Каріна Іша - Красуня для ловеласа, Каріна Іша

22 глава

Ігнат

Я на сьомому небі від щастя. Єва відповіла "так", вона погодилася стати моєю дружиною. Мені здається, що все відбувається не зі мною. Мене прямо розпирає від щастя. Ніколи не думав, що хтось зможе розтопити моє серце, а тим більше що я зроблю пропозицію руки та серця. Мене раніше лякало слово "шлюб" та "сім'я". Я не розумів своїх знайомих і Гліба. Вважав, що жінки тільки для сексу і не більше. Все це було до неї. До моєї Єви. У голові лише одна думка. Потрібно купити їй обручку. Вибрати щось особливе. Для неї потрібно щось незвичайне і ніжне. Шкода, що зараз я не можу порадитися з Глібом. Він закрився від мене. Мені навіть прикро. Я завжди був поряд. Але зараз я не можу вгамувати його біль.

Не можу більше сидіти у клубі. Не можу зосередитись на договорах. Потрібно зараз поїхати до ювелірної крамниці та вирішити питання з каблучкою. Що я й роблю. В першій крамниці я провів годину, вийшов злий. Тому що вибір жахливий. Другий, третій. Та що таке? Сьогодні, що не мій день? Приїжджаю до наступного, з надією що тут я знайду те, що шукаю. Консультант показує мені нову колекцію. Сука. Не те. Все не те. Майже збираюся йти, коли на дальній вітрині бачу її. Акуратну золоту каблучку з діамантами і сапфірами у формі квітки. Прошу дівчину оформити покупку. Поки чекав, повернувся до вікна. І те, що я побачив, мені зовсім не сподобалося. Ірина сідала в тачку Артема. Якого хріну ці двоє роблять разом? Ні, вони не обіймалися, не цілувалися. Просто розмовляли кілька хвилин, а потім кудись разом поїхали. Якось стало не спокійно на душі. Набираю номер хлопців, які стежать за Євою.

- Доброго дня, Ігнате Сергійовичу! - піднімаючи слухавку, каже Мишко.

- Привіт Мишко! Як ситуація? Все нормально? - з тривогою в голосі, питаю я.

- Так, Єва Натанівна у ресторані. А що?

- Так, слухай мене уважно. З цього часу будьте уважнішими. Якщо мене немає поряд з Євою, то вона не повинна бути сама. Від слова зовсім. Зрозумів?

- Це я зрозумів! Може ще людей взяти із собою?

- Ні, не треба! Камеру в кабінеті Єви встановили?

- Так, все працює. Можете підключатись.

- Добре. Дякую хлопці. На зв'язку.

Вимикаюсь. Забираю покупку. Сідаю в авто, відкриваю програму з відеоспостереженням. Підключаюся. Твою ж мати. Моя Білосніжка, що ж ти твориш? Сидить у кріслі, відкинувши голову на спинку, волосся розпустила, очі заплющені. Сорочка розстебнута на половину, під нею я бачу мій улюблений синій бюстгальтер. Руками вона масажує скроні, плавно ведучи їх униз. Спочатку по щоках, шиї до грудей. Член ниє, яйця болять. Я сподіваюся, що вона закрила свій кабінет, і ніхто зараз туди не зайде. Від цієї думки мої скроні починають пульсувати, розум затьмарюється від ревнощів. Так усе. Їду до неї. Але доля вирішила інакше. Потрапив у затор. Сука, на цілу годину.

Під'їжджаючи до ресторану, набираю Єву. Телефон недоступний. Що за фігня. Набираю Костю.

- Костя, де Єва? - майже кричу своєму бійцю в трубку телефону.

- Ігнат Сергійович, вона в ресторані. Нікуди не виходила! А що?

- Зрозумів, якщо щось, подзвоню. - завершую виклик. Заходжу у додаток. Кабінет порожній. Щось мені не подобається все це. Крісло стоїть не на місці, папери розкидані. На Єву не схоже. 

Біжу до ресторану, питаю у адміністратора, завершую виклик. Вона каже, що Єва була в кабінеті, нікуди не виходила. Запитую, хто до неї приходив. Каже, що дівчина. Описує її. Твою ж мати. Іра. Біжу до чорного входу, відкритий. Чорт. І камери тут нема. На асфальті помічаю її сережку. Сука.

Раптом мені надходить повідомлення з невідомого номера:

"Вона моя. Зрозумів. Не намагайся нас знайти. Не вийде."

Сука. Це Артем. Знайду, уб'ю разом із Ірою. Набираю Костю.

- Слухайте мене уважно, дурні. За що ви отримуєте гроші? Звільнено обох.

- Ігнат Сергі..... - починає злякано тараторити боєць, але я його обриваю.

- Рота закрий. Єву, викрали. Мені потрібний сигнал маячка з її телефону. І пробийте мені телефон Артема та Іри. Швидко.

Вимикаюсь. Сиджу, чекаю. Сука, як довго. Хоча минуло лише десять хвилин. Мені здається, що минула ціла вічність.

- Так, - відповідаю на дзвінок. Навіть не подивився хтось дзвонить.

- Маячок Єви працює. Зараз скину дані. І телефон Іри та Артема теж там. Ми готові їхати. Чекаємо на ваші вказівки.

- Добре. Їдемо. Зброя при собі?

- Так, поліцію викликати?

Хотів сказати ні, але краще нехай цей ублюдок буде у в'язниці, аніж помре від моєї руки.

- Так.

Сідаю в тачку. Вбиваю координати. Це десь за містом. Якесь приватне селище.  Їхати хвилин 40. На екрані з'являється "батько". Чорт. Тільки цього мені не вистачало.

- Так, батько. Щось термінове? Зайнятий.

- Так, блядь, термінове - гарчить батько, перший раз у житті він підвищив на мене голос, - Чому я дізнаюся від Руслана, що його божевільний син викрав нашу Єву? А?

- Тому що я щойно сам дізнався. Я знаю де вони та їду туди. Скажи цьому Руслану, що якщо він хоче побачити сина живим, нехай приїжджає за вказаною адресою. Бо я за себе не відповідаю. - кричу я, скидаючи виклик.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