Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

І вона ніколи не витрачала двадцять п’ять тисяч доларів за один день. Цікаво, він щось скаже з цього приводу? Розсердиться? Може, саме тому вона так вчинила? Часом, коли вона відчувала, як поволі наростає його гнів, коли знала, що це лише питання часу, коли у повітрі відчувала скандал, вона навмисне його провокувала. Щоб це скоріше сталося і закінчилося.

Невже навіть її пожертви на благочинність — це ще один крок у хворобливому танці їхнього шлюбу?

Не те щоб раніше цього не траплялося. Вони ходили на благодійні бали, і Перрі, мовчки киваючи, ставив двадцять, тридцять, сорок тисяч доларів. Але йшлося не про благодійність, а про виграш.

— Мою ставку ніколи не переб’ють, — якось сказав він їй.

Він був щедрим. Якщо він дізнавався, що у когось із сім’ї чи друзів скрута, то тишком виписував чек, або прямо переводив гроші, відмахувався від подяк, змінював тему та, здавалося, соромився тієї легкості, з якою вирішував чиюсь кризу.

У двері подзвонили, і Селеста пішла відчинити.

— Пані Вайт? — приземкуватий бородань вручив їй величезний букет квітів.

— Дякую, — відповіла Селеста.

— Схоже, ви — щаслива жінка, — сказав кур’єр, ніби ніколи не бачив, щоб жінки отримували такі великі букети.

— Це точно!

У носі залоскотало від солодкого важкого запаху квітів. Колись вона дуже любила отримувати квіти. Тепер це видавалося цілим квестом. Знайди вазу. Підріж стебла. Постав квіти і розправ букет.

Невдячне стерво.

Вона прочитала надпис на маленькій картці.

Люблю тебе. Пробач мені. Перрі.

Картку підписав флорист. Так дивно було бачити слова Перрі, написані чужою рукою. Цікаво, чи думав флорист, що такого Перрі накоїв? Який гріх він вчинив минулої ночі? Пізно прийшов додому?

Вона пішла з квітами на кухню. Помітила, що букет у її руках тремтів, ніби було холодно.

Вона міцніше вхопилася за стебла. Можна було б жбурнути їх у стіну, але це не принесло б задоволення. Шкода квітів. По всьому килиму були б мокрі обірвані пелюстки. І вона мусила б повизбирувати їх усі, доки прибиральники закінчать на другому поверсі та спустяться на перший.

Господи, Селесто, ти ж знаєш, що треба робити.

Вона пам’ятала, як їй виповнилося двадцять п’ять: тоді вона вперше була в суді, тоді ж придбала свій перший автомобіль, почала інвестувати в акції, щотижня грала у сквош. У неї були фантастичні трицепси і веселий сміх. Того року вона зустріла Перрі.

Шлюб та народження дітей зробили з неї блідішу, м’якшу і безвольнішу копію тієї дівчини, якою вона була.

Селеста обережно поклала квіти на стіл та повернулася до комп’ютера.

Відкрила ґуґл і ввела «сімейний консультант». Зупинилася. Стерла одну літеру, ще одну, ще і ще. Ні. Це вони вже пробували. Уся ця історія не про розподіл домашніх обов’язків і не про почуття образи. Їй треба було поговорити з кимось, хто знає, що люди можуть так поводитися, та вміє ставити правильні запитання.

Вона відчувала, як палахкотять її щоки, коли друкувала два страшні і ганебні слова.

Сімейне. Насильство.

Розділ двадцять восьмий

«Буває і гірше», — думала Маделін, складаючи білі джинси скінні та вкладаючи їх у напівспаковану валізу на ліжку Абігель. Маделін не мала права на ті почуття, що її переповнювали. Їх інтенсивність та сила лякали її та соромили. Вони зовсім не відповідали ситуації, що склалася. Отже, Абігель захотіла жити з татом, і не дуже гарно це все провернула. Але ж їй було чотирнадцять. А чотирнадцятилітні не можуть похвалитися особливою чуйністю та емпатією.

Маделін думала, що не переживає. Що змирилася з ситуацією. Що усе це зовсім не проблема. Вона зайнята. Має купу інших справ. А потім воно знову раптом як заболить — немов раптовий удар у живіт. І вона знову дихає швидко і поверхово, немов під час пологів.

(Двадцять сім годин пологів, коли народжувалася Абігель. Натан та акушерка жартували про футбол, а Маделін просто помирала. Ну добре, не помирала, але дуже чітко пам’ятала думку, що такий біль може закінчитися лише смертю, і що останні слова, які вона почує, будуть про шанси Менлі вийти в прем’єр-лігу).

Із кошика на білизну вона взяла один із топів Абігель. Ніжний персиковий — він не пасував кольоротипу Абігель, але вона його любила. Його можна було прати лише вручну. Тепер це робитиме Бонні. А може, оця нова вдосконалена версія Натана тепер ще й пере. Натан версія 2.0. Залишається зі своєю дружиною. Займається волонтерством у притулках для безхатьків. Пере вручну.

Він мав приїхати сьогодні ввечері на братовому пікапі, щоб забрати ліжко Абігель. Вчора ввечері Абігель запитала, чи може забрати своє ліжко до тата. Це було гарне ліжко — із колонами та балдахіном, Маделін та Ед подарували його їй на чотирнадцятиліття. І бачити захват на її обличчі, коли вона вперше побачила цей подарунок, вартувало кожного центу тої захмарної ціни, яку вони заплатили. Вона танцювала від радості. Ці спогади були немов про іншу людину.

— Твоє ліжко залишиться тут, — сказав Ед.

— Воно належить їй, — сказала Маделін. — Я не проти, хай забирає. — Вона сказала це, щоб зробити боляче Абігель, щоб зробити їй так само боляче, як зробила вона, щоб показати, що їй байдуже, що Абігель їде, і хоч вона і приїздитиме на вихідні, її справжнє життя та справжній дім буде деінде. Але Абігель зовсім не було боляче. Вона лише втішилася тим, що може забрати ліжко.

— Ку-ку, — сказав Ед, зазирнувши у спальню.

— Ку-ку, — відповіла Маделін.

— Абігель мала б сама пакувати свої речі, — зауважив він. — Вона вже доросла.

Може, вона і доросла, та зазвичай Маделін сама займалася пранням. Вона знала, де які речі — у пранні, чи сохнуть, чи вже складені до шафи, тож краще Маделін сама з цим впорається. З того часу, як Ед познайомився із Абігель, він завжди забагато він неї чекав. Як часто він говорив ці слова: «Вона вже доросла». Він не знав нікого з дітей такого віку, як Абігель, і Маделін здавалося, що він трохи завищує планку. З Фредом та Хлоєю все було інакше, бо він був поруч від народження. Він знав та розумів їх так, як ніколи не розумів Абігель. Звісно, він її любив і був для неї чуйним та уважним вітчимом — цю роль взяв на себе одразу і не скаржився (через два місяці після того, як вони почали зустрічатися, Ед пішов із Абігель на ранкове чаювання з нагоди Дня батька. Тоді Абігель його обожнювала), і можливо, у них би склалися чудові взаємини, але Натан, блудний батько, повернувся