Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

зазнаєте поразки, повертатись буде нікуди, — попередив їх Марс, — Рим зрівняють із землею. Його спадок буде втрачено назавжди».

Персі подумав про дівчинку Джулію, про родини з дітьми, про нових друзів у П’ятій когорті, навіть про тих кумедних фавнів. Що станеться з ними всіма, якщо це місто зруйнують? Він не хотів цього навіть припускати.

Сенатори зайшли у велику будівлю з білим куполом на західному кінці площі. Персі зупинився біля входу, намагаючись не думати про Юлія Цезаря, якого зарізали на нараді сенату. Він глибоко вдихнув і увійшов за Хейзел та Френком усередину.

XIV Персі

У середині будівля сенату нагадувала лекційну аудиторію. Навпроти декількох рядів сидінь, розташованих півколом, стояв поміст із кафедрою та двома стільцями. Стільці були порожніми, але на одному з них лежав маленький оксамитовий згорток.

Персі, Хейзел і Френк сіли на лівій частині півкола. Десять сенаторів та Ніко ді Анжело зайняли решту передніх рядів. Декілька дюжин привидів і ветеранів з міста, усі в урочистих тогах, заповнили верхні ряди. Октавіан стояв спереду з ножем і плюшевим левеням, на випадок якщо комусь знадобиться порада бога іграшкових колекцій. Рейна підійшла до кафедри й здійняла руку, закликаючи до уваги.

— Це термінова нарада, — промовила вона. — Тож не гаятиму час на формальності.

— Я люблю формальності! — поскаржився один з привидів.

Рейна люто на нього зиркнула.

— По-перше, — промовила вона, — ми тут не для того, щоб голосувати за самі пошуки. Почати їх наказав Марс Ультор, покровитель Риму. Ми підкорюємося його волі. Обговорювати вибір супутників Френка Чжана ми так само не станемо.

— Усі троє з П’ятої когорти? — викрикнув Хенк з Третьої. — Це несправедливо.

— І нерозумно, — сказав хлопець поруч із ним. — П’ята неодмінно з чимось напартачить. Потрібен хтось вправний.

Дакота схопився так швидко, що розлив свій «Кул-Ейд».

— Учора нам достало вправності, щоб надерти тобі подекс[19], Ларі!

— Годі, Дакото, — промовила Рейна. — Подекс Ларі цих обговорень не стосується. Як командир пошуків Френк має право обрати супутників. Він обрав Персі Джексона і Хейзел Левек.

Привид з другого ряду заволав:

— Absurdus[20]! Френк Чжан навіть не повноправний член легіону! Він на пробатіо! Пошуки повинен очолювати хтось зі званням центуріона — не нижчим. Це цілковита...

— Като, — обірвала Рейна. — Ми повинні коритись волі Марса Ультора. Це означає, що можливі тільки... певні врегулювання.

Рейна плеснула в долоні — й Октавіан вийшов уперед. Він опустив ніж і левеня та взяв зі стільця оксамитовий згорток.

— Френку Чжане, — промовив він. — Вийди вперед.

Френк збентежено поглянув на Персі, а потім підвівся і пішов до авгура.

— З величезним... задоволенням, — промовив Октавіан, силоміць витягнувши із себе останнє слово, — нагороджую тебе «Мурованою короною» за досягнення під час облоги. — Октавіан простягнув йому бронзовий значок у формі лаврового вінка. — А також, наказом претора Рейни, підвищую тебе до звання центуріона.

Авгур вручив Френкові ще один значок — бронзовий півмісяць, — і сенат вибухнув вигуками протесту.

— Він усе одно пробачок! — крикнув один.

— Неможливо! — крикнув другий.

— Водомет мені в носа! — заволав третій.

— Тихо! — Голос Октавіана здавався значно мужнішим, ніж минулого вечора на полі бою. — Наш претор усвідомлює, що нижчий званням за центуріона не може очолитй пошуки. На щастя це чи на лихо, але Френк повинен їх очолити... Тому наш претор вирішила, що Френка Чжана треба зробити центуріоном.

Персі раптом усвідомив, наскільки майстерним оратором був Октавіан. У його голосі вчувалися розважливість та підтримка, але вираз на обличчі був сповнений страждання. Він ретельно добирав слова, щоб перекласти всю відповідальність за це рішення на Рейну. «Це була її ідея», — наче мовив він. Якщо щось піде не так, винною залишиться вона. Якби ж тільки претором був Октавіан, тоді б усе вирішили значно розсудливіше. Та, на жаль, він не має вибору і змушений підтримувати Рейну, тому що він — відданий римський солдат.

Октавіану вдалось передати свої думки, не промовляючи їх, водночас заспокоївши сенат і виказавши своє співчуття. Уперше за весь час Персі усвідомив, що це кощаве й нескладне опудало-хлопчисько може бути небезпечним ворогом.

Рейна певно теж це зрозуміла. На її обличчі спалахнуло роздратування.

— У нас саме звільнилась посада центуріона, — промовила вона. — Один з наших офіцерів, а також сенатор, вирішив піти у відставку. Після десяти років служби в легіоні вона переїде до міста й уступить у коледж. Ґвен з П’ятої когорти, ми дякуємо тобі за службу!

Усі повернулись до Ґвен. Дівчина зобразила на обличчі хоробру посмішку. Вона здавалась утомленою після вчорашніх шалених подій, але вочевидь відчувала полегшення. Персі неважко було її зрозуміти. Якщо порівнювати з пілумом у грудях, коледж був чудовою перспективою.

— Як претор, — продовжила Рейна, — я маю право заміщати офіцерів. Визнаю, це незвично, коли таборянина на пробатіо підвищують одразу до центуріона, але, гадаю, усі погодяться, що... минулий вечір звичним не був. Френку Чжане, твоє особове посвідчення, будь ласка!

Френк зняв свинцеву табличку з шиї й віддав її Октавіану.

— Руку, — промовив авгур.

Френк простягнув руку. Октавіан здійняв долоні вгору.

— Дванадцятий легіон Фульміната приймає тебе, Френку Чжане, сину Марса, на перший рік служби. Ти присягаєшся посвятити своє життя служінню сенату і римському народові?

Френк пробурмотів щось схоже на «Пир-пирсяюсь». Але потім прокашлявся і вимовив:

— Присягаюсь.

Сенатори вигукнули:

— Senatus Populusque Romanus!

На Френковому передпліччі спалахнув вогонь. На якусь мить очі хлопця наповнилися жахом. Персі злякався, що друг знепритомніє. А потім дим і полум’я згаснули, а на Френковій шкірі зажевріли нові символи: SPQR, зображення схрещених списів і одна риска, що вказувала на перший рік служби.

— Можеш повернутись на своє місце. — Октавіан оглянув слухачів, наче мовляв: «Не я все це вигадав, народе».

— А тепер, — промовила Рейна, — треба обговорити пошуки.

Сенатори засіпались і загомоніли, тоді як Френк повертався до свого місця.

— Боляче було? — пошепки поцікавився Персі.

Френк подивився на своє передпліччя, над яким досі здіймалась пара.

— Еге. Дуже.

Він здавався спантеличеним значками, що тримав у руках, — символом центуріона та «Мурованою короною» — наче не знав, що з ними робити.

— Дозволь мені. — Очі Хейзел світилися від гордості.

Вона причепила медалі