Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Персі усміхнувся. Він знав Френка лише день, але теж ним пишався.

— Ти їх заслужив, друзяко, — промовив він. — Учора з тебе вийшов відмінний ватажок.

Френк нахмурився.

— Але центуріон...

— Центуріоне Чжане, — покликав Октавіан. — Ти чув запитання?

Френк кліпнув очима.

— Е-е... перепрошую, що?

Октавіан обернувся до сенату й самовдоволено посміхнувся, наче мовляв: «А я вам що казав?»

— Я запитував, — промовив Октавіан, наче спілкувався з трирічною дитиною, — чи спланував ти пошуки. Ти хоча б знаєш, куди маєш вирушити?

— Е-е...

Хейзел поклала руку Френкові на плече й підвелась.

— А ти вчора чим слухав, Октавіане? Марс начебто не говорив загадками. Ми вирушаємо в землі поза владою богів — на Аляску.

Сенатори у своїх тогах засіпались. Деякі з привидів замерехтіли й зникли. Навіть металеві пси Рейни перекотились на спини та заскавучали.

Зрештою піднявся сенатор Ларі.

— Я пам’ятаю, що сказав Марс, і все ж це божевілля. Аляска проклята! Її не без підстав називають землею поза владою богів. Вона так далеко на півночі, що римські боги там безсильні. Місце наповнене чудовиськами. Жоден напівбог не повернувся з того місця живим відтоді...

— Відтоді, коли ви втратили орла, — промовив Персі.

Ларі так змішався, що гепнувся на свій подекс.

— Слухайте, — продовжив Персі, — знаю, що я тут новенький. Знаю, що ви не любите згадувати той жах вісімдесятих...

— Він згадав його! — вискнув один з привидів.

— Але хіба ви не розумієте? — продовжив Персі. — П’ята когорта очолювала той похід. Ми зазнали невдачі, і ми зобов’язані все виправити. Саме тому Марс відправляє туди нас. Велетень, син Геї, — це він переміг ваші загони тридцять років тому. Я впевнений у цьому. Тепер він сидить там із закутим у кайдани богом смерті та всією вашою зброєю. Він збирає військо й планує відправити його на південь, на ваш табір.

— Невже? — запитав Октавіан. — Щось ти забагато знаєш про плани ворогів, Персі Джексоне!

Персі міг скинути з рахунків більшість образ: слабак, ідіот і таке інше. Але Октавіан натякає на те, що він шпигун, зрадник. Це було таким незвичним для Персі, таким чужим, що він ледве зміг витримати цю обурливу образу. Хлопець напружився. Кортіло знову плеснули Октавіана по голові, але він розумів, що авгур його дражнить, намагається виставити неврівноваженим.

Персі глибоко вдихнув.

— Ми зустрінемось із цим сином Геї, — промовив він, ледве стримуючи себе. — Повернемо орла і звільнимо бога...

Він глянув на Хейзел.

— Танатоса, так?

Вона кивнула.

— Лет, у римлян. Але його давнє грецьке ім’я — Танатос. Коли йдеться про бога смерті... ми тільки раді, щоб він залишався греком.

Октавіан роздратовано зітхнув.

— Гаразд, називай його як хочеш... але як ви збираєтесь зробити все це і встигнути повернутись до Свята Фортуни? Це вечір двадцять четвертого. Сьогодні двадцяте. Ви хоча б знаєте, де шукати? Знаєте, хто взагалі цей син Геї?

— Так. — Хейзел відповіла з такою впевненістю, що здивувала навіть Персі. — Я не знаю напевне, де він, але знаю, як його знайти. Ім’я велетня — Алкіоней.

Це ім’я наче знизило температуру в кімнаті градусів на п’ятдесят — сенатори здригнулись.

Рейна вхопилась за кафедру.

— Звідки тобі це відомо, Хейзел? Це тому що ти дитина Плутона?

Ніко ді Анжело поводився так тихо, що Персі майже забув, про його перебування в кімнаті. Зараз він підвівся. У своїй чорній тозі Ніко виглядав солідно.

— Преторе, якщо не заперечуєте, — промовив він. — Ми з Хейзел... ми дізнались дещо про велетнів від батька. Кожний велетень був народжений з певною метою — протистояти одному з дванадцяти олімпійських богів і позбавити їх влади. Царем велетнів був Порфіріон, супротивник Юпітера. Але найстаршим велетнем був Алкіоней. Він був народжений на противагу Плутонові. Тому ми знаємо про нього трохи більше, ніж про інших.

Рейна нахмурилась.

— Справді? Складається таке враження, що ти дуже добре з ним знайомий.

Ніко поправив свою тогу.

— На чому я спинився... Вбити велетнів було важко. Згідно з пророцтвом перемогти їх можна тільки спільними зусиллями богів і напівбогів.

Дакота відригнув.

— Перепрошую, ти сказав «спільними зусиллями»... тобто пліч-о-пліч? Це неможливо!

— І все ж таке було, — продовжив Ніко. — У першій війні з велетнями боги закликали героїв. Ті приєднались, і разом вони перемогли. Чи повториться це, я не знаю. Але з Алкіонеєм... з ним усе було інакше. Його було абсолютно неможливо вбити, але за однієї умови: якщо він знаходиться на рідній землі. Рідна земля Алкіонея — місце, де він народився. — Ніко зробив паузу, щоб усі усвідомили почуте. — А якщо Алкіоней переродився на Алясці...

— Там його перемогти неможливо, — закінчила Хейзел. — Жодним чином. Тому нащ похід у восьмидесятих був приречений на невдачу.

Здійнялась наступна хвиля криків і сперечань.

— Завдання нездійсненне! — крикнув якийсь сенатор.

— Ми приречені! — завищав один з привидів.

— Дайте ще «Кул-Ейда»! — заволав Дакота.

— Тихо! — гаркнула Рейна. — Сенатори, ми маємо поводитися, як римляни. Марс доручив нам завдання, і ми повинні вірити, що виконаємо його. Ці троє напівбогів вирушать до Аляски. Вони мусять звільнити Танатоса й повернутись до Свята Фортуни. Якщо по ходу справи вдасться повернути втраченого орла — тим краще. Усе, що в наших силах — дати кілька порад і запевнитись, що у них є план. — Рейна глянула на Персі без особливої надії. — Маєте план?

Персі кортіло з хоробрим виглядом вийти вперед і сказати: «Ні, не маємо!» Такою була правда, та подивившись на всі ці збентежені обличчя навколо, він усвідомив, що не зможе цього зробити.

— Спочатку мені необхідно дещо з’ясувати. — Він обернувся до Ніко. — Я гадав, Плутон — бог мертвих. А тепер я чую про цього іншого хлопця, Танатоса. А ще є якась Брама Смерті, що згадувалася в Пророцтві Сімох? Що все це означає?

Ніко важко зітхнув.

— Гаразд, я поясню. Плутон — бог Підземного царства. Але бог самої смерті, який дбає про те, щоб душі відправлялись на той світ і залишались там, — це заступник Плутона, Танатос. Він наче... Ну, уяви, що Життя та Смерть — це дві різні країни. Усі б хотіли мешкати в Житті, так? Тому існує кордон, що перешкоджає тим, хто хоче