Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

class="calibre1">Отрута Гулі подіяла й на манкур. Талавір його не відчував. «Хоча, може, це шум блокує втручання Белокуна?» Талавір засунув пальця до вуха й покрутив

його, намагаючись позбутися шумовиння.

Але стало тільки гірше. Шум знову став нагадувати шепіт.

— Харам. Старші Брати забороняють згадувати те, що було до Спалахів.

— Старий, як указкою, застережливо потряс трубкою. — Хоча тобі можу сказати.

Так і було. Азіз-баба — вчитель. У мене досі залишилися учні. Пам’ять народу

має передаватися від старого до дитини. І ніяк не навпаки.

Жінки заґелґотіли, розставляючи низенькі столи. Сьогодні був останній

ритуал перед Андир-Шопаєм — мусафір — пригощання Чорної Корови. Так Ак-Шеїх символічно дякувало дівчинці за те, що вона віддасть їм своє тіло.

— Кажуть, кіммеринці самі приводили дітей до Старших Братів, переважно ось такі, як ви, вчителі? — Талавір вирішив піти в наступ.

— Кажуть, кажуть, — прогугнявив Азіз-баба. — Є такі, що тільки й кажуть, інші повторюють, треті слухають і вірять. До нас приходив доктор Зорг. Це було

до війни. Діти голодували, деякі матері вважали, що так для них буде краще. Я їх

не відмовляв. Але й моєї волі в тому не було.

— І серед тих дітей був Мамай? Він же тут народився?

— Мамай ніколи тут не жив і не мав родини. Як і ти. — Азіз-баба розвів

руками, показуючи на жінок і чоловіків, які вовтузилися в його юрті. — А якщо

немає коріння, яке тримає за місце, то яка різниця, де ти народився.

— Звідки ви знаєте, що в мене немає родини?

— Ти навіть не знаєш, хто ти. Це ще гірше.

Азіз-баба втягнув порцію дихальної суміші. Жінки заспівали. А Талавір

вирішив не влазити в капкан старого й не розпитувати, звідки той так багато про

нього знає.

— Навіщо ви наказали Гулі стежити за Рябовим?

Талавір подумав, що старий заперечуватиме. Це не так важко, якщо

зважати на дурнуватість Гулі.

— Вас привів Бог Спалахів, я хотів дізнатися його волю.

— І Бог Спалахів вам наказав його вбити?

Спека й пісня наче розбудили манкура. Він знову запульсував, а шепіт

відступив.

— Його вбив джадал, — з легкою посмішкою, наче нерозумному учневі, відказав Азіз-баба, а потім із цікавістю подивився в обличчя Талавіра. — У твоїй

голові паразит.

«Наче я не знаю», — подумав Талавір. Манкур засвербів, але він стримався

і не торкнувся лоба. Якби манкур був і в М-14, то його б не вдалося так просто

вбити. Белокун би не дозволив.

— Я кажу не про цю гидоту, — Азіз-баба показав на манкур, — а про те, що ти підчепив на кургані.

Тепер прийшов час Талавіра витріщатися.

— Ви про що?

— Про те, що не дозволить тобі залишитися в Ак-Шеїх, — з ледь помітним

сумом відповів старий.

Талавіру захотілося здерти з нього окуляри й подивитися в очі. Може, хоча

б так він наблизиться до розуміння цієї маячні. Натомість Талавір розклав

колоду Мамая, навмисно першою поклавши карту із зображенням будинку

Сєрова, і запитав:

— Ви впізнаєте ці малюнки?

— Я знаю, про що ти, Повноважний. Це малюнки

Бога Спалахів, коли він іще був Мамаєм. Навіть крізь них я відчуваю силу.

— Ви хочете сказати, що Мамай став Богом Спалахів?

— Або завжди був, — кивнув старий.

— Ви ж розумієте, що Мамай був лише науковим керівником Станції

Старших Братів? Немає доказів, що він причетний до Спалахів.

— Докази — сіль у воді віри.

«Фанатик», — подумав Талавір. Правильно казали на Матері: найгірше, коли суєр розплавляє мозок.

— Ви все життя провели в Ак-Шеїх. Мамай приїздив сюди до чи… —

Талавір витримав паузу, — після Спалахів?

— До — ні, — хитро примружився старий.

— А після?

Манкур наче вп’явся в череп. Белокун підслуховував. А шепіт відступив, наче той, кому він належав, відійшов у дальню кімнату.

— А після він став Богом. А Бог усюди й ніде, — розвів руками старий.

— То як ви можете пояснити, що людина, яка, за вашими словами, ніколи

тут не жила, зобразила Ак-Шеїх і дім Сєрова точно такими, якими вони є в

реальності? — почав втрачати терпець Талавір.

Азіз-баба здійняв руки догори й усміхнувся, наче промовляючи:

«Недаремно ж Мамай став Богом». Талавіру схотілося його струсонути. Він що, знущається?

— Хто такий джадал? Кого Сєров ховає у своєму будинку?

Манкур запульсував із подвійною силою. Белокун шалено бажав почути

відповідь. Його емоції були такими сильними, що майже заступали прагнення

Талавіра дізнатися, як і чому помер Рябов. Белокун підштовхував до іншого

запитання.

Якщо Мамай використав Спалахи для втечі, то прагнув опинитися в

селищі, у якому народився. Половина карт із його колоди присвячена саме Ак-Шеїх. Про здібності Мамая ходили легенди, він міг із легкістю переконати

старого, що внаслідок Спалахів перетворився на надлюдину. Азіз-баба

фанатично в це увірував і надав притулок Мамаю. Що, як Рябов натрапив на

чужу таємницю? Стежив за будинком Сєрова, побачив того, кого не мав бачити, і поплатився за це життям.

— У будинку з потворним деревом Мамай? — уже зовсім тихо спитав

Талавір. — Ви не уявляєте його могутності, він може загрожувати всьому Ак-Шеїх…

Талавір очікував, що Азіз-баба буде заперечувати, але старий лише сумно

зітхнув.

— Той, хто ховається в тому будинку, загрожує всьому Кіммерику, а може, і світу. Ти метикуватий. Рябов так і не зміг поставити це запитання, хоч, я певен, він теж шукав Мамая. Але ти ж прийшов не за цим? Азіз-баба бачить у твоїх

очах інше питання.

Натомість Талавір побачив у чорних непроникних лінзах свої