Колектив авторів - Precedent UA — 2015

боку працівників міліції

Представник заявника в Суді: адвокат Руслан Таратула

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 28 Конституції України, статті 4, 27, 215 Кримінально-процесуального кодексу України 1961 року.

Основні тези:

«Беручи до уваги обов'язок держави нести відповідальність за шкоду, заподіяну особам, які знаходяться під його контролем, Суд вважає, що нездатність виявити конкретних державних службовців, винних у застосуванні насильства відносно заявника в даному випадку, не звільняє державу від відповідальності в рамках Конвенції» (§ 39)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–101503

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1290085741

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Олександр Смірнов проти України, 38683/06, 15 липня 2010 року

Фактичні обставини справи: 26 березня 2002 року міліціонери затримали заявника за підозрою у вчиненні крадіжки та привезли до районного відділку міліції міста Євпаторії, де його жорстоко побили. Міліціонери попросили не скаржитися в обмін на те, що вони «закриють очі» на всі його кримінальні правопорушення, заявник погодився, та 23 березня його звільнили. Заявника госпіталізували 25 квітня з діагнозом правосторонньої легеневої пневмонії, зосередженої в нижній долі, переломом середньої третини грудини та закритим переломом сьомого ребра з правої сторони. Він знаходився на лікуванні до 8 травня. Заявник подав скаргу на неправомірні дії міліціонерів до прокуратури 22 січня 2003 року. В цілому в період з січня 2003 року по грудень 2007 року заявникові відмовляли в порушенні кримінальної справи 13 разів. Всі постанови прокуратури були скасовані як незаконні, передчасні та необґрунтовані. Остання відмовна постанова прокуратури була винесена 31 січня 2008 року, вказавши, що всі можливі слідчі дії були проведені, але вони не підтвердили слів заявника. 19 травня, 18 листопада 2008 року та 3 червня 2009 року, відповідно, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій залишили в силу вищеназвану чотирнадцяту постанову прокуратури, так як не було встановлено ніяких фактів, які підтверджували б скарги заявника.

Суд встановив, що державні органи не провели належного розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.

Представник заявника в Суді: юрист Айгуль Муканова

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 28 Конституції України, статті 4, 94, 99 Кримінально-процесуальний кодекс України.

Основні тези:

«Зобов'язання провести розслідування «є не зобов'язанням результату, але зобов'язанням дії»: не кожне розслідування має обов'язково бути успішним чи прийти до висновку, що збігається з думкою заявника про події; однак воно в принципі має бути здатним привести до встановлення істини у справі і, якщо звинувачення виявляться правдою, до виявлення та покарання винних. Державні органи повинні завжди намагатися з'ясувати, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки, щоб закрити розслідування, або в якості основи для прийняття рішення» (§ 58)

«…На думку Суду, неодноразові повернення справи на додаткове розслідування можуть свідчити про серйозні недоліки в національній системі кримінального переслідування…» (§ 61)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–99865

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1400937976

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Яценко проти України, № 75345/01, 16 лютого 2012 року

Фактичні обставини справи: працівники Харківського районного відділку по боротьбі з організованою злочинністю затримали заявника 18 квітня 2007 року за підозрою у співучасті у вчиненні грабежу. Міліціонери били заявника, наносячи удари ногами та кулаками в обличчя, підборіддя, задню частину шиї, груди, спину та інші частини тіла. Вони також погрожували заявникові мотузкою, змушуючи оголяти та крутити яєчка. В результаті жорстокого поводження заявник погодився співпрацювати з міліцією. Після чого його відвезли до Мерефянського районного відділку міліції, де 19 квітня 1997 року працівник застосував до заявника адміністративний арешт за хуліганство, а саме появу в нетверезому стані та лайку в громадському місці. В той же день пізніше суд виніс постанову про накладення на заявника стягнення за вищеназване адміністративне правопорушення у вигляді 10 днів арешту. Апеляційний суд скасував постанову суду першої інстанції у зв’язку з тим, що арешт був застосований без законних підстав та рішення суду було немотивованим. 28 квітня 1997 року в квартирі заявника провели обшук. В травні 1997 року заявник поскаржився до прокуратури на неправомірні дії міліціонерів. В червні того ж року була порушена кримінальна справа відносно міліціонерів. Багаторазово розслідування припинялося, але відновлювалося, то судом, то вищестоящим прокурором. Водночас, 11 вересня того ж року заявника затримали та взяли під варту. Червонозаводський районний суд міста Харкова виніс обвинувальний вирок щодо заявника, призначивши покарання у вигляді 9 років позбавлення волі за вчинення грабежу за обтяжуючих обставин. Всі судові інстанції залишили вирок без змін. На момент винесення рішення Судом було незрозумілим чи продовжувалося ще розслідування кримінальної справи щодо жорстокого поводження міліціонерів.

Суд встановив, що скарги заявника на жорстоке поводження з ним працівниками міліції не були швидко та ефективно розслідувані органами влади.

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: в рішенні не вказано.

Основні тези: