Едгар Райс Берроуз - Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз

душі. Кілька секунд в джунглях панувала тиша. Відтак, немов у відповідь на цей клич. по чулося приглушене похмуре рикання, а здалеку невиразно долинув протяжний крик мавпи.

Найперше Тарзан пішов до струмка і вгамував спрагу.

Потім підійшов до хатини. Двері було зачинено на засувку, так, як вони з Д’Арно їх залишили. Він відчинив двері й увійшов. Усередині все було ціле і неушкоджене: стіл, ліжко, решта — шафи й полиці у тому самому вигляді і на тих самих місцях, на яких вони простояли впродовж двадцяти трьох років, — так, як він залишив їх два роки тому.

Надивившись, Тарзан відчув суттєву потребу вдовольнити не лише зір, а й шлунок, бо голод владно наказував йому шукати поживу. Харчів у хатині було катма. Зброї в Тарзана також не було, але на стіні висів один із його старих трав’яних арканів. Це було дуже до речі. Бракувало тільки ножа. Але якщо він постарається, то ще до наступного вечора у нього буде все: і ніж, і короткий спис, і сагайдак зі стрілами-все це можна роздобути за допомогою аркана. Він обережно склав аркан, перекинув його через плече, вийшов і зачинив за собою двері.

Біля самої хатини починалися джунглі, і Тарзан нечутно й сторожко увійшов у них, наче дикий звір, що вирушив на полювання. Спершу він кілька хвилин ішов. але потім, не знаходячи слідів, які вказували б на присутність дичини, швидко видерся на дерево. Із першим карколомним стрибком з дерева на дерево у нього знову прокинулася радість життя. Тепер він не животів. Тепер він кожною клітиною свого єства відчував правдиве щастя повної свободи. Кому спаде на думку повернутися в затхлі місця, сповнені безчестя й ненависті, тоді як величні джунглі обіцяють волю і спокій? Принаймні не він.

Ще було видно, коли Тарзан дістався до водойми, розташованої біля маленької лісової річки. Тут був брід, і не знати відколи звірі сходилися сюди на водопій. Тут щоночі можна було зустріти Сабор чи Нуму, які, причаївшись у гущавині джунглів, вистежували антилопу чи оленя. Сьогодні на водопій прийшов кабан Горта, і сюди ж у цей самий час прийшов на полювання і Тарзан із племені Великих мавп.

Він розлігся на товстій гілці великого дерева біля самісінької стежки. Минуло близько години. Сутеніло. Тарзанові уже почав уриватись терпець, як раптом з гущавини, з протилежного боку від річки долинув шум кроків і шурхотіння густої сплутаної трави, якою вочевидь продиралося величезне тіло. Крім Тарзана, ніхто цього не. почув би, але Тарзан почув і зрозумів — це так само, як і він, на полювання вийшов лев Нума. Тарзан усміхнувся. В цю мить почулися ще чиїсь кроки. Якась тварина обережно пробиралася стежкою до водойми. Ось вона повільно почала спускатися до річки — це, був кабан Горта. Смачна страва, без сумніву… Тарзан відчув, як його рот наповнився слиною. Там. де причаївся Нума, все завмерло.

Горта пройшов під гілкою, на якій сидів Тарзан. За кілька кроків стрибок Нуми вже зможе його дістати. Тарзан виразно уявив собі, як блищать зараз очі старого Нума, як він вже набирає в легені повітря, щоб видати рик, від якого у жертви захолоне кров у жилах на ту коротку мить між стрибком і хряскотом кісток у страшних обіймах хижака.

Але саме тоді, коли Нума готувався стрибнути, з низької гілки найближчого дерева полетів довгий аркан. Він зі свистом розітнув повітря — і на шиї Горти затягнувся зашморг. Почулося перелякане рохкання і вереск, а потім Нума побачив, як хтось незримий потяг вибрану ним жертву стежкою вгору. Коли він усе ж стрибнув, кабан Горта злетів вгору над самісінькою його пащею і зник у гущавині крони, а згори на нього позирнула чиясь насмішкувата фізіономія й зухвало зареготала йому просто в очі.

І тоді вже Нума заревів. Розлючений, голодний, ошуканий, він заходив під деревом туди-сюди, а нагорі сидів його щасливий супротивник. Ось лев зупинився, став дибки і величезними кігтями передніх лап заходився відривати цілі шматки кори, оголюючи білий стовбур.

А Тарзан у цей час витяг Горту, який борсався, на сусідню гілку. Міцні пальці завершили те, що розпочав безжалісний зашморг. Тарзан не мав ножа, але природа нагородила його вмінням віддирати м’ясо від кісток руками, і ось, врешті, його зуби з насолодою вп’ялися у соковите м’ясо тоді, як ошаленілий лев люто дивився знизу, як інший насолоджується обідом, що він його вже вважав за свій.

Коли Тарзан наївся, було вже зовсім темно. Так, обід був чудовий. Він так і не привчив себе до смаку м’яса, яким його частували цивілізовані люди; в глибині його первісного єства завжди жила жадоба за теплим, паруючим м’ясом щойно вбитої дичини та за смачною, червоною кров’ю.

Він витер закривавлені пальці жмутом листя, взяв на плечі рештки своєї здобичі і вирушив у зворотний шлях. Він вже не йшов по землі, а перелітав з гілки на гілку, користуючись сплетіннями ліан. А саме в ці хвилини за тисячі кілометрів на схід звідси, в Індійському океані, Джейн Портер та Вільям Сесіль Клейтон закінчували смачну вечерю на палубі “Леді Еліс”.

Внизу біг лев Нума, і коли Тарзан зиркав на нього, то його погляд зустрічався з яскравими вогниками злості в очах старого Нуми, які світилися в мороці джунглів. Нума вже не ревів — навпаки, він нечутно біг уперед, мов тінь велетенської кішки, але жоден його крок не поминув сторожкого Тарзанового вуха.

Тарзан переймався лише тим, що, можливо, Нума скрадатиметься за ним до самісіньких дверей хатини. Це його ніяк не влаштовувало, тому що тоді на нього чекала безсонна ніч у незручній позі, в розгалуженні гілок, а йому хотілося виспатися на постелі з трав у своїй хатині. Втім, на той випадок, якби йому довелося пробути ніч поза хатиною, він уже вибрав дерево, на якому найзручніше було б заночувати. В минулому сотні разів така сама велика кішка супроводжувала його з нічного полювання до хатини і змушувала шукати прихисту на цьому самому дереві. Він сидів тут звичайно доти, доки зміна настрою переслідувача або схід сонця позбавляли його від малоприємного сусідства.

Але цього разу Нума, схоже, відмовився від подальшого переслідування. Він дико