Ден Браун - Код да Вінчі

— Що ви маєте на увазі?

— Спочатку, — сказав Ленґдон, — християни святим днем вважали суботу, єврейський шабат, але Константин зсунув його, щоб він збігся з тим днем, коли погани вшановували Сонце, — він замовк, усміхаючись, — саме цього дня парафіяни відвідують недільну відправу, не відаючи, що тим самим віддають шану поганському богу Сонця.

— І все це має стосунок до Грааля? — спитала Софі.

— Звичайно, — відповів Тібінґ. — Під час змішування двох релігій, християнства і поганства, Константин вирішив, що йому потрібно зміцнити нову християнську традицію, тож він скликав славетне зібрання, відоме як Нікейський собор. Там обговорювалися і ставилися на голосування різноманітні аспекти християнства, включаючи дату Великодня, роль єпископів, такі обряди, як хрещення, і, звичайно ж, божественність Христа.

— Не розумію. Його божественність?

— Моя люба, — оголосив Тібінґ, — доти Ісус розглядався своїми послідовниками як смертний пророк… велика, могутня людина, але все одно людина. Смертна.

— Не Син Божий?

— Зовсім ні! — сказав Тібінґ. — Ісуса було визнано і затверджено Сином Божим на Нікейському соборі.

— Зачекайте! Ви щойно сказали, що божественність Христа стала результатом голосування на Нікейському соборі?

— Із невеликою перевагою голосів, — додав Тібінґ. — Одначе, схваливши Ісуса як Сина Божого, Константин перетворив Ісуса на божество. Це не лише поклало край подальшій боротьбі поган із християнством, але відтоді послідовники Христа могли спасти свою душу лише через єдиний затверджений сакральний канал — Римську католицьку церкву.

Софі глянула на Ленґдона, і він на знак підтвердження кивнув.

— Це все було питання влади, — продовжував Тібінґ, — Христос як Месія означав, що церква і держава працювали разом. Багато дослідників вважають, що раннє християнство буквально вкрало Ісуса в Його перших послідовників, викравши Його послання, щоб ствердити свою владу. Я написав на цю тему кілька книжок.

— І, мабуть, щирі християни шлють вам гнівні листи коштом одержувача?

— Чого б це вони? — заперечив Тібінґ. — Більшість освічених християн знають історію віри. Ісус справді був великою і впливовою людиною, і ніхто не каже, що Він шахраював, коли ходив по землі й надихав мільйони своїм прикладом. Ми лише кажемо, що Константин скористався впливом і значущістю Христа. І, зробивши так, окреслив основи того християнства, яке існує до сьогодні.

Софі дивилась на книгу, яка лежала перед нею, і їй так хотілося підсунути її до себе й побачити картину да Вінчі, де був Святий Грааль.

— Проблема була в тому, — Тібінґ став говорити швидше, — що Константин підняв статус Христа від просто людини до Сина Божого мало не через чотириста років після Його смерті, коли вже існували тисячі документів, Євангелій, які переповідали історію Його життя як людини смертної. Треба мати відвагу, і Константин знав це. Якраз тоді й розпочався дуже важливий момент в історії християнства.

Тібінґ замовк, дивлячись на Софі.

— Константин замовив нову Біблію, до якої не включив ті Євангелія, в яких ішлося про Христа як про людину, і прикрасив ті, де з Нього робилася боголюдина. Відкинені Євангелія були заборонені, зібрані й спалені.

— Цікаве зауваження, — додав Ленґдон, — Слово «єретик» виникло саме в той момент історії. Латинське слово haereticus означає «вибір». Ті, хто обирав правдиву історію Христа, були першими у світі єретиками.

