Аліна Скінтей - Тринадцятий демон, Аліна Скінтей

Астель на мить замислилася, поглядаючи на обох чоловіків перед собою. Вона знала, що Сефт мав рацію. Усі вони її переслідували через Офіукуса. І тепер від неї залежало, чи стане вона здобиччю, чи господаркою цієї сили.

— Що ж... — вона зітхнула. — Я готова. Все одно втрачати нічого.

Минуле

— Тату, що таке вмістилище для демона?

Астель сиділа на підлозі біля каміна у величезній бібліотеці палацу. Вогонь м'яко потріскував, кидаючи танцюючі тіні на старі стелажі з книгами. Її маленькі ручки тримали важку книгу, яка, здавалося, була занадто великою для її віку, але Астель завжди була допитливою і прагнула знати більше, ніж належало. Вона невпевнено поглядала на батька, який сидів у кріслі навпроти, його суворий і водночас теплий погляд перетворився на щось більш задумливе.

Драгвір на мить відвів погляд від книги, яку він читав, і склав пальці разом, замислено розглядаючи доньку. Її питання було не дитячим. Він добре розумів, що час невблаганно наближається, коли їй доведеться дізнатися більше про справжній стан речей. Але чи була вона готова? Чи був він готовий до прийняття правди?

— Як для своїх десяти років, у тебе досить дорослі запитання, — промовив він, легка усмішка торкнулася його губ. Але його очі залишалися серйозними.

— Ти ж відповіси? — її голос був тихий, вона ховала обличчя за великою книгою, спостерігаючи за батьком із-за її краю.

Драгвір зітхнув, відчуваючи важкість цього моменту. Він не був певен, наскільки вона готова почути правду. Але Астель завжди була гостра на розум і не з тих, хто задовольнявся поверхневими поясненнями.

— Вмістилищем називають людей, чия магія здатна утримати демона, — почав він повільно, підбираючи слова, щоб донести сенс, не налякавши її. Його голос був м'яким, але впевненим, коли він продовжив. — Не кожна людина здатна на це. Тільки ті, хто має природну силу, достатню для того, щоб демон не вирвався назовні й не знищив усе навколо.

Астель нахмурилася, обдумуючи почуте, її пальці мимоволі торкнулися сторінки книги, що лежала на колінах. Її зелені очі з цікавістю заблищали, але водночас у них з'явився ледь помітний страх.

— А чому жреці замикають демонів? Вони ж небезпечні? — її голос тремтів, але вона намагалася не видавати хвилювання. Її інтерес перетворювався на щось більш серйозне - на страх перед невідомим. Її світ, де були лише палац і книги, тепер здавався набагато небезпечнішим.

Драгвір нахилився трохи вперед, його суворий вираз обличчя змінився на більш м'який, але сповнений відповідальності.

— Як би тобі це пояснити... — його голос став тихим, майже шепотом, і він зробив паузу, підбираючи правильні слова для доньки, яка ще зовсім дитина, але ставить питання, які важать більше, ніж вона може уявити. — Це все розподіл сили між королівствами. Тринадцять демонів було поділено між ними багато років тому. Кожен демон — це сила, неймовірна й небезпечна. Чаклуни, які володіють демонами, можуть стати справжніми володарями світу. І тому королівства утримують їх під замком, щоб зберігати баланс.

Астель уважно слухала, її очі не зводилися з батька. Її дихання стало тихішим, як і вогонь у каміні, що ледь миготів.

— Це утримує королівства від війни, — продовжив Драгвір, його голос став важчим, як і слова, що лягали на її маленькі плечі. — Якби хоч один демон вийшов із-під контролю... все могло б змінитися. Війна, яка спалахує через таких істот, знищить усе.

Астель стиснула губи, намагаючись зібрати докупи всі ці фрагменти. Її дитяча уява малювала картини демонів, закутих у в'язницях, чаклунів, які борються за їхню силу, і війни, що назавжди змінюють долі королівств. Вона підвела очі на батька з новим запитанням, що визрівало у її голові.

— А що як... хтось зможе звільнити демона? — запитала вона, не відриваючи погляду від батька.

Драгвір подивився на неї з ще більшою серйозністю, усвідомлюючи, наскільки далеко її думки зайшли.

— Той, хто зможе звільнити демона і приборкати його силу, — він зробив паузу, вдивляючись у її обличчя, — стане або рятівником, або руйнівником цього світу. Але це потребує неймовірної сили й знань. Не кожен здатен витримати таке випробування. Якщо просто звільнити, тоді світ чекає руйнація.

Астель на мить замовкла, обмірковуючи це. Вона відчувала, що її маленьке питання викликало набагато глибші й небезпечніші відповіді, ніж вона сподівалася.

— А що, якщо... я б могла стати вмістилищем? — тихо спитала вона, трохи злякавшись власних слів. Її голос тремтів, але в очах з'явився вогник цікавості й страху водночас.

Драгвір застиг на мить, відчуваючи, як кожне її слово пробивається крізь товщу його спогадів і знань. Він уважно подивився на неї, зважуючи, чи варто розповідати більше. Він знав, що це не просто дитяче питання.

— Якщо ти колись опинишся на такому шляху, — промовив він тихо, але твердо, — ти повинна бути готовою до того, що це змінить тебе назавжди. Ти повинна не відступати від себе, і тоді демон ніколи не зможе посягнути на твою душу.

***

Ледрік кивнув, його очі блиснуло схваленням. Він підійшов до неї ближче, витягнувши зі складок своєї мантії невеликий амулет, що випромінював слабке, м’яке світло. У ньому Астель відчула щось незвичайне, щось, що ніби притягувало її до себе.