Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

Її мама не могла осягнути масштабів статків Перрі. Коли вона вперше приїхала до їхнього будинку — величезного, з дивовижним видом на море, — то ходила навколо із напруженим, ввічливим виразом обличчя, немов у туристки, котра спостерігає за якоюсь культурною демонстрацією. Зрештою, вона погодилася, що тут дуже просторо. Для неї дві сотні доларів були скандальною сумою грошей за щось, що ти могла б, мусила б! робити самостійно. Якби вона побачила Селесту зараз, як вона спокійно сидить, тоді як інші люди прибирають її будинок, то була б направду шокована. Мама Селести ніколи не присідала. Вона приходила додому з нічної зміни у лікарні, одразу йшла на кухню та готувала сніданок на всю сім’ю, тоді як Селестин батько читав газету, а сама Селеста чубилася з братом.

Боже, як вони гамселили одне одного! Він лупцював її, але вона завжди давала йому здачі.

Може, якби вона не росла зі старшим братом, якби вона не виросла із цим непростим австралійським менталітетом шибайголови: якщо тебе вдарив хлопець, дай йому здачі! Можливо, якби вона тихенько і мило заплакала, коли Перрі вдарив її уперше, може, цього б не сталося знову.

Пилосмок замовк, і вона почула чоловічий голос, за ним — вибухи сміху. У неї працювала молода пара корейців. Зазвичай, якщо Селеста була вдома, вони працювали у цілковитій тиші, — мабуть, вони не почули, що вона повернулась. Їй вони демонстрували лише професіоналізм. Раптом вона відчула образу, ніби хотіла подружитися з ними. Давайте разом сміятимемося та розмовлятимемо, доки ви прибираєте у мене вдома!

Над головою почулися дрібні кроки, ніби хтось біг, та дівочий сміх.

«Припиніть веселитися у моєму домі!, — подумала Селеста. — Краще прибирайте.»

Селеста пила чай. Від гарячої чашки боліла губа. І вона заздрила прибиральникам.

Ось вона — сидить у своєму величезному будинку, хандрить.

Селеста відставила чашку, вийняла з гаманця картку «American Express» та ввімкнула ноутбук. Завантажила сторінку «World Vision» та погортала сторінки дітей, яким можна допомогти: ніби товари на поличці для багатих білих жінок, таких, як вона. Селеста вже підтримувала трьох дітей, і намагалася зацікавити цим хлопців. Погляньте! Ось маленька Блессінг із Зімбабве. Вона змушена далеко ходити по прісну воду. А вам треба лише дійти до крану у ванній.

— То чому вона не зніме трохи грошей у банкоматі? — запитав Джош. Перрі взяв на себе відповідь за це запитання, і терплячі пояснення, і розмови з дітьми про вдячність та допомогу тим, кому пощастило менше.

Селеста переказала гроші ще чотирьом дітям.

Навіть підписати усім їм листівки на день народження чи написати листи займе купу часу.

Невдячне стерво.

Вона заслужила на те, щоб її били. Заслужила.

Вона боляче вщипнула себе за стегно — аж на очі навернулися сльози. Завтра там будуть нові синці. Синці, котрі вона сама собі поставила. Їй подобалося бачити, як вони міняються, глибшають, темнішають, а потім поволі зникають. Це було її хобі. Її захоплення. Добре мати захоплення.

Вона втрачала здоровий глузд.

Селеста блукала сайтами доброчинної допомоги, що показували увесь біль та страждання цього світу: рак, рідкісні генетичні захворювання, бідність, порушення прав людини, природні катаклізми.

Вона віддавала, віддавала та віддавала. За двадцять хвилин пожертвувала двадцять тисяч доларів із грошей Перрі. Це не приносило їй ані задоволення, ані гордості, ані радості. Її нудило. Вона робила свої пожертви, тоді як молода дівчина на колінах відтирала бруд у куточках її душової кабінки.

Тоді сама прибирай у себе вдома! Звільни прибиральників. Але їм від того легше не стане, чи не так? Віддай більше на благочинність! Віддавай, доки не стане боляче.

Вона переслала ще п’ять тисяч доларів.

Чи вплинуть ці щедрі пожертви на їхнє фінансове становище? Вона навіть не знала. Фінансовими справами опікувався Перрі. Зрештою, гроші — це ж його робота. Він нічого від неї не приховував. Вона знала, що він із радістю показав би їй усі рахунки та інвестиційні портфелі, якби їй захотілося, та сама лише думка про це, про усвідомлення конкретних цифр, викликала запаморочення.

— Я відкрила рахунок за світло — та ледь не розплакалася, — кілька днів тому сказала Маделін. Селеста навіть подумала запропонувати їй оплатити її рахунок, але Маделін нізащо б не погодилася. У неї з Едом усе було прекрасно, комфортно. Існує стільки різних рівнів цього «комфортно». На рівні Селести жоден рахунок за світло не міг би засмутити до сліз.

В будь-якому разі, ти ж не роздаватимеш гроші друзям просто так, часом можна пригостити їх обідом чи кавою, але навіть тоді слід бути обережною, щоб нікого не образити, не робити цього занадто часто, щоб це не виглядало, як демонстрація твоїх статків. Ніби ці гроші були частиною її самої, хоча насправді це гроші Перрі, і до неї вони не мали жодного стосунку, їй просто пощастило, як і з зовнішністю. Це не вона так вирішила.

Коли Селеста ще вчилася в університеті, якось вона прийшла на заняття в особливо гарному настрої, сіла поруч із дівчиною на ім’я Лінда.

— Привіт, — сказала вона.

На обличчі Лінди відобразився жартівливий переляк.

— О, Селеста, — простогнала вона. — Я тебе сьогодні не витримаю. Не сьогодні, не тоді, коли я так гівняно почуваюся, а ти пританцювала сюди і так виглядаєш. — Вона вказала на обличчя Селести, немов на щось направду огидне.

Дівчата навколо вибухнули радісним сміхом, ніби хтось нарешті сказав уголос щось дуже смішне та руйнівне. Вони все сміялися, а Селеста посміхалася, немов ідіотка, бо не знала, як взагалі на таке реагувати. Ця фраза прозвучала, як ляпас, але реагувати треба було, як на комплімент. Вона мусила бути вдячна. «Слідкуй за тим, щоб не виглядати надто щасливою, — сказала вона сама собі. — Це дратує людей».

Вдячна, вдячна, вдячна.

Нагорі знову запрацював пилосмок.

За усі роки, що вони провели разом, Перрі ніколи нічого не говорив про те, як вона витрачає їхні (його) гроші, хіба лишень час від часу делікатно, жартівливо натякав, що вона могла б витрачати і більше, якщо захоче.

— Знаєш, ми можемо дозволити собі купити тобі нову блузку, — сказав він, коли застав її у ванній за відпираням плями на комірці улюбленої шовкової блузки.

— Та я цю люблю, — відповіла вона.

(Пляма була від крові).

Коли Селеста полишила роботу, змінилося її ставлення до грошей. Вона витрачала гроші так, ніби користувалася чужою ванною — обережно і ввічливо. Вона розуміла, що перед законом та в очах суспільства (мабуть) вона робила свій внесок у їхнє сімейне благополуччя, ведучи домашнє господарство, виховуючи хлопців, та однак вона ніколи не витрачала гроші Перрі так, як