— На щастя для істориків, — сказав Тібінґ, — деякі Євангелія, які Константин намагався знищити, вдалося зберегти. У 50-ті роки двадцятого століття в Юдейській пустелі було знайдено сувої Мертвого моря. І, звичайно ж, Коптські сувої в 1945 році в Наґ-Хаммаді в Єгипті. Ці документи розповідають про пастирство Христа дуже по-людськи — і розповідають правдиву історію Грааля. Ватикан, звичайно ж, з усіх сил намагався запобігти поширенню цих сувоїв. І чого б це? А тому, що ці сувої розповідають нам, що сучасну Біблію компонували люди, які хотіли влади.

— Проте, — додав Ленґдон, — важливо пам’ятати, що спроби церкви заборонити ці документи зумовлені щирою вірою в їхнього Христа. Ватикан складається із глибоко побожних людей, які істинно вірять, що ті, інші документи можуть бути лише неправдивими свідченнями.

Тібінґ розсміявся, вмощуючись у кріслі навпроти Софі.

— Роберт має слушність, коли каже, що сучасне духовенство вірить, ніби інші Євангелія є надуманими. Це можна зрозуміти. Біблія Константина протягом багатьох століть була їхньою правдою.

— Він має на увазі, — сказав Ленґдон, — що ми поклоняємося богам наших батьків.

— Я маю на увазі, — заперечив Тібінґ, — що все те, чого наші батьки вчили нас про Христа, є брехнею. Як і розповіді про Святий Грааль.

Він потягся за книжкою і підсунув її до середини.

— І нарешті, перш ніж показати вам картини да Вінчі, де є Святий Грааль, я б хотів, щоб ви швиденько глянули сюди, — він розгорнув книгу на яскравій ілюстрації, яка займала дві сторінки. — Я гадаю, ви впізнаєте цю фреску?

Чи не жартує він? Софі дивилась на легендарну «Таємну вечерю» да Вінчі, де Ісус та Його учні були зображені в ту мить, коли Ісус оголосив, що один із них зрадить Його.

— Так, впізнаю.

— Тоді, можливо, ви б погодилися пограти зі мною в одну маленьку гру? Заплющте очі, дуже прошу!

Здивована Софі заплющила очі.

— Де сидить Ісус? — спитав Тібінґ.

— У центрі.

— Добре. А що за їжу споживають Він та Його учні?

— Хліб. А що ж іще?

— Чудово.

— А що п’ють?

— Вино. Вони п’ють вино.

— Чудово! І останнє запитання. Скільки келихів на тому столі?

Софі замислилась, розуміючи, що то було підступне запитання.

— Один, — повільно відповіла вона, — це потир. Христова чаша. Святий Грааль. Ісус передавав по колу єдину чашу з вином, як це роблять і сучасні християни в громадах.

Тібінґ зітхнув.

— Розплющте очі.

Вона розплющила. Тібінґ задоволено усміхався, коли Софі, глянувши на картину, здивовано побачила, що кожен за столом мав келих, і Христос також. Тринадцять келихів. Більше того, келихи були скляні, прозорі, без ніжки. На картині не було потира. Не було Святого Грааля.

Тібінґ підморгнув.

— Дивно, що да Вінчі, як виявилося, забув намалювати чашу Христа. — Він помовчав. — Уся ця фреска всуціль є ключем до таємниці Святого Грааля.

Софі нетерпляче знову оглянула картину.

— Але як ви кажете, «Таємна вечеря» говорить нам, що таке Святий Грааль?

— Не що таке, — прошепотів Тібінґ, — а радше, хто такий. Бо Святий Грааль — то не річ. Це, власне… людина.

Розділ 45

Софі досить довго дивилась на Тібінґа, а потім повернулась до Ленґдона.

— Святий Грааль — це людина?

Ленґдон кивнув.

— Це, власне, жінка.

— Роберте, може, ви могли б пояснити?

Тібінґ підійшов до протилежного кінця столу, знайшов аркуш паперу й поклав його перед Ленґдоном.

Ленґдон дістав ручку з кишені.

— Софі, я думаю, ви знайомі з сучасними символами для чоловіків та жінок.

Він намалював звичайний символ чоловіка 

— Це, — спокійно сказав він, — не первісні символи для жінок