Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

без дозволу залишити Смерть. Але це довжелезний кордон з купою дірок в огорожі. Плутон намагається латати пробоїни, але з’являються постійно нові. Для цього йому й потрібен Танатос, він наче прикордонний інспектор, поліція.

— Танатос ловить душі; — сказав Персі, — і депортує їх назад у Підземне царство.

— Саме так. Але тепер Танатос у полоні, закутий у кайдани.

Френк підвів руку.

— Е-е... а як узагалі можна закути в кайдани Смерть? .

— Це вже практикувалося раніше, — відповів Ніко. — У давні часи один хлопчина на ім’я Сізіф обдурив Танатоса і зв’язав його. Геркулес якось поборов його у двобої.

— А тепер його полонив велетень, — закінчив Персі. — І якщо ми звільнимо Танатоса, мертві залишатимуться мертвими? — Він глянув на Ґвен. — Е-е... без образ.

— Усе дещо складніше, — відповів Ніко. Октавіан закотив очі.

— І чому це мене не дивує?

— Ти про Браму Смерті? — промовила Рейна, не звернувши увагу на Октавіана. — Вона згадується в Пророцтві Сімох, тому пророцтві, через яке відбувся перший похід на Аляску...

Привид Като фиркнув.

— Усі ми знаємо, чим це скінчилось! Ми, лари, пам’ятаємо!

Решта привидів забурчали на знак згоди.

Ніко приклав пальця до губ, і всі привиди в одну мить замовкли. Деякі виглядали стривоженими, наче їм заклеїли рота. Шкода, що Персі не мав такої сили над деякими живими... над Октавіаном, наприклад.

— Танатос — лише частина рішення, — почав пояснювати Ніко. — Брама Смерті... що ж, це поняття, якого навіть я не цілком розумію. Багато шляхів ведуть до Підземного царства: ріка Стікс, двері Орфея, а ще інші вузькі проходи, що відчиняються час від часу. Поки Танатос ув’язнений, усі ці виходи буде легше використати. Іноді це може бути нам на користь і дати змогу повернутись дружній душі, як от Ґвен. Проте здебільшого це приноситиме вигоду лихим душам і чудовиськам, підлим створінням, які прагнуть втекти. А Брама Смерті — це особистий прохід Танатоса, його швидкісне шосе між Життям та Смертю. Тільки Танатосу відомо, де вона, до того ж її місце розташування час від часу змінюється. Якщо я не помиляюсь, Браму Смерті виламали. Посіпаки Геї захопили владу над нею...

— Це означає, що Гея вирішує, кому повернутися з мертвих, — припустив Персі.

Ніко кивнув.

— Вона може обирати, кого випустити: найстрашніших чудовиськ, найлихіших людей. Якщо ми врятуємо Танатоса, він принаймні знову зможе ловити душі та відсилати їх донизу. Чудовиська помиратимуть, як раніше, і нам у цій війні стане трошки легше. Але якщо не повернути владу над Брамою Смерті, наші вороги однаково не залишатимуться на тому світі надовго і зможуть легко повертатися у світ живих.

— Отже, ми зможемо їх ловити й висилати, — підсумував Персі. — Але вони просто повертатимуться.

— На превеликий жаль, так.

— Але Танатос знає, де брама, так? — Френк почухав голову. — Якщо ми його звільнимо, то він зможе повернути владу над нею.

— Навряд, — промовив Ніко. — Принаймні не самотужки. Йому не здолати Гею. Знадобиться значно більше сил... армія наймогутніших напівбогів.

— До Брами Смерті йдуть ворожі сили, — промовила Рейна. — Пророцтво Сімох...

Вона глянула на Персі. На мить він побачив, наскільки претор налякана. Вона дуже майстерно це приховувала. Персі запитав себе, чи Рейна теж бачить кошмари з Геєю? Чи переслідують її образи майбутнього, у якому табір захоплюють війська безсмертних чудовиськ?

— Якщо це початок здійснення стародавнього пророцтва, то у нас немає людей, щоб відправити армію до Брами Смерті й водночас захищати табір. Навіть сім напівбогів — це вже завелика втрата...

— Усе згодом. — Персі намагався говорити впевнено, хоча відчував, як кімнатою поширюється паніка. — Я не знаю, хто ці семеро, чи що означає це давнє пророцтво. Але спочатку нам треба звільнити Танатоса. Марс сказав, що для подорожі на Аляску знадобляться лише троє. Зосередьмося на цьому і на тому, як нам устигнути повернутися до Свята Фортуни. А тоді вже можна турбуватись про Браму. Смерті.

— Еге, — тихо промовив Френк. — Цього, гадаю, достатньо, як на один тиждень.

— Отже, ви маєте план? — недовірливо запитав Октавіан.

Персі глянув на своїх друзів.

— Дістанемось Аляски якомога швидше...

— А потім вирішимо по ходу справи, — продовжила Хейзел.

— Швидко вирішимо, — додав Френк.

Рейна пильно дивилася на них. Вигляд у неї був такий, наче вона подумки складала напис на їхні могили.

— Чудово, — промовила вона. — Залишається тільки вирішити, яку підтримку ми можемо надати пошуковій групі: транспорт, гроші, чаклунство, зброя.

— Преторе, якщо дозволите, — промовив Октавіан.

— Почалось, — буркнув Персі, — цього тільки бракувало.

— Табір опинився у серйозній небезпеці. Два боги попередили нас, що за чотири дні відбудеться напад. Нам не можна нехтувати ресурсами, а особливо витрачати їх на завдання з малою імовірністю успіху. — Октавіан із жалем поглянув на їхню трійцю, наче мовляв: «Бідолахи ви мої». — Вочевидь Марс обрав найменш придатних для цього завдання кандидатів. Можливо, тому що він вважає їх найменш цінними. Можливо, просто вирішив ризикнути. Хоч би там що, він мудро не наказав влаштовувати масштабний похід, так само як і не наказав виділяти ресурси на цю авантюру. Я вважаю, що нам слід залишити наші ресурси тут і обороняти табір. Саме тут вирішуватиметься результат битви. Якщо ця трійця досягне мети — чудово! Але нехай покладаються лише на власну винахідливість.

Тривожний гомін пройшовся натовпом. Френк скочив на ноги. Але перш ніж він устиг почати бійку, Персі промовив:

— Чудово! Жодних питань. Але надайте нам хоча б якийсь транспорт. Гея — богиня землі, еге ж? Пересуватися по землі... Щось мені підказує, що слід нам цього уникати. До того ж так буде занадто повільно.

Октавіан розсміявся.

— Узяти вам літак на прокат, пане?

Від цієї думки у Персі запаморочилось у голові.

— Ні. Політ... У мене передчуття, що це теж погана думка. А от човен... Ви можете нам принаймні човен дати?

Хейзел щось буркнула собі під ніс. Персі озирнувся. Вона потрясла головою та промовила одними губами: «Марно. Не зважай».

— Човен! — Октавіан обернувся до сенаторів. — Син Нептуна хоче човен. Подорожі морем ніколи не були улюбленим заняттям римлян. Та він не дуже й римлянин!

— Октавіане, — суворо промовила Рейна, — човен — це найменше, що можна