Юліан Семенов - Міжконтинентальний вузол

Степанова також, я попросив підібрати досьє на Сема Піма, який очолює космічний проект… Містер Кузані мав рацію: до ради спостереження його корпорації входить містер Макгоні, брат якого, Чарльз, є співробітником ЦРУ, а нині він радник американської делегації в Женеві; не випадково там і містер Дауелл, який працював під началом ЗДРО[8]… Отже, зв'язки Піма з Ленглі дуже надійні. Ви добре фантазуєте, Віталію Всеволодовичу.

— Ми працюємо на женевських переговорах з відкритими картами, — сказав Славін. — Практично ми там поклали на стіл усі дані про наші ракети…

— Все це так, — погодився Коновалов, — але я не можу через себе переступити, — він зітхнув. — Стара школа…

Сергієнко недавно ще раз перечитав стенограму переговорів, які провів нарком оборони Ворошилов з англійцями й французами в серпні тридцять дев'ятого; за вказівкою Політбюро, не дуже охоче, маршал був змушений відкрити Лондону й Парижу стратегічний план Генштабу про розгортання всіх армій, що стояли на західних кордонах; вирішувалося майбутнє світу; остання спроба Москви створити єдиний антигітлерівський блок; англійці й французи, ознайомившись з надзвичайно секретними документами, поїхали, так і не прийнявши рішення; пропозиція Кремля зависла; оборона країни перестала бути найвищою таємницею; Берлін запропонував пакт про ненапад; кого ж звинувачувати в тому, що пакт підписали? Москву? Чи Лондон з Парижем?

Сергієнко подивився на Гречаєва:

— Ви впевнені, що Кульков не відірветься від ваших людей?

— Упевнений, товаришу генерал.

— Своїх сил вистачить? Кажіть зразу, потім може бути пізно..

— Ні, товаришу генерал, ми справимось.

— Полковник Груздєв? — Сергієнко подивився на худорлявого усміхненого полковника; під сорочкою вгадувалась тільняшка; юнга Північного флоту, війну закінчив п'ятнадцятирічним хлопчиськом, відтоді тільняшку ніколи не скидає; у його кабінеті на столі стоїть макет того торпедного катера, на якому він ходив в останню атаку, двадцять сьомого квітня сорок п'ятого, на Балтиці, в районі, де тримали курляндське угруповання нацистів.

— Якщо Гречаєв гарантує нас від якихось випадковостей, — відповів той, — я підтримав би Віталія Всеволодовича. Я не певен, що Кульков одразу після арешту почне говорити… Ми попрацювали з тими, хто добре знає його ще з шкільної лави, — він досить жорстка людина, дуже потайний і надзвичайно спритний.

Коновалов знизав плечима:

— Докази у нас неспростовні… Хоч як там крутись, справа цілком ясна…

Сергієнко важко затягся (хтось писав, що сигарним димом не затягуються, а тільки пихкають, щоб у роті була солодка гіркість. Навіщо тоді взагалі курити?), побавився олівцями і, не звертаючись ні до кого конкретно, сказав:

— А вам не здається, товариші, що в нас випала одна ланка? Я маю на увазі Іванова, якого рекомендував у Центр не хто-небудь, а саме Пеньковський… А з цим, Івановим, наш підопічний Гена підтримує дуже добрі стосунки ще з інститутської пори…

— Товаришу генерал, — Славін зразу ж насупився, — професор Іванов абсолютно чиста людина. Я допускаю, що його навмисне світять. Витоки умів можна організувати й тут, у країні, не переманюючи людини в Штати… Створиш ученому нестерпні умови для роботи — от і втрачені ідеї. Нам би, до речі, про це не завадило подумати…

— Не нам, — заперечив Сергієнко. — Створювати найсприятливіші умови для виявлення нових наукових ідей мусять ті, кому це поставлено за обов'язок. Ми шпигунів повинні ловити. Теж, між іншим, робота. — Пихнувши густим сіро-синім димом, Сергієнко все-таки спитав: — Думаєте, може повторитися луїсбурзький варіант у справі з Тріаноном? Неправильний слід? Страхування агента компрометацією іншої людини?

