Arachne - Дикий Захід , Arachne

Джек озирнувся. Вільямс був тут, поряд із ним стояли його люди. Впевнений у собі, у своєму костюмі та з незмінною сигарою, він тримав руку на рукояті револьвера, ніби то був його символ влади. Вільямс голосно сміявся і, схоже, зовсім не підозрював про те, що на нього чекає.

Джек зробив кілька кроків уперед, опиняючись ближче до центру уваги. Його крок був твердим, погляд холодним. Коли він зупинився перед загоном, поряд із натовпом, йому не довелося говорити надто голосно — його впевненість і тон привернули увагу оточуючих.

- Вільямс, - сказав Джек, його голос прорізав шум ярмарку. — Нам треба поговорити.

Натовп завмер. Люди довкола переглянулися. Погляд Вільямса змінився, його посмішка зникла, і він повільно обернувся до Джека. Настала тиша. Усі чекали, що буде далі.

- Поговорити? — спитав Вільямс із зневагою, роблячи крок уперед. — Що ж, МакКоле? Про твого мертвого брата? Чи про твоє невдале розслідування? Мені здавалося, ти вже змирився з тим, що тобі правди не знайти.

Джек посміхнувся, дивлячись прямо в очі Вільямсу.

— Ти маєш рацію, я багато чого зрозумів, — відповів він, тримаючи руки на ремені револьвера, але не торкаючись його. — Але головне, що я зрозумів — щоправда, завжди спливає. І сьогодні, Вільямс, правда вийде назовні.

Вільямс насупився, його люди почали рухатися ближче до нього, ніби передчуваючи щось недобре.

— Про що ти кажеш? — спитав він, приховуючи напругу. — Які ще звинувачення?

Джек зробив крок ближче, тепер його голос звучав голосніше, щоб усі могли чути.

- Про контрабанду зброї, - продовжив він. — Про торгівлю з апачами та білими поселенцями одночасно, про те, як ти підштовхував обидві сторони до кривавих конфліктів заради своїх брудних грошей.

Шепіт прокотився натовпом. Люди довкола почали ворушитися, хтось нервово подивився на Вільямса, хтось на Джека. Джек продовжив:

— Твій бізнес — це кров та смерть. І ти вбив мого брата, щоб він не міг докопатися правди. Але я докопав.

Тепер уже не лише натовп, а й сам Вільямс був явно наляканий.

Вільямс стояв нерухомо, його очі звузилися, але куточки рота все ще намагалися втримати незворушну усмішку. Він, здавалося, збирався відповісти, але на мить зволікав і це видало його. Навіть найвідданіші його люди злегка відступили назад, відчувши напругу, що виходить від нього.

- Ти мариш, МакКоле, - нарешті сказав Вільямс, його голос став різким, як натягнутий канат. — Хто тобі повірить? Ти одинокий ковбой, який женеться за тінями. А я тут, шановний людина. Закон на моїй стороні.

Його погляд ковзнув по натовпу, і він помітив, що люди почали шепотітись і кидати на нього підозрілі погляди. Його впевненість почала танути, але він намагався зберігати контроль, демонструючи владу над ситуацією. Він демонстративно схопився за ремінець з револьвером, показуючи, що в разі потреби він готовий пустити в хід силу.

- Ти нічого не доведеш, - продовжив він, роблячи крок уперед. — І якщо продовжиш свої звинувачення, це погано закінчиться для тебе, як і для твого брата.

Джек стояв спокійно, не рухаючись, його холодний погляд був прикутий до обличчя Вільямса. Він помітив, як напружилися плечі ворога, як той крадькома кинув погляд на своїх людей, сподіваючись на їхню підтримку. Але навіть ті, хто стояв за ним, почали виявляти сумніви, поглядаючи один на одного.

- Я доведу, - твердо сказав Джек. - І знаєш чому? Бо маю свідків. І докази. Все, що потрібно, щоб виставити тебе на суді і позбавити твоїх сил.

Натовп заворушився сильніше, деякі люди почали рухатися ближче до Джека, явно підтримуючи його. Це був удар для Вільямса — він зрозумів, що контроль вислизає з його рук, і що його загроза більше не діє на людей, як раніше.

Вільямс стиснув кулаки, його обличчя перекосилося від злості, але страх почав повільно пробиратися в його голос.

— Ти гадаєш, що можеш просто прийти сюди і все зруйнувати? — прошипів він, його голос наповнився отрутою. — Я тримаю це місто в руках, МакКоле. Тобі не впоратися зі мною. Ти не знаєш, на що я здатен.

Але Джек тільки посміхнувся, його впевненість ні на мить не здригнулася.

- Знаю, - тихо сказав він. — І скоро всі решта впізнають також.

Вільямс із силою вдарив долонею по столу, намагаючись повернути собі авторитет, але його голос все більше втрачав контроль.

- Ти не розумієш, МакКоле, - сказав він, уже не приховуючи розпачу. — Це місто тримається на таких, як я. Якщо мене не стане, тут все порине в хаос. Ти думаєш, що робиш добро, але ти просто вириваєш основу. Хто захищатиме людей? Хто забезпечуватиме порядок?

Джек дивився на нього спокійно, його холодний погляд проникав крізь самовпевнену маску Вільямса, бачачи справжню сутність людини, яка десятиліттями використовувала інших для власної вигоди.

- Твій порядок? - посміхнувся Джек, хитаючи головою. - Це не порядок, Вільямсе. Це страх, заснований на брехні та крові. Люди бояться не хаосу, бояться тебе. Ти думаєш, що вони захищатимуть тебе, коли дізнаються, чим ти займаєшся?

Вільямс примружився, його пальці нервово перебирали край капелюха. Він знав, що Джек не просто загрожує. Він відчував, як ситуація виходить з-під контролю.

- Я не дурний, МакКолл, - сказав Вільямс, його голос пом'якшав, але в ньому все ще відчувався холод. — Ти й твій брат надто далеко зайшли. Це просто не зупиниться. Думаєш, тебе дадуть спокій? Навіть якщо ти мене прибереш, тут залишаться інші, ті, хто ще сильніший і небезпечніший. Я лише одна ланка.

Джек повільно кивнув, ніби розмірковуючи над його словами. Він уже бачив страх за цими впевненими заявами, але знав, що це правда — Вільямс був лише частиною складної мережі, яка укорінилася в цій землі.

- Ти маєш рацію, - нарешті сказав Джек, його голос був тихим, але сповненим рішучості. — Але це не означає, що я зупинюся. Я не можу повернути брата. Але я зможу зруйнувати все, що ти збудував на його смерті.

Він зробив крок ближче, їхні погляди зустрілися.