Ася Сергєєва - Суперечка на кохання. Отримати доньку тренера, Ася Сергєєва

- То чим хоч фільм закінчився? Мені варто його подивитися? - сміючись на всю маршрутку, запитує Інна.

- Гадаєш, мені дали його додивитися? Спочатку Ведмідь мене почав тортом годувати, потім я його. Випадково промазала повз рота і шматок полетів на одяг. Ну гаразд я, всього тричі промазала, а він-то чого? Всю мене забруднив, лапами схопив і витирав, раз у раз прицмокуючи. Ми зрозуміли, що фільм закінчився, коли вже світло з'явилося в залі та на зміну глядачам прийшли співробітники з пилососами прибирати.

- Оце у тебе вийшов незабутній похід у кінотеатр!

Подруга від моїх докладних розповідей взагалі очманіла. Та я ж і сама від себе не очікувала нічого подібного. Все це ведмежий вплив. Заманив до темного куточка, спокусив смаколиками і давай всюди лапами торкатися.

- Слухай, а ти не думала, як перевіряти те саме місце? - про важливу справу згадує подруга.

- Як? На віп-місцях ще темніше, ніж у загальному залі. Ми ж від екрану далі, закривали стіни з боків. І Дарський завжди напоготові, свій дорогоцінний зад від мене пильно охороняє, - сумно зітхаю.

Щоправда, мені складно сумувати, згадуючи наше... е-е... як буде назвати правильніше? Ніяке не побачення! Інна казала - всі ознаки, що все-таки побачення. Краще не буду ніяк називати. Заперечувати не можу, що сподобалося. Ну а кому не сподобається, коли місця і обслуговування на такому почесному рівні?

З Мишком я жодної миті не можу розслаблятися, постійно на драйвовій хвилі. Весь час чекаю на який-небудь підступ, або на чергову ведмежу нахабну витівку. Раптом йому знову пощастить? Ні-ні, я не збираюся в цьому більше брати участь. Принаймні, подумаю. Ох, не знаю, що робити. Надто вже на нього в мені все бурхливо відгукується, і нескінченно тепер думається про футболіста. А він ще навіть другу мітку не підтвердив!

Але нічого. Сьогодні і без нього спробую розгадати одне із завдань від бабусь.

- Аль, не спи. Нам треба виходити, - Інна виводить мене зі спогадів, підштовхує до виходу.

Швидко доходимо від зупинки до міського палацу водних видів спорту. Тут найчастіше проводяться змагання. І цього разу не виняток. Гліб скинув мені електронні квитки на місця, просив затриматися після фіналу, отже, хоче побачитися.

Перед входом ми трохи затримуємося. Поправляємо зачіски, додаємо блиску на губи. У мене трясуться пальці, бо дуже хвилююся, чи відкриється мені загадка або знову облом?

Налаштувалася так, якщо мої очікування не збудуться, тоді остаточно перестану вірити у ворожіння. Ось тоді навіть за дупою Ведмедя припиню полювати. Буду жити життям звичайної дівчини, і на побачення носити валізку для всіх випадків невідкладної допомоги.

Що дивно, Ведмідь уже двічі залишився неушкодженим…

Заглядаю в сумку.

- Ой, а бінокль де?

- Спокійно! - Інна дістає його зі своєї сумки. - Ти ж до мене переклала, коли до себе засунула подарункову коробку з чашкою.

- А, звісно, мабуть, розгубилася, - видихаю, позначається нервовий мандраж. - Ну все, тепер можна до наших місць просуватися. Треба було чашку іншу купити, а то раптом програє, а ми йому вручимо подарунок з написом «Для чемпіона». Образиться, напевно. Краще взагалі не давати…

- Аліно, ми тут не заради чашки. Видихни, заспокойся. Задатки до чемпіонства у Гліба є. Незабаром дізнаємося, що у нього ще є.

Ох, скоріше б. Ледве стримую себе, щоб не бігти, розштовхуючи повільних глядачів.