Естрела Асферіс - Несвідоме одруження, Естрела Асферіс

Глава 11

Віртен ле Рів'єн

Моя колишня коханка пішла, а я все обмірковував останні слова Ніель і намагався зрозуміти, наскільки тепер вона може бути шкідливою для мене і мого оточення. Вбивати її я не буду, все ж таки моя колишня коханка, але спробувати вплинути, щоб її відправили куди-небудь подалі, я можу. З цією думкою я подзвонив у дзвіночок.

Черговий лікар, який з'явився, був вельми здивований моїм проханням про зустріч із ректором. Не далі як кілька годин тому він був тут, і раптом він знову знадобився звичайному курсанту. Ці думки легко читалися на обличчі цілителя, але я наполіг на своєму.

За півгодини ректор усе ж прийшов до мене, вельми незадоволений, що його відірвали від роботи. Але я вважав, що якщо не розберуся з проблемою на ранній стадії, потім може бути запізно. Тож я сказав:

- Вибачте, ректоре, що вам довелося вдруге за день відвідувати мене тут. Але в мене виникла невелика проблема, розв'язати яку можете тільки ви.

- І що ж це за проблема? - я почув у його голосі нотки уїдливості.

- У зв'язку з моїм новим статусом одруженого чоловіка я вважаю неприйнятним продовження будь-яких минулих любовних стосунків. Звичайно, я ще задовго до одруження розірвав усі такі стосунки, але є одна дівчина, яка ніяк не хоче прийняти такий стан справ. Я не раз їй пояснював, що між нами все скінчено, але вона не може з цим змиритися. І нарешті сьогодні Ніель з'явилася сюди, і наприкінці чергової розмови вона сказала, що я пошкодую про своє рішення. Тому я прошу вас, щоб ви посприяли її переведенню з нашої Академії куди-небудь подалі звідси, - озвучив я своє прохання з докладним поясненням.

- Я подумаю про це, - відповів ректор, після чого пішов не прощаючись.

Я ж поступово заснув і не знав, що ректор вирішив прислухатися до мого прохання, але це нічого не дало, Нати в Академії вже не було. Вона підкупила одного з цілителів, і він передав їй кожне сказане мною слово. Після чого вона зібрала свої речі і зникла не тільки з Академії, вона начебто розчинилася в просторі.

***

Тесар ле Наруат

Опівдні наступного дня, коли після фізичної підготовки всі йшли на обід, ми під мороком непомітності вирушили до службового виходу з Академії. Я заздалегідь попросив пару своїх знайомих прикрити нашу відсутність.

Якраз в обідню пору зі службового виходу виїжджає порожній візок, у якому привозять продукти на обід. Щоб обдурити наших переслідувачів, ми збиралися забратися у візок і виїхати за межі Академії, накрившись брезентом. Від'їхавши трохи від Академії, але не доїхавши до того місця, куди віз прямує, ми збиралися непомітно її покинути. Далі, згідно з планом, ми мали змінити образ, як висловилася б Бет, як адепт шпигунської спеціалізації. Ми мали не тільки переодягнутися, а й стати невпізнанними, причому без використання магії. Як нам пояснив Антуан, у минулій нашій сутичці дроу використовували якийсь засіб, що блокує магію в межах двохсот кроків. Тож не варто особливо сильно покладатися на магію цього разу. А далі в нових образах ми мали повернутися до того місця, де перервали свої пошуки, тобто у відносній близькості від Академії.

Усе йшло згідно з планом, ми сховалися у возі, проїхали в ньому близько п'яти хвилин, коли, нарешті, зрозуміли, що час покинути його. Вибравшись на відносно безлюдній вуличці, ми пройшли в найближче підворіття, де і почали перетворюватися. Я, як єдиний перевертень-шукач, що залишився в прийнятному стані, просто змінив іпостась. У цей час Антуан дістав зі свого рюкзака жіночий одяг. Хлопці на деякий час, заради маскування, мали стати особами жіночої статі. Звісно, не з першого разу, але все вийшло, і за десять хвилин із підворіття вийшли дві пані з песиком на повідку. У ролі песика я почувався дуже некомфортно, але заради справи потрібно було терпіти.

Так ми йшли хвилин двадцять до потрібного місця. Усе ускладнювалося тим, що ми не могли показувати, що поспішаємо. Хлопці грали роль дам, які вигулюють свого улюбленця. І якщо вони прогулюватимуться поспіхом, то це викличе підозри.

Нарешті ми дійшли до місця сутички, де ми з Віртом перервалися в наших пошуках. Помітних оку слідів майже не залишилося, тільки нюх перевертня міг вловити те, що вчора сталося. Мабуть, тут встигли прибрати. Походивши колами, я все ж уловив ледь відчутний тепер запах Бет, і потягнув своїх супроводжуючих у бік воріт Академії. Але коли до них залишалося не більше сотні кроків, я усвідомив, чому я все ж таки відчуваю її запах так чітко. Вона кілька разів пройшла того дня в цьому місці, і відбулося накладення запахів один на один, що дало мені змогу відчути її слід навіть після стількох днів. Не бажаючи упустити жодного натяку на те, коли запахи розділяються, я розвернувся у зворотний бік і повільно рушив по сліду.

Я ледь не пропустив потрібний момент, але все ж таки мені пощастило, і я відчув ледь помітний слід її запаху, що веде до повороту на іншу вулицю. Я потягнув своїх друзів у новому напрямку. Якщо вони і здивувалися, то нічим це не видали, продовжуючи робити вигляд, що гуляють, де їм хочеться. Ми йшли хвилин сім, звертаючи то в один бік, то в інший, коли я вловив, що запах веде до одного з будинків. Нарешті зупинившись біля будинку, я сів на задні лапи, і мотнувши головою в його напрямку, витріщився на друзів. Усім своїм виглядом я показував, що не рушу з місця, а очима питав у друзів, що будемо робити далі.

Антуан переглянувся з Крамом, теж замислившись, як вчинити. Все-таки у нас залишається все менше часу, щоб повернутися до того, як помітять нашу відсутність. А повертатися до Вірту з порожніми руками не хотілося, тим більше, є ризик, що нам більше не вдасться так само непомітно вибратися з Академії, як сьогодні. Нарешті Антуан вимовив, озирнувшись:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