопленням відповіла. – Не знала, що машина здатна викликати такі емоції!

          – О, так крихітко! – Леон двозначно посміхнувся. – Хороші автомобілі збуджують і викликають захоплення.

          Коли ми під'їхали до іншого автосалону, на вулиці вже починало темніти. Велика вивіска над вхідними дверима світилася трьома величезними буквами, які знайомі кожному – «BMW».

          Саме тут продають машини під стать Леоніду. Це перше, що я подумала, коли увійшла всередину. Він підвів мене до чорного джипу, і я без уповільнення кивнула, погоджуючись з його вибором.

          Шикарний автомобіль! Він запалював енергією, надавав драйву навіть в стані спокою. Сила і міць – два слова, які коротко характеризували його.

          – Що скажеш? – після огляду БМВ, ми вийшли з автоцентру. – Яку машину вибрати?

          – Однозначно цю! – вигукнула я. – Вона тобі до пари.

          – Я вже говорив тобі, що у тебе хороший смак? – пожартував.

          – Всього лише кілька разів, – посміхаючись, відповіла.

          Ми їхали по вечірніх вулицях Києва і обговорювали машини, які сьогодні побачили. Приємно усвідомлювати, що Леон прислухається до моєї думки щодо такої відповідальної покупки.

          – Діано, коли у тебе іспит в автошколі?

          – Післязавтра, – я важко зітхнула. – Дуже нервую перед практичним іспитом!

          – Чому? – здивувався Леонід.

          – Не знаю, – знизала плечима. – Боюся переплутати педалі або не вписатися в парковку, або не проїду «змійку», або ...

          – Стоп! – Голос Леона перебив мій монолог. – Не вірю, що ти не зможеш проїхати елементарні завдання. – Він направив авто в район, в якому знаходилася його квартира. – У мене є одна ідея!

          – Що ти знову задумав? – з усмішкою запитала я.

          – Біля мого будинку, на сусідній вулиці, є пустир, – він подивився на мене, щоб поглянути на мою реакцію. Я спокійно дивилася на нього, зовсім ніяк не відреагувавши. – Там покажеш свої навички.

          Тут я вже здивувалася.

          – Що?! – не приховуючи свого здивування, вигукнула я. – Ти хочеш, щоб я сіла за кермо ось цього? – запитала я, і обвела руками навколо себе, описуючи коло. – Цього громили?

          – Я впевнений, що ти легко з ним впораєшся, – безапеляційно сказав Леонід.

          – Ти з глузду з'їхав, так? – серйозно запитала я.

          Леон у відповідь голосно розсміявся.

          – Так, коли познайомився з тобою, – він підморгнув мені.

          Машина з'їхала з дороги на вузьку вуличку. Проїхавши кілька метрів, ми потрапили на пустир. Під колесами тихо потріскували мілкі камінці, якими була усипана поверхня дороги.

          Автомобіль зупинився, і Леон заглушив двигун.

          – Міняємося місцями, – сказав він і вийшов з машини.

          Я неохоче перебралася за кермо і затамувала подих. Страшно. Управляти самою мені ще не доводилося. У присутності інструктора з водіння я відчувала себе впевнено. А зараз його тут немає і мені потрібно самій приймати рішення і не чекати підказок.

          – Не хвилюйся, – ласкаво сказав Леонід. – Я поруч. У тебе все вийде!

          Його слова трохи заспокоїли мене. Зробивши глибокий вдих і видих, я повернула ключ запалювання. Заревів двигун і я відчула, як по керму передається легка вібрація до моїх рук. Це так хвилююче! Величезний джип в руках тендітної дівчини!

          Потроху відпускаючи зчеплення і додаючи газу я привела авто в рух. Я робила все, як учив мене інструктор, і машина слухалася мене. Минуло кілька хвилин, і мій страх почав потроху відступати.

          З'явилася почуття задоволення, мені почав подобатися цей процес. Я керувала автомобілем і щиро всміхалася. Краєм ока помітила, що Леон теж радів моїм успіхам.

          Зупинила машину і заглушила мотор. Емоції переповнювали мене. Адреналін ганяв кров по венах, змушуючи серце шалено калатати. Руки злегка тремтіли від хвилювання.

          – Думаю, досить, – сказав Леон. – Ти молодчинка, крихітко! – він притиснув мене до себе і поцілував. – Поїхали до мене, вип'ємо кави. Тобі треба заспокоїтися.

          Ми помінялися місцями і рушили в бік його будинку. Через кілька хвилин ми вже піднімалися ліфтом на його поверх.

          Зайшовши в квартиру, поринула в м'яке тепло. Це на вулиці так холодно або мене все–ще колотить від емоцій? Тремтячими руками намагалася розстебнути ґудзики на пальто, але у мене мало що виходило.

          Леон підійшов і допоміг мені скинути верхній одяг. Божевільне бажання відчути смак його губ виникло блискавично, і не секунди не вагаючись, я припала до них пристрасним поцілунком. Кров пульсувала у скронях, а серце билося в грудях, збожеволівши від почуттів, які переповнювали мене.

          Я відірвалася від його губ і ніжно поцілувала в шию, легкими поцілунками піднімаючись вгору. Леонід важко дихав, і я розуміла, що йому подобається те, що я роблю. Злегка, без зусиль, я ласкаво прикусила мочку вуха, а він застогнав від задоволення.

          Він безтямно притиснув мене спиною до стіни і жадібно впився в мої губи. Руки блукали по моєму тілу, доводячи мене до божевілля. Його наполегливість заводила ще більше. Адреналін змішався з пристрастю, змушуючи мене шаленіти від бажання, яке вирувало всередині мене.

          Я не могла більше терпіти цих солодких тортур. Я хотіла його!

          На мить зупинившись, ми подивилися один на одного. Мої очі прикривала полуда, я дивилася на нього немов крізь туман. Згораючи від бажання, я провалювалася в прірву його чорних очей.