Едгар Райс Берроуз - Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз

Палубі було важко стояти. Люди квапливо сіли в чотири яхтові шлюпки, які було спущено на воду. Коли вони швидко відпливали від маленького судна, Джейн Портер озирнулася і востаннє подивилася на нього. Саме в цю мить щось оглушливо тріснуло, почувся гуркіт і вибухи зсередини корабля — двигун зірвався з місця і покотився до носа, трощачи на своєму шляху всі перепони. Корма здійнялася сторч, на секунду завмерла стовпом, що стирчав з надр океану, і яхта носом швидко поринула у воду.

Відважний лорд Тенінгтон в одній із шлюпок крадькома втер сльозу — не вартість яхти засмучувала його, а втрата надійного, прекрасного товариша, якого він дуже любив.

Довга ніч нарешті збігла, і тропічне сонце осяяло хвилі.

Його яскраве проміння торкнулося обличчя Джейн Портер і збудило її від тривожного сну. Вона озирнулася. З нею в шлюпці було троє матросів, Клейтон і Тюран. Вона стала роздивлятися за іншими шлюпками, але, доки сягав н погляд, ніщо не порушувало страшної одноманітності пустелі.

Вони були самі в маленькому човнику серед неозорого безмежного океану.

14
ПОВЕРНЕННЯ ДО ПЕРВІСНОСТІ

Коли Тарзан упав у воду, то перше, що спробував зробити, це відплисти вбік від корабля, щоб не попасти під його гвинти. Він чудово розумів, кому саме зобов’язаний цією пригодою, і тепер, повільно пливучи в морській воді, з безсилою злістю думав про те, як Рокову вдалося перехитрувати його.

Так він лежав деякий час на воді, слідкуючи за тим, як віддалялися й меншали корабельні вогні, а покликати на допомогу йому не спадало на думку. Він ніколи в житті не просив допомоги, і тому нічого дивного, що цього разу вчинив так само. Він завжди покладався лише на власну силу та спритність, і до того ж від часів Кали не траплявся ніхто, здатний відгукнутися на такий заклик.

Тарзан розумів: шанси на те, що його підбере якийсь корабель, були мізерні, а дістатися до берега самому було неможливо. Він вирішив, однак, плисти в напрямку до берега — адже якесь судно могло пропливати й неподалік від нього.

Він гріб руками сильно і легко — його дужі м’язи могли так працювати ще багато годин, не втомлюючись. Він упевнено й спокійно плив на схід, орієнтуючись по зірках, освітлений їхнім мерехтінням. Щось стало обтяжувати його ноги — черевики, він скинув їх, не вагаючись. За ними пішли штани. Він скинув би й піджак, якби не згадав про важливі папери в одній з його кишень. Він простягнув руку до кишені, щоб переконатися, що вони там, але — от лихо! — кишеня була порожня.

Тепер він зрозумів, що не тільки з почуття помсти Роков скинув його з корабля: росіянин вирішив здобути ті папери, які Тарзан з такими труднощами забрав у нього в Бу-Сааді.

Тарзан тихо вилаявся, скинув піджак і сорочку й віддав і те й друге течії Атлантичного океану. Тепер ніщо не сковувало його — рухи стали ще легшими.

Світало. Зірки над ним стали блідими.

Раптом його гострий зір розрізнив удалині невиразні обриси великої темної маси, що лежала на воді. Кілька дужих помахів руками — і він опинився поруч із днищем напівзатонулого розламаного штормами корабля, яке омивали хвилі.

Тарзан видерся на нього. Тут він принаймні перебуде до світанку. Він не збирався просидіти тут без дії доти, доки голод і спрага виснажуватимуть його і без того стомлене тіло.

Якщо вже судилося загинути, то принаймні дійти до кінця в нерівній боротьбі зі смертю.

Море було зовсім спокійне, тож Тарзанів притулок ледь погойдувався на воді, і це рівномірне погойдування було як колискова для стомленої істоти, яка не спала двадцять годин. Тарзан, годованець Великих мавп, умостився на слизьких дошках і невдовзі заснув.

Його розбудила вранішня спека. Першим прийшло від чуття спраги, яке зросло настільки, що почало по-справжньому дошкуляти, але через мить це нестерпне відчуття майже зникло після того, як він водночас зробив два відкриття. Першим було те, що серед численних уламків розбитого корабля, які плавали довкола, був перекинутий догори дном рятувальний човен, а друге — вдалині на сході невиразно виднілася смуга далекого берега.

Тарзан пірнув і, обпливаючи уламки, дістався до рятувального човна. Холодна вода відновила його сили майже так, як би він угамував спрагу. З подвійною енергією він підтяг човна до місця своєї ночівлі і після кількох спроб, які звичайній людині були б не під силу, витяг його на слизькі дошки. Тут він оглянув його — човен виявився справним і за мить вже погойдувався на воді поруч із Тарзановим прихистком. Потім він вибрав з-поміж уламків кілька дощок, якими можна було скористатися як веслами, і, не гаючи ані хвилини, рушив у бік далекого узбережжя.

Коли він проплив настільки, що міг уже розрізняти контури берегової лінії, а також землю і те, що на ній, уже починало смеркати. Він побачив вузьку протоку до невеличкої бухти. Північний край бухти, порослий лісом, здавався Тарзанові напрочуд знайомим. Невже доля так зглянулася над ним? Невже він знову в серці рідних джунглів? Коли човен увіходив у протоку, в нього не залишалося вже ані крихти сумніву, бо там, на березі, у затінку його рідного пралісу виднілася мила серцю хатина, яку збудував ще до його народження покійний батько, Джон Клейтон, лорд Грейсток.

Дужими помахами рук Тарзан швидко погнав човен до берега. Щойно ніс човна врізався в пісок, як він вистрибнув на берег. Тарзанове серце переповнювали радість і захоплення, бо його очі шукали й знаходили раз у раз давно знайоме, не забуте, пам’ятний краєвид рідного узбережжя, хатину, маленький струмок, гущавину віковічного лісу, нетрі джунглів, хмари барвистих птахів, розкішні тропічні квіти на тлі яскраво-зелених ліан, що гірляндами звисали з велетенських дерев.

Тарзан з племені Великих мавп знову опинився на своїй батьківщині, і, щоб сповістити про це увесь світ, він підвів голову і видав гучний клич, вкладаючи в нього невимовну радість своєї дикої молодої