Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Як вона могла розказати сестрі про важкий стан Сергія, Ілониного батька, якщо лікарі нічого пообіцяти не могли? Досить того, що їй самій доводилося хвилюватися за дівчинку. Вона ніяк не могла допустити навіть подумки, що дитина залишиться без татка. Добре, що в малечі є мама і бабуся. Одна справа, коли ти тата давно не бачила, але знаєш, що він працює, рятує людей, знешкоджує вибухівки. Зовсім інше, коли близька людина відходить від тебе назавжди і вже ніколи про себе не дасть звістки. Мілані достатньо хвилювань і без цієї неоднозначної ситуації.

Дізнавшись про важке поранення чоловіка, Оксана за кілька годин була вже у Харкові. Їй вдалося переконати лікарів транспортувати непритомного до Києва. Підписала всі необхідні папери і видзвонила по всіх інстанціях. 

Зоряна в той вечір залишилася з Ілоною допізна і навіть заночувала. Ніна Василівна нервувала, але внучці нічого не говорила. Відсутність мами пояснили, що поїхала провідати тата. Можливість трапилася зненацька, тому мама навіть не заходила додому.

Ілона була рада візиту тітки Зорі та й випросила залишитися на ніч. Зоряна пробула у них декілька днів. Справи поки що вирішувала дзвінкими. Артура повідомила, що зустріч доведеться перенести на інші вихідні. Вона вирішила не вводити знайомого в події сім'ї Кравченків. Все-таки це була їхня справа. Але ж лейтенант не дарма працює правоохоронцем. Зрозумівши з розмови, що трапилося щось серйозне, відразу запропонував допомогу. Навіть якщо не вдасться провести час так, як планувалося, він не хоче залишатися осторонь проблем. Зоряна тільки повідомила, що деякий час повинна бути поруч з їх спільною знайомою Ілоною Кравченко та її бабусею Ніною Василівною.

Яка була несподіванка для бабусі та дівчат, коли пролунав дверний дзвінок. А ще більше всі троє здивувалися, коли перед ними на порозі квартири постав чоловік з великим букетом тюльпанів, тортом і повітряними кульками у формі зайців.

− Привіт, чарівним панночкам! − знайомий голос відкрив загадкову персону.

− Добрий день! Артур Олександрович, а я Вас не впізнала, − Ніна Василівна першою привітала гостя. − Проходьте. А що за святкування?

− Це подарунки для хорошого настрою.

− А кожному тільки один подарунок? − Ілона легко порахувала до трьох.

− Ви вже самі вирішуйте, − посміхнувся лейтенант. − Кульки точно для тебе. А якщо захочеш, то поділишся з тіткою і бабусею.

− Значить, торт ми теж можемо усі разом їсти, − заплескала в долоні дівчинка. − А квітами нехай бабуся з тітонькою Зорею діляться.

− Квіти ми поставимо у вазу і будуть тішити своєю красою усіх, − підсумувала Зоряна.

Вона не була впевнена для кого насправді призначався букет. Якби Артур прийшов до неї додому, тоді б усе було очевидно. Крім того, не хотілося розкривати перед Ніною Василівною зародження нових стосунків.

 Кілька днів по тому Артур знову навідався до квартири Кравченків. Зоряна якраз виходила з Ілоною на прогулянку. Поліцейський склав їм компанію. Поки дівчинка з'їжджала з гірки, розпитав про ситуацію з її батьком. Слава Богу, Сергій прийшов до тями. Сильного ушкодження зазнала нога і скоріше за все стопу доведеться ампутувати.

Переконавшись, що немає загрози життю чоловіка, Оксана навідалася додому. Донечці повідомила, що татко поранений. Поки що до нього пускають тільки дорослих, тому Ілоночці доведеться почекати. Але увечері вони зв'яжуться по відеозв'язку і донечка передасть татусеві побажання швидкого одужання.

Від тоді Зоряна частенько навідувалася до Кравченків. Іноді гуляла з Ілоною, допомагала освоювати ролики. Артур при нагоді теж приєднувався до них. Поки що побачення ніяк не складалося, тож вдовольнявся короткими зустрічами і розмовами із Зоряною в присутності допитливої дівчинки.

Після розмов з тіткою Міланою в маленької Ілони помітно прогресувала відкритість до спілкування.

Ровесників у її будинку практично не було. Частина дітей переїхали з родинами на початку війни. Ті, що залишилися, були школярами або ще зовсім маленькими. Тому Ілоні було важко знайти для себе нових друзів. А постійні тривоги ще більше усамітнювали дитину.

Тепер дівчинка знала, що друзів можна мати на великій відстані. І взагалі для спілкування немає ніяких перешкод. З дорослими було навіть цікавіше. Вони знали все і могли відповісти на будь-яке її запитання. А коли хотілося повеселитися, приєднувалася до дітей на ігровому майданчику. Улюблений хом'ячок ріс, перетворювався на дорослого. Його звички набули цілковито іншого характеру: вдень практично увесь час спав, а вночі крутив колесо, ганяв по драбинці і хрускотів насіння. Ночувати його відправляли на кухню, щоб не будив своїх господарів. 

Попри усі негаразди життя продовжувалося. Сім'я Кравченків поверталася до звичного ритму. Тільки тепер виділявся час на відвідування Сергія у лікарні. Донечка тішилася зустрічам. Але їй було шкода татка, бо не зможе навчити її кататися на роликах. Коли ж почула, що йому зроблять ногу як у робота, то назвала тата супергероєм. Слово кіборг викликало в Ілони велике захоплення. Її татусь уже не буде звичайною людиною, а справжнім сталевим чоловіком як у фільмі. І байдуже, що то тільки частина ноги буде механізмом і не зі сталі. Дитяча фантазія сягає далеко за межі дорослих уявлень про світ.