Павло Сергійович Дерев'янко - Пісня дібров, Павло Сергійович Дерев'янко

— А баби що? Невже і бабів йому не водять? — закричав Гнат. — Чи коней? Чи кого там той дідок полюбляє...

— Для постільних утіх не приймає нікого, — відповів Яровий. — Перед побаченням із Безсмертним кожен візитер проходить кілька перевірок офіцерів Сонгосон. Шатро великого кагана розташовано у самому серці війська. Розумієш тепер, братику, чому Нічога відмовився від замаху?

— Розумію, — спокійно відповів Северин.

Малюка охопила лють. Він змарнував стільки часу і сил, аби приїхати розповісти такі прості речі!

— Як збираєшся вбити його, Щезнику? На марші війська? Шатро не зрушить з місця до падіння Києва. Пройти запрошеним гостем? Ми не здатні надурити офіцерів Сонгосон. Отруїти? Сонгосон перевіряють кожен харч на таці для великого кагана. Пробитися боєм? Ми застрягнемо в людських щитах.

— Дай мені хвилину.

Северин завмер, примружив очі. Катря уважно дивилася на чоловіка. Ярема випив іще вина, переконаний, що побратим відмовиться від задуму. З невластивою йому зловтіхою він очікував цієї констатації, проте водночас підсвідомо прагнув, аби Северин зміг викрутитися.

— Я зроблю стрибок у Потойбіч, — мовив Чорнововк.

Тиша. Навіть Оля, замурзана кашею, перестала гуготіти собі під носа. Катря дивилися на чоловіка з розгубленістю, що стрімко перетворюється на лють.

— Тепер моя черга спитати: чи ти жартуєш? — мовила жінка.

— Я знав, що вам не сподобається, — сумно констатував Северин.

Тепер це була розмова між подружжям Чорнововків, збагнув Ярема, і зосередився на почастунку.

— Мало тобі одного втраченого року? Схотілося в полон іще на десять? Чи до кінця життя?

— Не хочу, — ледь чутно відповів Северин, не відводячи погляду. — Геть не хочу. І якби був інший шлях... Але це — наша єдина можливість.

— Ні, не єдина! — крикнула Катря. — Найпростіша, але точно не єдина!

— Ти бачиш іншу?

— Я бачу змарнілого бовдура, який не здатен учитися на власних помилках! Бовдура, який пропустив цілий рік життя, бовдура, який покинув родину...

Катря глянула на спанлетичену Олю, обірвала себе на півслові, різко видихнула, повільно набрала повітря і продовжила вже тихішим голосом:

— Ти хоч усвідомлюєш ризики?

— Краще за будь-кого, — Северин поскуб скаліченого великого пальця. — Я хочу здійснити перехід якнайближче до його шатра, далі кинутися бігом... Це займе менш ніж хвилину.

Катря схопила виделку, що підвернулася під руку, і скрутила її в баранячий ріг. Золоті прибори зі спадку Вишневецьких... Мамуньо засмутиться, подумав Ярема, але вирішив змовчати.

— Чудово, Северине, просто чудово! Ти клятий геній, — покручена виделка полетіла в куток. — Шедевральний план! Скликати нас, аби ми поїхали прикривати твої потойбічні стрибки!

Здавалося, з Катриних очей полетять блискавки. Оля дивилася на маму із захватом.

— Щезнику, твій задум абсурдний, — обережно втрутився Яровий, підіймаючи понівечену виделку. — Ти пропонуєш усім пертися до чорта в самісінькі зуби, аби ти спробував перейти до Потойбіччя, з якого можеш не повернутися. Що, як тебе полонять вдруге? А нас схоплять монголи, які вміють убивати дуже довго і дуже боляче, вони — відомі віртуози тортур. Твій задум... Пристойно кажучи: шалено небезпечна авантюра.

— Я усвідомлюю небезпеки і визнаю недосконалість задуму, та однаково прошу пристати до нього. Якщо маєте кращі думки — висловлюйте, — безбарвним голосом відповів Чорнововк.

— Їдемо хто куди і живемо свого віку по всьому світу, — миттю відказала Катря.

— Перша слушна думка за весь вечір, — погодився Гнат.

Фрази обох Бойків неприємно вразили Ярему. Про втечу він ніколи не замислювався.

— Я лишаюся тут і воюю за свою землю, — сказав уголос.

— Малюче, ти віриш у перемогу? — спитав одразу Северин.

— До чого ти ведеш, Щезнику?

Безплідні теревені почали втомлювати Ярему.

— Хіба найменший шанс наблизити перемогу не вартий спроби?

— Братику, ти покликав мене — я прийшов. Радий бачити тебе живим і здоровим, — відповів шляхтич. — Але твій задум сміхотворний! Якби ти запропонував його, коли я тільки отримав золоту клямру, я б радо погодився без жодних роздумів. Але відтоді відбулося чимало лайна, що вирізало з мене флер юнацького максималізму.

— Бачиш? Ніхто не підтримує тебе! — скрикнула Катря.

— Я підтримую, — мовив Пилип неочікувано. — Я готовий їхати зі Щезником, навіть якщо задум обернеться провалом. Перед смертю моя совість буде чиста.

Катря обернулася до нього лютою фурією, коли Гнат тріумфально тицьнув в її бік пальцем:

— Спочатку ти переконувала мене, що замах — гарний задум! А тепер хочеш відступитися...

Катря скипіла люттю.

— Переконувала? Та цур тобі! Роби, що заманеться! Хочеш помирати? То помирай! Хочеш заливати за комір, поки не затьмарить? То заливай!

— Уже давно затьмарило, — Еней відчув перевагу в словесній дуелі. — Цей замах не гірший за будь-яку іншу дурню, що я скоїв у житті. Вбити? Ну то вб'ємо. Здохнемо? Ну то здохнемо. Я з тобою, Щезнику!

Катря перевела сповнений надії погляд на Ярему. Шляхтич, пам'ятаючи про миротворчу роль, спробував знайти золоту середину.

— Пропоную зібрати наших. Я знаю кількох сіроманців у війську Нічоги, всі охоче стануть до бою. Вигадаємо разом щось путнє. Гуртом і батька легше бити!

Северин похитав головою.

— Я не бажаю втрачати час, Малюче. Поки ми тут базікаємо, Київ замкнено в облозі. Їхати треба негайно. Поки всіх зберемо, пояснимо, вигадаємо... Та й великий загін приверне зайву увагу, — він глянув йому просто в око. — Не хочеш зі мною — я не змушую. Справа твоя.

— Ні, Щезнику, я не відпущу тебе самого. Ти ж ні чорта не тямиш... І, зрештою, я тобі завинив життям.

Він не забув, як Чорнововкові чари врятували його після кривавої сутички біля маєтку Чарнецьких.

— Яка неймовірна одностайність, — процідила Катря.

— Ну, коли так, я теж