Еміль Золя - Пастка

показував їм, що буває з тими, хто надривається до десятого поту. Отак постоявши й покепкувавши з тяжкої роботи інших, він немов підживлював свою нелюбов до праці. Звісно, колись він знову візьметься до справи — як же інакше? Проте квапитися немає куди. Ох! Хто, як не він, мав право збайдужіти до роботи? До того ж йому було так приємно трохи побити байдики!

Після обіду Купо ставало нудно, й він ішов до Лорійо. Ті його страшенно жаліли та всілякими люб’язностями й приємностями переманювали на свій бік. Протягом перших років у шлюбі він відбився від них через вплив Жервези. Тепер вони знову прибирали його до своїх рук, глузуючи, що він боїться дружини. І що це за чоловік! Щоправда, Лорійо діяли надзвичайно обережно й навмисно перебільшено вихваляли заслуги прачки. Купо присягався дружині, що його сестра обожнює її, і, поки що без докорів, просив, щоб вона ставилася до неї краще. Перша сварка в родині, що сталася якось увечері, почалася через Етьєна. Того дня все пообіддя бляхар провів у Лорійо. Повернувшись, коли вечеря ще не доварилася і діти випрошували юшки, він раптом причепився до пасинка й заліпив йому пару добрих ляпасів. А потім цілу годину бурчав: цей хлопчисько взагалі не його, він навіть не знає, навіщо терпить його у своєму домі, тож хай той начувається — зрештою він виставить його за двері. Досі він ставився до дитини без жодних виявів нетерпимості. Наступного дня Купо заговорив про свою гідність. Три дні по тому він почав ні сіло ні впало частувати копняками зад малого, та так щедро, що, чуючи кроки вітчима на сходах, хлопець тікав до Ґуже, де стара мереживниця звільняла для нього краєчок столу, щоб той міг зробити уроки.

Жервеза після довгої перерви знову стала до роботи. Їй уже не доводилося піднімати ковпак годинника, адже всі свої заощадження вони проїли, тож тепер треба було добряче кряжити, гнути горба за чотирьох, бо за столом сиділо четверо ротів, а годувала весь цей гурт вона сама. Коли хтось співчував їй, вона одразу ж починала оправдовувати Купо. Подумати лишень! Чоловік стільки настраждався, тож немає нічого дивного в тому, що він став трохи дратівливим! Та це минеться, коли він повністю одужає. Щойно хтось словом похоплювався, що Купо здається цілком здоровим і міг би вже повертатися до праці, вона обурювалася. Ні, ні, ще рано! Вона не хоче, щоб він знову опинився в ліжку. Може, вона все-таки ліпше знає, що рекомендував лікар?! Вона сама не дозволяє йому працювати, кожного ранку прохаючи не квапитися, поберегти себе. Навіть непомітно засовувала до кишені його жилетки монети по двадцять су. Купо сприймав це як саме собою зрозуміле. Він скаржився на всілякі болі, аби тільки з ним панькалися, і хоч уже минуло пів року, його одужання тривало далі. Тими днями, коли виходив прогулятися й подивитися, як працюють інші, Купо залюбки заходив разом з товаришами випити чарчину. У винарні було геть непогано: зайти на п’ять хвилин, пожартувати — це ні для кого не ганьба. То тільки фіґлярі біля дверей вдають, що дохнуть від спраги. Раніше з нього цілком справедливо глузували, адже склянка вина ще ніколи нікому не завадила. Він бив себе в груди, похваляючись тим, що п’є тільки вино: завжди вино, ніякої горілки. Вино сприяє довголіттю, не шкодить, не п’янить. Щоправда, бувало не раз, що під кінець дня, згаяного в неробстві, протинявшись від будови до будови, з шинку до шинку, Купо повертався додому під хмелем. У такі вечори Жервеза вдавала, що в неї дуже болить голова, і замикала двері, щоб Ґуже не чули дурної балаканини її чоловіка.

Мало-помалу молода жінка смутніла. Вранці й увечері вона ходила на вулицю Ґут-д’Ор подивитися на крамницю, яку все ще здавали в оренду. Робила це потай, ніби дитина, що чинить капость, за яку дорослій людині було б соромно. Знову думки про ту крамницю не давали їй спокою: вночі, погасивши світло, вона з розплющеними очима думала про неї, пізнаючи принадність забороненої насолоди. Знову все перерахувала: двісті п’ятдесят франків на комірне, сто п’ятдесят франків на різне начиння й устаткування, сто франків, щоб якось протягнути кілька тижнів. Загалом виходило щонайменше п’ятсот франків. Жервеза не говорила про це вголос, боячись, що хтось подумає, нібито вона шкодує за грішми, витраченими на лікування Купо. Часто, коли ледве не прохоплювалася про своє бажання, ковтаючи фрази, ніяковіючи від непевних думок, вона ставала геть бліда. Тепер треба буде працювати чотири чи п’ять років, щоб заощадити таку величезну суму. Те, що вона не може відкрити своєї пральні вже зараз, дуже її гнітило. Це дозволило б їй забезпечити всі потреби родини, не покладаючись на Купо, а йому б дало кілька місяців на те, щоб приохотитися до роботи. Вона заспокоїться, впевнено дивитиметься в майбутнє, позбудеться потаємних страхів, які посідали її час від часу, коли він приходив додому веселий, з піснями, і переказував якийсь жарт того бевзня Халяви, якого він почастував вином.

Одного вечора, коли Жервеза була вдома сама, до неї зайшов Ґуже. Він не втік, як зазвичай, коли заставав її одну, а сів, запалив люльку й дивився на неї. Мав сказати щось дуже важливе: слова крутилися в нього на язиці, визрівали, та ніяк не могли як слід скластися докупи. Зрештою, після довгої мовчанки, Ґуже таки зважився, витягнув з рота люльку і за одним видихом сказав:

— Пані Жервезо, дозвольте позичити вам грошей.

Цієї миті, схилившись над шухлядою комода, вона саме шукала якусь шматину, аж тут різко випросталася і почервоніла. Отже, зранку він бачив, як вона застигла перед крамницею на цілих десять хвилин? Ґуже усміхався зі зніченим виглядом, ніби щойно зробив їй образливу пропозицію. Жервеза рішуче відмовилася: вона ніколи не прийме грошей, не знаючи, коли зможе їх повернути. До того ж ішлося про надмірно велику суму. І коли він у відчаї почав наполягати, вона запитала:

— А як же ваш шлюб? Не можу ж я взяти гроші, відкладені на ваше весілля!

— О! Цим не переймайтеся, — відповів він, почервонівши своєю чергою. — Я вже не збираюся одружуватися. Знаєте, я тут подумав... Справді, я радите позичив би ці гроші вам.

Тоді обоє похилили голови. Між ними сколихнулась якась тепла хвиля, хоч більше не було сказано жодного слова. І Жервеза погодилася. Ґуже заздалегідь попередив матір. Через сходовий майданчик вони пішли до неї. Серйозна й трохи сумна мереживниця сиділа, схилившись