Колектив авторів - Precedent UA — 2015

«Суд повторює, що коли людина подає небезпідставну скаргу про те, що вона зазнала жорстокого поводження з боку державних властей в порушення статті 3, це положення побічно вимагає проведення ефективного офіційного розслідування, яке, в принципі, має призвести до встановлення фактів у справі, а також виявлення та покарання винних. Це не є «зобов’язанням результату», але є одним із засобів. Органи влади повинні вжити всіх необхідних заходів, наявні в їхньому розпорядженні, для того, щоб забезпечити докази у справі, серед яких, зокрема, свідчення очевидців, судово-медичні експертизи та інші. Будь-який недолік розслідування, який підриває його можливість встановити причину виникнення пошкоджень або особа, відповідальна за їх заподіяння, несе ризик падіння цього стандарту і в цьому контексті передбачається вимога своєчасності і розумної швидкості» (§ 43)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–109116

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1334825143

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

Немає застосування даного рішення судами.

Загроза поганого поводження у разі видачі (екстрадиції)
Коктиш проти України, № 43707/07, 10 грудня 2009 року

Фактичні обставини справи: в 2001 році заявника, білоруського молодіжного активіста та музиканта, обвинуватили в Білорусі у вчиненні вбивства, до заявника могла бути застосована смертна кара. Брестський обласний суд 7 грудня 2002 року визнав заявника невинуватим, вказавши, що під час розслідування до заявника був застосований фізичний та психологічний тиск задля отримання зізнання, тому воно не може бути взяте судом до уваги. 18 травня Президія Верховного Суду Білорусі скасувала це рішення в порядку нагляду за протестом прокуратури, кримінальне провадження було відновлене. В червні 2002 року заявник переїхав до України. Брестський обласний суд оголосив заявника у розшук. Був виданий міжнародний ордер на розшук заявника. 25 червня 2007 року заявника затримали в місті Севастополі, Україна. Під час затримання міліціонер зробив декілька пострілів, щоб залякати його, а також до нього був застосований фізичний та психологічний тиск. 9 липня того ж року Генеральна прокуратура Білорусі направила до України запит на екстрадицію заявника, вказавши, що до нього не буде застосована смертна кара. Європейський Суд надав 10 жовтня 2007 року Уряду України рекомендації по Правилу 39 не видавати заявника до розгляду його справи по суті. Заявник неодноразово просив національний суд звільнити його з-під варти, але отримував відмови, так як законодавство не передбачало можливості змінити міру запобіжного заходу в очікуванні на екстрадицію.

Суд встановив, що відсутні передбачені національним законом можливості оскаржити рішення про взяття під варту до закінчення процедури екстрадиції та відсутня процедура отримання компенсації за перебування під вартою в даному випадку; порушені належні умови транспортування заявника з ізолятору тимчасового утримання до слідчого ізолятору; заявника утримували в ізоляторі тимчасового утримування та слідчому ізоляторі в неналежних умовах, а також у заявника були відсутні ефективні засоби правового захисту щодо розгляду його скарг.

Представник заявника в Суді: юрист Айгуль Муканова.

Суд визнав порушення статті 3, статті 5 § 1, 4 та 5, статті 13 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 9, 29, 55, 92, Конституції України, статті 61, 62 Конвенції країн СНД 1993 року про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (далі — Мінська конвенція), стаття 248–1 Цивільного-процесуального кодексу України від 1963 року, стаття 2, п. 7 Розділу VII прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року, статті 106, 148, 165–2 Кримінально-процесуального кодексу України від 1960 року, стаття 11 Закону України «Про попереднє ув’язнення» 1993 року, Постанова № 4 Пленуму Верховного Суду від 25 квітня 2003 року «Про судову практику по застосуванню запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою і продовження терміну утримання під вартою під час дізнання та досудового слідства».

Основні тези:

«…територія держав, які є членами Ради Європи, стала зоною, вільною від смертної кари і можна було б сказати, враховуючи, inter alia, той факт, що всі держави — учасники підписали Протокол № 6 і майже всі ратифікували його, що смертна кара в мирний час, визнається неприйнятним видом покарання, яке далі є неприпустимим відповідно до статті 2 Конвенції…» (§ 55)

«Суд нагадує, що за наявності рішення українського суду про утримання заявника під вартою в очікуванні екстрадиції, тривалого утримання його під вартою та відмови звільнити його з-під варти, а також за відсутності формальної відмови екстрадувати заявника, він все ще може на даний момент вважатися особою, яке піддається ризику бути екстрадованим, беручи до уваги триваючу відносно нього кримінальну справу…» (§ 60)

«…попри запевнення, надані білоруською владою, міжнародні звіти про права людини показують серйозні проблеми як по відношенню до співробітництва білоруської влади в сфері прав людини, і, особливо, по відношенню до смертної кари, а Уряд України не показав яким чином, беручи до уваги ці труднощі, він планував спостерігати за виконанням наданих запевнень…» (§ 64)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–96114

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1264579943

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 18 червня 2014 року, справа № 585/2096/14-к, суддя Кондратенко Л. П.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39374668

Теза із рішення: «…06 червня 2014 року засуджений ОСОБА_1, який відбуває покарання у Роменській ВК (№ 56), посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 09 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Сполученого королівства Великобританія» та від 10 грудня 2009 року у справі «Коктиш проти України,