Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

Вони мовчки сіли, кожен на своє місце, гнівно пропалюючи один одного. Я полегшено видихнула. Студенти перешіптувалися між собою і спостерігали за нами. Для них, це не вперше, Діма весь час щось чудить. Але сьогодні він мабуть, перевершив сам себе.

Мене всю трясло в середині. Зібравшись з силами, я не подавши вигляду наскільки мене зачепили Діми слова, продовжила лекцію. Вкінці пари написала завдання додому на дошці. Студенти почали покидати авдиторію один за одним. Діма з Алексом теж вийшли.

Я знесилена сіла за стіл, щоб зробити кілька нотаток на понеділок. Але написати хоч слово не могла. Сльози розпачу самі покапали з очей, я витерла їх.

Потрібно поговорити з Романом Вікторовичем, слухи все одно підуть. Зерно сумніву про нас з Алексом, Діма посіяв однозначно, між студентами. Взявши речі я попленталася до ректора.

 — Доброго дня, можна зайти до вас?

 — Меланія, заходь, для тебе завжди відкриті двері.

 Важко здихнувши, я пройшла і сіла на крісло.

 — Роман Вікторович, я хотіла...

 — Мені вже розповіли, про неприємний інцидент на парі. Не хвилюйся ти так, я знаю, що це не перша його витівка, щодо тебе. Діма Короленко, має не простий характер, мабуть тому, що він ріс без мами. Вона втекла за кордон з коханцем коли Дімі було вісім. Його батько сам виховував.

 —Але звідки ви, все так швидко дізналися?

 — Там навчається моя похресниця, це Оля тебе підтримала першого дня на парах. Вона мені всі вуха прожужала розказуючи, яка ти класна і студентки в захваті від тебе. Я думав, ти не витримаєш і дня з ними, а ти змогла знайти підхід і правильні слова для них. Один Діма, ніяк не заспокоїться. Я поговорю з Короленком старшим, про поведінку сина.

 — Дякую вам, Романе Вікторовичу! До побачення!

 — Звертайся, допоможу чим зможу.

Я вийшла на вулицю і полегшено видихнула. Відкрила телефон, щоб викликати таксі.

 — Меланія Олександрівна, сідайте я вас підвезу.

 — Віктор Іванович, я ж вам...

 — Тільки підвезу і нічого більше, на вулиці темно, а такій красиві дівчині ходити самій небезпечно.

 — Я планувала викликати таксі.

 — Навіщо воно вам, якщо я можу вас підвезти. Так що, ви згідні?

 — Так, але на каву запрошувати не буду, одразу попереджаю.

 — А я так надіявся, ви розбили мені серце, - засміявшись, він відкрив мені двері в джипі.

 Дорогою додому ми ще перекинулися кількома незначними словами. Доїхавши я подякувала і вийшла. Згадала, що для сестри нічого не купила, розвернулася щоб піти до магазину і наткнулася на когось в темряві.

 — Алексе, це ти?

 Я з радості обняла його. 

 — Ти, що тут так пізно робиш?

 — Мел, це я в тебе хотів спитати? Це хто, і що ти робила в його машині?

 — Це мій колега, Віктор Іванович, він мене тільки підвіз додому.

 — То зі мною їхати не можна, а з колегою значить можна.

 — Алексе я сильно втомилася, і вияснювати стосунки не хочу.

 — Вибач, я сильно ревную тебе, до кожного хто подивиться в твою сторону. Особливо до того покидька який лапав і цілував тебе сьогодні. Тільки заради тебе, не начистив йому пику в авдиторії.

 — Алексе, в мене є ти, і ніхто інший мені не потрібний.

Я провела пальцями по його голеному підборіддю.

 — Мелані, я так скучив за тобою.

Він нахилився до мене, притиснув до себе.

 — Не зміг до неділі чекати. Побачив тебе таку красиву на лекції, мало не завив від розпачу, що не можу до тебе доторкнутися.

_ Мел, а ти куди зібралася?

 — Мені потрібно до супермаркету. Віталіна захворіла, а я обіцяла їй фрукти і торт.

 — Що з нею?

 — Мабуть початки ангіни, вона з дитинства часто хворіє на горло.

 — Сідай, я підвезу і допоможу тобі.

Ми швидко закупили все і за хвилин тридцять були біля дому.

 — Мелані ми з тобою в неділю побачимося? У мене для тебе сюрприз. Надіюся твоїй сестрі полегшає до того часу.

 — Що за сюрприз, Алексе?

 — Побачиш.

Він нахилився і впився в мої губи голодним поцілунком. Ми несамовито цілували один одного, пили і не могли напитися. Боже, як я сумувала за ним, за його пестощами, поцілунками. Кожна клітинка мого тіла відкликалася і прагнула його гарячих, ніжних дотиків.

Я простогнала від задоволення в його губи. Язики наші сплелися в еротичному танці. Серце шалено гупало, а кров в венах шумно пульсувала. Мої губи горіли від пристрасних поцілунків.

 — Кохана, я так сумував за тобою, твоїм тілом, - шепотів він, несамовито цілуючи моє обличчя, шию. - Я кохаю тебе, моя тендітна квіточка. Я немов спраглий попутник, не можу насолодитися твоїми солодкими губами.