Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Цього разу Намі не стала підніматися на саму вершину гори. Її терпіння вистачило лише на дві третини шляху. От і добре. На найкрасивішу гору вони завжди підіймалися разом, пліч-о-пліч, допомагаючи один одному. Поодинці, та ще й пішки, швидко подолати таку відстань – складне завдання. Але інакше не можна. Якби Він перенісся туди миттєво, порушив би сімейну традицію, яка склалася відпочатку. А їхні з Ідзанамі стосунки і так похитнулися. Якщо Він бажає зберегти шлюб, не можна забувати і про найменшу дрібницю, яка їх поєднувала в минулому.

     Ідзанамі…

     Вона сиділа до нього спиною в самому центрі чорної прогалини, ніби сама її присутність кидала глибоку тінь на це місце, розриваючи білий покрив Фудзіями. Відчувши його присутність, Вона злодійкувато озирнулася.

     –  Що ти тут робиш, Намі? –  спитав Він, сподіваючись, що відповідь сестри заспокоїть його і розвіє тривогу. Але жодної відповіді не було. Згорбившись, Вона втягнула качину шийку в плечі, воліючи мовчати. –  Ти думаєш, що дощ і сніг укриють тебе від мене? Ти ховаєшся?

     Намі навіть не озирнулася. Зробивши кілька кроків крізь білий застіл, Накі став поруч.

     –  Гей, Намі, чому б нам не піднятися вище? – запропонував Він. –  Як раніше, коли ми все робили разом. Ми могли б прогулятися і заразом спокійно поговорити.

     –  Дай мені спокій! –  звихрилася Вона.

     –  Відколи ти від мене ховаєшся? – не відставав Він. – Чому не хочеш бачити? За що сердишся?

     – За те, що ти перестав мені вірити! Ти перестав мені довіряти, Накі! –  випалила Намі, піднявши голову. Її руки були схрещені на грудях, а долоні затиснуті під пахвами.

     –  Але це неправда. Я завжди вірив тобі. Хіба може бути між нами інакше? – заперечив Ідзанакі.

     –  Тоді з якого дива ти вирішуєш за мене, що мені робити, а чого не робити? Моя сила зростає, можливості збільшуються. Чому ти вирішив, що можеш зневажати мною?! Обмежувати?  Думаєш, якщо я піднесуся надто високо, то не наздоженеш мене? Чому б тобі не прийняти мене такою, якою я є, і дати змогу реалізуватися так, як мені цього хочеться?

     –  Ти говориш дурниці, Намі, –  відкинув її звинувачення Ідзанакі.

     – Он як? А хочеш, скажу, чому? Ти боїшся мене. Боїшся віддалитися і боїшся наблизитися. Боїшся втратити і тому постійно тримаєш на короткому повідку. Побоюєшся, що я давно уже перевершила тебе і здатна на те, на що ти ніколи не будеш здатний.

          Ідзанакі насупився.

     – Так, боюся, – похмуро погодився Він. – Боюся, що ти нашкодиш собі та іншим.

     –  Брехня! –  люто вигукнула йому в обличчя Ідзанамі. –  Брехня! Чому, чому ти ніколи мене не слухаєш? Адже я все придумала ще давним-давно! –  страдницьки звівши брови, Вона явила йому лялькове обличчя. Щоки її палахкотіли. Таючи на льоту, сніжинки перетворювалися на дрібні краплі, і ті випаровувалися, залишаючи шкіру сухою. – Хіба не відчуваєш? – благала Вона. – Усі страждають…

     – Від чого, Намі?

     – Від того, що не чують одне одного і не розуміють… Навіть між нами порозуміння стало менше. Послухай мене, Накі! –  раптом збадьорилася Вона. –  Я от що думаю: можливості та призначення нерозривно пов’язані. Якщо я не скористаюся своєю силою всім на благо, ніколи не пробачу собі. Не пробачу того, що, прагнучи створити ідеальний світ для богів-людей, знехтую таким простим способом.

     – Яким способом? –  похитав головою Накі. – Ти про що?

     – Людям треба дати почути одне одного! Відчути  так, як відчуваємо один одного ми. Це допоможе їм уникнути  багатьох помилок, допоможе  творити спільно, а не чинити один одному протидію.

     – Що ти таке кажеш, Намі? – здивувався Ідзанакі.

     –  Ти тільки уяви, Накі! Більше не буде війн, ніхто не зловмишлятиме проти собі подібних. А радість? Нею можна буде поділитися з усіма!

     –  І як же ти хочеш це влаштувати? – жахнувся Накі.

     –  Я приберу між людьми всі перепони, розтоплю їх, як сніг та лід. Я згуртую богів-людей. Не буде окремих світів. Всі будуть працювати заради одного-єдиного світу, наповнюючи його чудесами творчості та вдосконалюючи. Я зітру всі межі. Час зникне, і для помилок минулого не залишиться місця. Я зміню Світовий Порядок.