— Думаю, саме так, — відповів Славін. — Іванов чесний учений. Я погортав довідки: жоден із серйозних агентів, завербованих Ленглі, не займав відкритої позиції, таївся як громадянин, боявся критичних виступів… Вони — всі як один — відзначалися невгамовним славослів'ям, розмовляли не словами, а лозунгами. А Іванов уболіває за справу, називає кота котом, лютує… Звичайно, це далеко не всім подобається, у нас же люблять, щоб була тиша, гладь і божа благодать…

— Мабуть, за Кульковим пильно наглядають люди ЦРУ в Москві, — замислень вів далі Сергієнко. — Гречаєву треба мати це на увазі. Рівень Кулькова вищий, ніж Лісника… Не беруся судити, що Кульков передав Ленглі, — абсолютно можливо, там цікавилися не тільки тим, про що ми зараз гадаємо, і коли це так, то збитки, яких він завдав, підрахувати важко… Звичайно, ми одержимо багато чого: зрозуміємо, що Ленглі вимагає від нього, зіставимо це з ситуацією в світі, зможемо виявити якісь таємні аспекти зовнішньополітичної доктрини Білого дому, вивчимо метод такого тиску, зможемо з'ясувати для себе нові персонали, придивившись, як поводитимуться наші контрагенти на женевських переговорах… Але ж ми не знаємо, коли Кульков закладатиме тайник? Та й чи закладатиме його взагалі? Кульков буває на прийомах у посольствах. Якщо припустити обмін інформацією саме там, — його не затримаєш, територія іноземної держави, суверенітет… Гречаєв, ви спитайте своїх, чи світиться зараз у вікнах Кулькова, чи вже ліг спати?

— Перед початком наради, — Гречаєв подивився на годинник, — о двадцять третій тридцять світло було у вікнах його кабінету… Вікна зашторені, нічого не видно…

— Я запитую, що в нього відбувається зараз, — роздратовано сказав Сергієнко, — а не перед початком наради.

Гречаєв підвівся; Сергієнко зупинив його, сказав, щоб дзвонив з його апарату, підсунув міський; знову пихнув сіро-голубим димом, приглядаючись до того, чи не з'явиться кружечок, в дитинстві просив батька пускати з «Біло-мору» дим кільцями, нанизував їх на-палець; у той день, коли батько йшов на фронт, щоб ніколи більше не повернутися, нанизав цілих три. А я, дурненький, радів…

— «Третій», я «Потапов», як обстановка? — неголосно спитав Гречаєв.

Сергієнко ввімкнув підсилювач; голос «третього» стало чути всім, хто був у кабінеті:

— З квартири ніхто не виходив. Світло в кабінеті ще горить. Штори щільно, старанно запнуто, що відбувається в квартирі, подивитися неможливо, спостереження продовжую.

— Вичерпна інформація, — посміхнувся Сергієнко. — Спасибі, майоре. Продовжимо нашу розмову… Груздев, а команда Юрса бувала на всіх прийомах, які відвідував Кульков?

— Ми працюємо в цьому напрямі, товаришу генерал, — відповів полковник. — Часу було обмаль для перегляду документів… У всякому разі, в бельгійців від Юрса нікого не було; у датчан також… До англійців він сам їздить практично на кожний захід, до шведів теж. Узагальнити дані спостереження я зможу завтра, до п'ятнадцятої нуль-нуль.

— Чудово, дякую… Ну, то яке ж рішення приймемо? Я повинен доповісти керівництву про наші пропозиції… Про нашу пропозицію, — виправив себе Сергієнко, — так буде точніше…

— Наша пропозиція, — сказав Славін, — можлива тільки тоді, коли ми прочитаємо те, що Кулькову написали з ЦРУ.

— Розшифрувавши текст, він спалить його, — відповів Сергієнко. — І ми залишимося з носом…

Славін усміхнувся:

— Ми зобов'язані залишитися не з носом, а з текстом, який він пише,